У цьому переконана тернопільська вчителька Оксана Карп’юк

Неймовірно, але факт: за неповні десять років вчителька третьої тернопільської школи з поглибленим вивченням англійської мови Оксана Карп’юк підготувала і видала шістнадцять підручників і навчально-методичних комплексів і для спеціалізованих, і для звичайних шкіл. Три з них, щоправда, створила у співавторстві з колегами, у тому числі колишньої учениці, але однаково такій продуктивності могли б позаздрити колективи науковців. Важливо, що усі підручники Оксани Карп’юк з грифом Міністерства освіти та науки. За ними опановують англійську більшість школярів України.

Не святі горшки ліплять

Зізнаюся, коли побачила яскраві і дуже цікаві Englіsh, то позаздрила нинішнім школярам. Старшому поколінню відомо: вчили іноземну у школі, вчили у вузі, а спілкуватися з іноземцями боязко. На думку Оксани Дмитрівни, причина в тому, що навчали нас за граматико-перекладним методом, тобто вимагали передусім читати і перекладати. Тим часом психолого-лінгвісти вважають, що такий підхід гальмує спілкування, оскільки при цьому задіяні зовсім інші розумово-мовленнєві механізми.

За кордоном під час вивчення іноземної давно послуговуються комунікативно-орієнтованим методом і мають успіхи. Але чи варто сліпо його копіювати? Адже у вітчизняної методичної науки також були певні напрацювання. Та й особливості менталітету не можна не брати до уваги. Поєднати усе це взялася Оксана Карп’юк.

— Із здобуттям Україною незалежності ми стали відкритішими для світу, — каже вона.— Гостро постало питання знання мов. А вчитися по чому? Підручники застаріли, і тих не вистачало, а для старших класів їх зовсім не було. Ми їздили по досвід до столичних колег, шукали матеріали у бібліотеках, зарубіжних джерелах. По крихті набували досвіду.

Оксана Карп’юк, можливо, була в цьому наполегливішою, тому колеги часто зверталися до неї по допомогу. Навіть тоді, коли народила донечку і була у відпустці з догляду за нею. Звісно, вона охоче ділилася зібраними матеріалами. А якось спало на думку: якщо такий дефіцит, то чому самій не написати підручник? Чоловік Теофіл Васильович підтримав її у цьому: не святі горшки ліплять.

Перші підручники Оксана Дмитрівна написала для 10-го і 11-го класів шкіл з поглибленим вивченням англійської. Поліграфічне оформлення було менш ніж скромним: бракувало коштів. Вона надіслала примірники у школи Києва, Дніпропетровська, Одеси, інших міст. Цікаво було почути думку колег: чи варто далі займатися підручникотворенням? Несподівано пішов потік листів. Їй дякували за сучасний підхід, за соціо-культурні паралелі між Україною і англомовними країнами, за цікаві вправи. Замовлень було дуже багато. Пригадую, моя столична подруга також просила вислати підручник для сина-старшокласника.

Оксана Дмитрівна замислилася: що далі? Адже почала вона з кінця, тобто із старших класів, а повинна бути струнка система вивчення іноземної: від найпростішого до складного. Однак підручники для молодших класів мали бути яскравими, кольоровими, а це чималі кошти. Де їх було взяти? Довелося почати з підручника для п’ятого класу: пробували ілюструвати, вкраплювати колір. Перші три підручники Оксани Карп’юк схвалили у Міносвіті, вони отримали його гриф.

Коли 2001 року в українській школі запровадили 12-річне навчання, іноземну почали вивчати з другого класу. Отже, потрібні були нові підручники. Оксану Дмитрівну запросили взяти участь у написанні такого підручника в парі із столичною колегою. Але співробітництва не вийшло. Не з вини тернопільської вчительки. Вона якраз була авангардисткою. Написану нею частину схвалили, створену столичною колегою —забракували. Довелося дописувати їй. Так з’явився підручник для другого класу загальноосвітньої школи.

Самого підручника замало

Запропонований нею метод не всім учителям був зрозумілим. Та й не кожен педагог хотів працювати над собою при мізерній зарплаті, яку тоді платили. Але й діти не винні. Як допомогти одним і другим? Самого підручника замало, прийшла до висновку Оксана Карп’юк. Має бути навчально-методичний комплекс, до якого, окрім підручника, входили б аудіододаток, робочий зошит, який би змалку привчав руку до іноземного письма, нарешті, методичні рекомендації для вчителя. На жаль, держава фінансувала лише видання підручника, всі інші компоненти довелося робити власним коштом. До роботи над аудіокомпонентами Оксана Дмитрівна залучила випускників третьої школи, котрі стажувалися за кордоном і вільно володіли мовою, з учнями молодших класів записувала діалоги. Плідною стала співпраця з музикантом-аранжувальником Романом Грибом, звукорежисером Олександром Третяком. Віршувати англійською доводилось самій. Спонсорували випуск додатків перші підручники: виручені від їх реалізації кошти одразу йшли у хід. Рахувала кожну копійку. Як удома.

