Десь років із 30 тому з’явилася у Дніпропетровську на місці колишніх Дніпрових плавнів, там, де віками на буйно-зеленому кам’яному березі височіла слобода Лоц-Кам’янка, красива рукотворна набережна. Історична столиця козацьких провідників через пороги — лоцманів. Чиясь мудра голова тоді ж постаралася, щоб однією з перших прикрас набережної був симпатичний Будинок природи. Як символ дбайливого ставлення до природи в період індустріального освоєння людиною унікальних скарбів краю. Щоправда, той символ нині осиротіло губиться в численних «висотках» потужного «спального» мікрорайону Перемога, який тут виріс із майже чвертьмільйонним населенням.

І на це «козирне» місце з усталеною інфраструктурою, за пару сотень кроків від мальовничого Дніпра, накидають оком місцеві та заїжджі «дядьки» з капіталом, щоб освоїти його територію з бізнесовим розмахом. І це не єдина проблема.

Гарячі діалоги

До редакції надійшов стурбований лист доктора біологічних наук, професора, академіка Української екологічної академії наук (УЕАН) Григорія Шматкова. Відомий у Придніпров’ї вчений-природознавець, голова президії Дніпропетровської облради Українського товариства охорони природи (УкрТОП) констатує, що товариство позбавляють права власності на Будинок природи. За його словами, він споруджений «винятково за кошти товариства охорони природи», переданий на його баланс рішенням Дніпропетровської міськради ще 1981 року і зареєстрований у міському бюро інвентаризації в 1992-му. Ще через три роки було одержано державний акт на право постійного користування землею за місцем фактичного розташування. Останнім часом цей очевидний факт став такий «гарячий», що опинився в центрі уваги депутатів на сесіях міської ради, прокуратури, судів та чиновників різних калібрів. Учений просить допомоги у відстоюванні законного права на власність громадської організації.

Мені довелося пройтися по всіх владних кабінетах, вивчити стоси документів, щоб зрозуміти мотиви конфлікту. А річ у тім, що вже тривалий час навколо Будинку природи точиться суперечка між двома суб’єктами господарювання: природоохоронцями та лісівниками. Останніх за «дольовою» участю» підселили сюди невдовзі після здачі приміщення в експлуатацію, бо вони не мали на той час власних виробничих приміщень (кабінетів), як мовиться в рішенні виконкому облради. Підстава: Мінлісгосп брав участь у фінансуванні новобудови та надавав послуги будматеріалами. Так весь другий поверх, а це чимала територія — 437,3 кв. м, й опинився в небідної організації — обллісгоспу. А утримання всього комплексу, розповідають в УкрТОП, лягло на обласне товариство охорони природи, якому, повторюю, новобудову було передано на баланс за рішенням виконкому міської ради восени 1981 року.

Доки існувала радянська система господарювання й не було гостроти власності та податкового навантаження суб’єкти господарювання співіснували й мирилися, хоча вже тоді виникали конфлікти: чому один платить за все, а інший — ні за що не відповідає.

— Наша громадська організація у зв’язку з набуттям чинності Законом «Про власність» спробувала ще в 1996 році після перевірки Жовтневого КРУ скористатися чинним законодавством і запропонувала лісівникам сплачувати за свої комунальні послуги та укласти договір на оренду приміщень, брати участь в обов’язкових платежах, ремонтах теплотраси, адже чимале приміщення вимагає великих фінансових обсягів на утримання, — розповідає Павло Ломакін, заступник голови президії товариства. — Діалогу не вийшло, бо начальник державного виробничо-господарського об’єднання «Дніпропетровськліс» Василь Клешня договір на орендну плату навіть у пільговому варіанті відмовився укладати, мовляв, наша частка в будівництві є, й цього достатньо для державної організації.

Щоб установити, нарешті, хто ж тут справжній господар, обласне ТОП у нових умовах вирішило оформити на себе колективну власність на Будинок природи. І жодних труднощів не було. Служби міської ради дістали з архівів правоустановчі документи, встановили потрібний для справи фактаж, управління економіки та капбудівництва, комітет комунальної власності, міжміське бюро технічної інвентаризації, юридичне управління провело відповідні експертизи... Виконком виносить рішення «за» і дає дозвіл на одержання свідоцтва на право колективної власності на нерухоме майно — адмінбудівлю Будинок природи обласній організації ТОП.

Екстрим і екзотика

І що тут зчинилося?! Стосовно своєї частки будівлі лісівники апелюють чомусь не до суду, а до прокуратури області. «Без нашої згоди оформили свідоцтво права власності на весь Будинок природи, присвоївши собі частину будівлі, яка є державною власністю...», — закипіли слова в листі. Голос державника Василя Клешні одразу ж резонансно почули. І на згадане рішення міськвиконкому надійшов протест, підписаний заступником прокурора Олегом Ричкою, де значиться дольова участь облуправління лісового господарства і лісозаготівель у сумі 70 тис. крб. як найголовніший аргумент. Запам’ятаймо цю цифру. А раз обллісгосп — державна установа, що перебуває на державному бюджеті, то майно належить їй на праві оперативного управління. Отже, рішення міськвиконкому підлягає скасуванню.

Ситуацію пояснив заступник Дніпропетровського міського голови Анатолій Крупський.

— Приймаючи рішення, члени виконкому не могли не вірити своїм службам, — каже він, — а прокуратура наполягала на своєму, й сесія міськради задовольнила протест.

Так конфліктна справа перекочувала до Дніпропетровського господарського суду за позовом природоохоронців, які переконані, що був єдиний власник усі ці роки — це обласна рада УкрТОП.

