Сьогодні виповнилося 15 років з утворення Державного комітету надзвичайного стану, скорочено у російській абревіатурі — ГКЧП.

«Лебедине озеро»,в якому потонула імперія

19 серпня 1991 року тодішній Радянський Союз, точніше, його громадяни прокинулися під звуки «Лебединого озера». Центральне телебачення постійно транслювало знаменитий балет Петра Чайковського. Щоправда, через певний час на екранах з’являлися диктори, які зачитували документи «гекачепістів». Ці повідомлення викликали неабиякий подив.

Несподівана хвороба тодішнього президента країни Михайла Горбачова. Самочинне утворення якогось малозрозумілого Державного комітету надзвичайного стану без рішення тодішньої Верховної Ради СРСР. Отож можна було зробити висновок: у Москві «хунта» вирішила взяти владу у свої руки, відсторонивши Горбачова, і таким чином зберегти Радянський Союз, що почав наприкінці вісімдесятих тріщати по швах.

Автор цих рядків був саме у відпустці у своїх батьків. Ще й досі пам’ятаю дивне відчуття тривоги у неділю напередодні 19 серпня. Я палив у дворі, спостерігав серпневий зорепад і намагався зрозуміти повідомлення українського радіо: «... у зв’язку із запровадженням надзвичайного стану в окремих районах країни»... Щоправда, диктор далі спокійним тоном продовжив: «В Україні тривають жнива...». Отож бігцем увімкнув телевізор. І все стало на свої місця. Пригадую слова батька: «Три дні... Якщо вони протримаються три дні, гаплик демократії».

І потягнулися хвилини очікування: що буде далі? З редакції «Літературної України», де на той час працював, мені порадили відпочивати далі. Отож ми вслухалися у репортажі «Радіо «Свобода», благо «голоси із-за бугра» перестали «глушити». Москва вирувала, будувала барикади, російський президент Борис Єльцин на танку підписував укази про незаконність дій ГКЧП. А наступного дня більшість жителів тодішньої країни зрозуміли: король-бо голий. Весь світ глузував з віце-президента СРСР Геннадія Янаєва, в якого трусилися руки, коли «гекачепісти» провели свою першу й останню прес-конференцію.

Слова батька виявилися пророчими. «Хунта» протрималася рівно три дні. «Гекачепісти» полетіли у Крим до Михайла Горбачова, щоб кинутися йому в ноги і покаятися. Проте було пізно. Радянський Союз як геополітичне утворення перестав існувати. А у світі з’явилося на 14 країн більше.

Сьогодні є чимало подробиць тих днів. Однак у той час мені запам’яталися найбільше слова, сказані Михайлом Горбачовим в аеропорту віце-меру Москви Ігорю Станкевичу: «Усієї правди про ці три дні ніхто не довідається».

І, справді, коли читаєш спогади про серпневі події 1991 року, складається враження, що от хотіли підписати новий союзний договір, щоб зберегти країну, а погані «гекачепісти», які могли втратити владу, завадили це зробити й імперія потонула у «Лебединому озері». Особливо образливо чути, що, мовляв, Москва з панського плеча подарувала Україні незалежність завдяки «гекачепістам». Дозволю з таким трактуванням подій не погодитися і висловлю свою версію того, що відбулося.

Передусім — Вітчизна

Так, на 20 серпня планувалося підписання нового союзного договору. Але позиція України на переговорах щодо підписання союзного договору і спричинила спробу запровадження надзвичайного стану. І такий крок не можна було зробити без погодження з Михайлом Горбачовим. Понад те, висловлю геть крамольну думку: знав про це і Борис Єльцин. Але про все це трохи пізніше.

Так, треба віддати належне Михайлові Горбачову, який зробив несподіваний для багатьох крок: розпочав процеси демократизації в СРСР. Але він не прагнув, навіть гадки не мав, розвалювати імперію. Варто лише пригадати його інтерв’ю напередодні Всеукраїнського референдуму на підтримку Акта проголошення незалежності, який пройшов 1 грудня 1991 року.

Щоб оцінити правильно тогочасні події, треба не забувати: перша революція у тодішньому СРСР відбулася саме в Україні. Точніше, вона так і не набула законодавчого оформлення. У вересні 1990 року розпочалася студентська голодовка, яка у жовтні переросла у масові акції протесту. На вулиці Києва тоді виходили по сто тисяч, а може, й більше українців, які підтримали вимоги студентів. А головна серед них — НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ. Дехто з тодішніх депутатів Верховної Ради УРСР пропонував «розігнати студентів танками». Кров проллється пізніше. У січні наступного року, коли Москва захоче упокорити вільнолюбивих литовців...

Власне, та «революція на граніті» завершилася компромісом, яким стала постанова Верховної Ради. А один із пунктів гласив: «Не підписувати новий союзний договір до прийняття нової Конституції України».

18 березня 1991 року пройшов всесоюзний референдум, завдяки якому Михайло Горбачов прагнув зберегти СРСР. Однак в Україні було і своє запитання, яке отримало підтримку понад три чверті жителів республіки.

Саме ці дві причини й не дозволяли Голові Верховної Ради Леоніду Кравчуку підписати договір про оновлений Союз. Переконаний: 20 серпня Леонід Кравчук свій підпис під союзним договором не поставив би. А без України, і це визнають усі, імперія не могла існувати. Завдяки позиції українців сміливо трималися й прибалти, які проголосили відродження незалежних держав.

Ось головна причина спроби запровадження надзвичайного стану. Водночас, і в цьому полягала слабкість тодішнього керівництва СРСР, відносини Михайла Горбачова і Бориса Єльцина. Вони не довіряли один одному і вели безкомпромісну боротьбу за владу. Це була одна з причин, що не дала змоги Михайлу Горбачову і Борису Єльцину відкрито підтримати так званих змовників.

Тим паче що планувалося після підписання союзного договору провести всенародні вибори Президента СРСР. Як і Михайло Горбачов, так і Борис Єльцин почали до них готуватися ще на початку літа. Власне, про це я й написав перед відпусткою свій своєрідний прогноз у «Літературній Україні» під заголовком «Для чого російським демократам Президент СРСР?».

І ще одна деталь, на яку мало хто звертає увагу. Леонід Кравчук постійно підкреслює: 7 грудня 1991 року, коли він, Станіслав Шушкевич і Борис Єльцин зібралися у Біловезькій Пущі, російський президент передав три запитання Михайла Горбачова про те, чи готова Україна підписати союзний договір у будь-якому вигляді. На що український президент відповів відмовою. Лише після цього, а не після ГКЧП припинив існування Радянський Союз. І не лише де-факто, а й де-юре.

І насамкінець одна заувага. Не треба сліпо повторювати неправду за російськими політологами і українськими реваншистами. Була б інша позиція України, не було б спроби державного перевороту 19 серпня 1991 року.