Найкращий експерт — донечка

Без підтримки домашніх вона не зробила б того, що зробила. Допомагали не лише чоловік та дорослий син, а й донечка. У несподіваний спосіб. Коли Оксана Дмитрівна була вкрай завантажена, то вмикала малій лондонський канал з мультиками. Якось зауважила, що Христинка розмовляє з ляльками англійською. Думала, мала не розуміє значення слів, але вона говорила цілком усвідомлено. Мама почала розмовляти з нею англійською, пощастило придбати гарний відеокурс. До першого класу Христя пристойно спілкувалася англійською. Мозок дитини настільки гнучкий, що на нього усе легко лягає, переконана Оксана Дмитрівна. Потрібно лише знайти правильну методику, щоб навчання було яскравим, цікавим, мотивуючим. Експерт Христинка, сама того не відаючи, підтвердила, що мама на правильному шляху. Нині десятилітня дівчинка вільно і без акценту розмовляє англійською. Часто, гуляючи вулицями Тернополя, мама й донька переходять на неї. Траплялося, їх приймали за іноземців.

Не стіна,а місток

Підручники Оксани Карп’юк важко назвати підручниками у звичному розумінні цього слова. Вчити краще граючись, переконана вона. Скажімо, персонажі підручника для п’ятого класу беруться випускати шкільну газету англійською мовою. Через Інтернет виходять у міжнародний простір, контактують з ровесниками і раптом з’ясовують, що про Україну мало знають. Діти вирішують запросити нових друзів у гості, радяться, що їм показати. Мова вчиться ніби сама собою, граматичні правила ненав’язливі. Можна навіть самим їх сформулювати, потім лиш звіритись з підручником.

Увесь світ — велика родина, вчить його автор. І мова має стати не стіною між народами, а містком до порозуміння. Вчить толерантному ставленню до інших націй і водночас прагне, щоб українці почувалися рівноправними учасниками світових процесів. Закладати це потрібно змалку. Донька військового, вона немало помандрувала світом, її оточували представники різних національностей, але усі жили дружно, не маючи навіть гадки вивищуватись одне над одним. Так має бути і в світі.

Два роки тому за програмою уряду США Оксана Карп’юк побувала в цій країні, де знайомилася з досвідом вивчення іноземних мов. Радіостанція «Голос Америки» запросила її на інтерв’ю. Спілкуючись з практиками і науковцями, переконалась, що інтуїтивно йшла шляхом, який вважається науково обґрунтованим.

Виклик часу

Статті Оксани Карп’юк часто можна зустріти у фаховій періодиці, вона охоче ділиться набутим досвідом з методистами на всеукраїнських і регіональних семінарах. Участь у них розписана до кінця року. Дехто закидає учительці, що вона багато собі дозволяє, мовляв, для написання підручників потрібне наукове підґрунтя. Вона погоджується, тим паче що зібраного нею матеріалу вистачило б не на одну дисертацію. Можливо, дійдуть руки і до цього. Єдине, чого не розуміє Оксана Дмитрівна, як можна писати підручники, будучи відірваними від школи. Сама вона при неймовірному завантаженні педагогічну роботу не покидає. Змінюється суспільство, змінюється школа. Через п’ять років діти будуть іншими. Як вловити ці зміни, не спілкуючись з ними?

У школах, каже вона, працює багато яскравих особистостей. Таких, як Марія Ростоцька і Наталя Когут з школи №3, у спів-авторстві з якими вона написала кілька підручників. Як Ганна Павлюк з гімназії імені Івана Франка — з нею створювали робочі зошити. Пригадує вчительку зі Львівщини, яка приїхала до неї з цікавими пропозиціями. На жаль, до простого вчителя мало хто прислуховується. У Оксани Карп’юк ніби й визнання є, й почесна грамота міністра, купа різних дипломів, але від підводних рифів і вона не застрахована. Деякі видавництва, м’яко кажучи, не дуже коректно поводяться з авторами, порушуючи їхні права, нав’язують свої умови. Саме через це тернопільська вчителька змушена була відмовитись від співпраці з титулованим столичним видавцем. Вона навіть ризикнула взяти участь у Всеукраїнському конкурсі підручників для п’ятого класу не під дахом видавництва— єдина серед учасників. І посіла перше місце!

А ось працювати з тернопільським видавництвом «Астон» — саме задоволення, каже вона. Воно має добру репутацію на ринку, висококваліфіковані кадри, і головне — поважає автора. Проте декому й досі не дає спокою думка, що у провінції можуть створювати і друкувати підручники для всієї України. Співробітничає Оксана Карп’юк і з іншими видавництвами, у тому числі з «Лібра-Терра», засноване її чоловіком. Воно, до речі, спеціалізується на випуску посібників, бізнес-курсів та іншої літератури іноземною мовою. Мабуть, не без впливу Оксани Дмитрівни.

До початку нового навчального року здійснено ще один цікавий проект. Ним Оксана Карп’юк почала займатися з подачі лабораторії викладання іноземних мов Інституту педагогіки. Вона створила електронний підручник. Час не стоїть на місці. Тернопільська вчителька приймає його виклик.

Тернопільська область.