Про те, що молокопереробні підприємства не розраховуються за здане молоко навіть по 60 копійок за літр, повідомили редакцію мешканці Коропського та Бахмацького районів.

— Допоможіть нам отримати зароблені гроші, — скаржилися селяни. — Чому нас так безсовісно обдурюють?

В управлінні харчової та переробної промисловості облдержадміністрації критичну ситуацію з платежами населенню за здане молоко тримають під контролем.

— Я щойно повернувся з Коропа, — каже начальник обласного управління харчової та переробної промисловості Григорій Панченко. — ДП «Коропський сирзавод ТОВ «СИЛ» заборгувало селянам майже 600 тисяч гривень. Причина — заборона продажу їхнього сиру в Росію. На складі переробного підприємства зберігається 300 тонн сирів. Вони не можуть їх реалізувати. Поки що, як на мене, і керівництво не вживає дієвих заходів з ліквідації заборгованості. Про це я вів з ними розмову. Надіслали ми офіційне попередження з цього приводу й керівництву ЗАТ «Бахмачконсервмолоко». Адже станом на 27 липня тут, наприклад, заборгували мешканцям тільки села Красний Колядин 45016 гривень. Якщо в Коропі та Бахмачі не зможуть розрахуватися з людьми, постане питання про переорієнтацію їхнього сировинного округу на ті молокопідприємства, які розраховуються з населенням.

На Чернігівщині нині зареєстровано 27 виробництв з переробки молока та сиру. З них працює лише 19. Російська заборона на ввезення сирів, масла справді додала клопотів значній частині підприємств-виробників молокопродукції. Одні зупинились. Інші не можуть здобути свою нішу на внутрішньому ринку України. У всякому разі на сьогодні на складах молокопереробників області вже нагромаджено продукції на суму більш як 35 мільйонів гривень. Звичайно, така велика цифра — сумна реальність. Подальше її нарощування — прямий шлях до банкрутства. І якби замість затоварених складів заводи мали живі гроші, то люди мали хоча б низький, мізерний, але все-таки заробіток.

Хоч як це прикро, попри згадане вище, є ще й інші «молочні» подробиці, котрі стають дедалі актуальніші. Типова, скажімо, картина: власники підприємств, як правило, немісцеві — з Києва або інших міст України. Директори — наймані працівники, які не самостійні в прийнятті рішень. Коли голова Чернігівської облдержадміністрації Микола Лаврик, наприклад, почувши про значні несплати населенню коштів, забажав зустрітися з одним із власників заводу, то останнього довго не могли відшукати ні в Києві, ні в Черкасах, і зрештою прислали довірену особу. Звичайно, за такого «далекого» керівництва дуже важко почути голос молокоздавачів. А найманий директор, як правило, прохачам, сільським головам та місцевій владі на всі посталі проблеми дає заготовлену відповідь:

— Я нічого не вирішую. Моє керівництво у Києві.

Або:

— Таку ціну визначив власник заводу.

Добитися правди у такій ситуації практично неможливо. Деякі молокозаводи поза межами області переходять із рук у руки. Нічого в цьому поганого не було б, якби з простими людьми вели регулярний розрахунок. Але саме малопотужні виробництва грішать за таких змін на «забуття» попередніх боргів. Схоже, у такий спосіб шляхом оголошення банкрутств та інших процедур підприємливі бізнесмени ухиляються від виконання своїх зобов’язань перед людьми. Як це сталося, наприклад, у Корюківці. Мешканці села Жуклі Корюківського району ніяк не можуть добитися повернення їм коштів від власників ліквідованого молокопереробного підприємства.

На жаль, постанова Кабінету Міністрів від 24 липня про мінімальну закупівельну ціну для молока (1 гривня 25 копійок — вищий ґатунок і 1 гривня — другий гатунок) фактично «опускає» сільських власників худоби за межі правового поля. Оскільки вони не можуть конкурувати з господарствами, де впроваджено машинне доїння, то надої від їхніх корівок автоматично стають низькоякісним продуктом. Нині на Чернігівщині лише в кількох селах заготовляють молоко по 70 копійок ( бо побоюються конкурентів). У всіх інших — по 60 копійок.

Селяни невдоволені. Їм доведеться знову вести, як в 1930-х, корову у колгосп?

Чернігівська область.