А тепер стосовно авторитетно озвученої цифри внеску Мінлісгоспу — 70 тис. крб., яка значилася лише у протоколі узгодження та передачі обсягів капіталовкладень на будівництво Будинку природи в порядку дольової участі на 1978 рік. Проте обллісгосп, пояснюють в УкрТОП, не зміг надати ці важливі фінансові документи із відображенням у них тієї суми витрат на будівництво цього об’єкта, мовляв, вони не збереглися. Але ж баланси, як я знаю, з основної діяльності з відповідними листами-поясненнями зберігаються безстроково? Така норма закону.

Відсутність бюджетного фінансування, зазначають природоохоронці, підтверджується й тим, що під час введення споруди в експлуатацію, обллісгоспу на баланс нічого не передавалося. Прикро й інше: у прокуратурі недогледіли, певно, кваплячись, що під правоустановчим протоколом немає ні підпису заступника міністра лісгоспу УРСР, ні печатки цієї поважної державної організації.

Ми маємо право мати право

Як не пригадати ці вже забуті слова з популярної свого часу української естрадної пісні.

— Ми оскаржили той протест прокурору області, вважаючи його вкрай однобічним на користь лісівників, висловили подив, що від нас не було взято ніяких документальних пояснень чи підтверджень, виклали всі свої аргументи стосовно будівництва Будинку природи винятково за рахунок внесків УкрТОП у сумі понад 384 тис. крб., — продовжує Павло Ломакін, — бо за єдиною практикою, що мала на той час місце, замовником виступало тільки управління капітального будівництва міськвиконкому, а УкрТОП перераховувало йому необхідні для робіт кошти.

На мій погляд, не є доказом державного фінансування будівництва й рішення Дніпропетровського облвиконкому в жовтні 1981 року про розташування управління лісгоспу в Будинку природи. Воно лише передбачає визначення місцезнаходження цієї організації. В архівній справі про дольову участь лісівників я не побачив жодного документа, що підтверджував би джерела фінансування.

На цю скаргу природоохоронців відповів той самий заступник прокурора. На лист, адресований Генеральному прокуророві, відповіла облпрокуратура. На звернення до Голови Верховної Ради України відповіла теж прокуратура області. Така правова колізія.

Тоді спробували визнати недійсним протест у судовому порядку. Дніпропетровський господарський суд стосовно позову з визнання недійсним протесту заступника прокурора зазначив, що він узагалі не підлягає оскарженню. Тоді ТОП спробувало оскаржити рішення міськради про задоволення протесту і звернулося до Жовтневого райсуду Дніпропетровська за місцезнаходженням позивача. Суд відмовляє в розгляді й роз’яснює, що слід звернутися до Бабушкінського райсуду Дніпропетровська за місцезнаходженням відповідача (міськради). І цей суд відмовляє в розгляді та роз’яснює, що спори між господарюючими суб’єктами розглядає господарський суд. Друга зустріч виявилася останньою: господарський суд повернув позов природоохоронців без розгляду.

— Ми позбавлені конституційного права на судовий захист, — коментує ходіння судовими коридорами адвокат природоохоронців Сергій Єдаменко, — як можна довести істину, коли протест пишеться без будь-яких пояснень іншої сторони, а спроба розглянути його в судовому засіданні, як бачимо, стає банально безперспективною.

Власник чи не власник?

Доки йшла паперова говорильня між природоохоронцями та лісівниками, минуло десять безрезультатних років...

— Ви подивіться, хто з яким бізнесом розташувався в Будинку природи, — дає наводку журналістові Василь Клешня, але замовчує, що добротний міський Будинок лісівників в обласному центрі здається в оренду небідним суб’єктам господарювання.

— А як же вибиратися товариству охорони природи з фінансової безвиході: комунальні послуги ростуть, чималі податки й зарплату слід платити вчасно? — питаю. Василь Федотович охоче відгукнувся:

— Я б їх розігнав, а приміщення передав державі, у Фонд держмайна, бо коли вони одержували його на свій баланс, то це не означало, що у власність...

Така от концептуальна логіка навіть у деяких прокурорських та судових працівників. Хіба вони не знають, що в 1981 році не було Закону України «Про власність», який регулює ці правовідносини сьогодні. А посилання на соціалістичну власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) й колгоспно-кооперативної власності є очевидним правовим анахронізмом. Апеляційний господарський суд Дніпропетровської області, коли виносив рішення в апеляційній скарзі обласної організації охорони природи, постановив: визнати право державної власності на будівлю Будинок природи, розташовану в Дніпропетровську по вул. Набережній Перемоги, 38.

Як на мене, то колегія суддів вирішила конфліктну справу одним махом: немає власника — немає і проблеми. І все це діється, як то кажуть, в інтересах державної власності України.

Читаю щойно оприлюднену заяву Дніпропетровської облради УкрТОП, розглянуту на надзвичайному засіданні. Ситуацію, що склалася у зв’язку з оприлюдненням постанови апеляційного господарського суду, укртопівці розглядають як винесену з невідповідністю статтям 13, 41 Конституції України, які закріплюють непорушність права власності і рівноправність усіх форм власності...

Що вийде у дніпропетровців? Касаційну скаргу відправлено до Вищого господарського суду України, а також послано гнівного листа гаранту Конституції — Президенту України. Це не перший «дзвіночок» з відбирання майна у природоохоронців. Мені розказали, що у Львівській та Сумській областях організації ТОП відстояли свої права.

Дніпропетровськ.