Чому ми бідні?..

Авторів листів, що надійшли на публікації рубрики «Тема», змусили взятися за перо не лише проблеми, які порушувалися в коментарях, а й власні висновки щодо справедливості, управління державою, політичних перипетій, суспільних процесів. А також метаморфози нашої економіки: в «гаманцях» офіційної статистики — густо, а в кишенях конкретних громадян — пусто. Нині надходить менше листів, у яких читачі захищають уряд, бо, мовляв, швидко заможне життя не настане. Натомість запитують, коли нарешті політики та можновладці виконуватимуть передвиборні обіцянки? Практично всі наші дописувачі порушують проблеми, що можуть стати темою для дискусій. Запрошуємо й вас, шановні читачі, долучитися до нашого форуму.

Корабель-привид

Прочитав коментар «Теми» під назвою «Курс її — невідомий». Чесна й об’єктивна публікація. Якщо висловлюватися морським терміном, то Україна нині нагадує корабель-привид, котрий дрейфує у невідомому напрямку, а Президент зі своєю партією для нашої країни — що Бермудський трикутник.

Члени так званої помаранчевої коаліції, яка не склалася, дуже бояться конституційної реформи і роблять усе можливе й неможливе для того, щоб Україна насправді не стала парламентсько-президентською республікою. Тому й хаос у суспільстві...

Олександр СЕМЕНОВ.

Іллічівськ.

Нестача чи надлишок?

Пропоную тему для «Теми»: «Чому ми бідні?». Недавно прочитав інформацію біжучого рядка на одному з телеканалів, що подавалася як наше велике досягнення: Україна продає Словаччині (й ще якійсь — не запам’ятав — країні) електроенергію, за ціною ... 0,025 долара за кВт/год. Я не повірив власним очам, але це повторили кілька разів.

Люди добрі, що коїться? Нас постійно переконують, що тарифи на електроенергію не покривають затрат на її виробництво, й уряд навіть підвищив населенню ціни до 19,5 коп. за кВт/год., а сам жене її за кордон за 2,5 цента, тобто за 12,5 коп. Водночас нам пояснюють, що економічно обгрунтована ціна для населення становить близько 31 коп. за кВт/год.

Запитання: яка економічна обгрунтованість 2,5 цента за кВт/год.? Можливо, справа у валюті? Може, нашим «патріотам» — виробникам електроенергії, 2,5 американських цента миліші, ніж 19,5 українських копійок, хоч, звичайно, долар у цьому не винен.

А правильно буде так: продаж за демпінговими цінами. Про це вагоме слово повинен сказати Антимонопольний комітет, який, до речі, рідко коментує будь-що. От би «Голосу України» поцікавитися, чому він так мало інформує громадськість про свою діяльність?

Ми постійно чуємо про те, що немає куди подіти електроенергію, якої надлишок. Коли так, то відповідні відомства повинні переглянути реєстр теплових електростанцій — тих, що працюють на вугіллі, мазуті, газі. Можливо, є сенс закрити станції, які працюють на газі? Хіба не економічний ідіотизм — спалювати газ за 230 доларів за тисячу кубів (а така ціна невідворотньо насувається і на нас) та продавати електроенергію за 2,5 цента за кВт/год.? Не кажучи про економію та інші чинники.

І ще: навіщо постійно нарощувати виробництво електроенергії, якщо її немає куди подіти?

Ернест ШАХНАЗАРОВ.

Кам’янець-Подільський.

Без гальм

...Таку цинічну брутальщину (про один з коментарів «Теми» щодо базування у Криму ЧФ. — В. П.) нечасто зустрінеш навіть у виданнях відверто антиукраїнських. А журналіст парламентського «Голосу України», втративши будь-яку професійну відповідальність та елементарну людську порядність, робить це на сторінках газети. Велика біда для суспільства, коли в журналіста з певної причини зникли внутрішні гальма. Як треба ненавидіти Президента, уряд і навіть свою країну, щоб так їх зневажати! Ця писанина — не дар свободи слова, а жовчне зловживання нею, яке виходить за правові межі.

Олексій ГАВРИЛЮК.

Київ.

Кінь і тремтлива сарна

Передплачую «Голос України» майже два роки. Коли одержую газету, то передовсім шукаю «Тему». А написати листа спонукали надруковані там відгуки деяких читачів з критикою на адресу ведучої рубрики: мовляв, такі коментарі заважають нашому Президенту працювати на благо України. Хочу, щоб критики знали, що є й інша думка.

Щодо політики в нашій державі: не можна впрягати разом коня і трепетну сарну, бо нічого з цього не вийде. Наша «трепетна сарна» — Президент нічого доброго впродовж півтора року не зробив для людей, нічого не змінив на краще. Життя простих людей стало гірше. Президент — «трепетна сарна» повністю залежить від пані Тимошенко, і вранці не знає, що робитиме ввечері. А цей «кінь» в елегантному жіночому вбранні чотирма копитами став на тім’ячко Президента й нахабно диктує, яка коаліція нам на користь, а яка — ні, відмітаючи іншу частку України, котра проголосувала не за її бажанням. Мовляв, це — не демократична частка держави, і, «йолі-палі», з нею вона навряд чи об’єднається.

На мій погляд, в парламенті повинні працювати всі обрані туди громадянами України, і якнайшвидше. Бо за останні 15 років нас так багато разів кривдили, принижували, намагалися викреслити з життя. Здається, ніби влада тільки й чекає, коли вже нарешті піде ця частка стариків, що вперто чіпляється за минуле. І залишиться молодь, котра не знає, як було, але бачить, як є: збагачуються нахабні та безсовісні, решта спивається, обкурюється і йде, як на роботу, на тротуар — з простягнутою рукою. Гідність, повага, впевненість у майбутньому — все в минулому. Гірко...

З глибокою повагою, Нінель ПОКОТИЛО.

Запоріжжя.

Годі критикувати!

Не люблю деяких журналістів за те, що в їхніх опусах немає українського духу, а лише люта ненависть до всього українського, в т. ч. до посадовців. Об’єктом їхніх нападок, приміром, стала Юлія Тимошенко. На мою думку, тому, що вона обдарована талантом і розумом. А журналісти взялися за її зачіску, вбрання, яке так гарно на ній сидить, та запитують, звідки в неї на це гроші? І Ющенко — наш Президент їм теж не до вподоби.

Особливо наповратилася Валентина Писанська, котра ганьбить наших людей і глузує з нашої дійсності. Мені казала мати, коли був малий: «Не смійся з себе, це зроблять твої недруги». А пані Писанську такого вочевидь не навчали. Нам треба сформувати єдину націю, щоб коли Президент кине клич, ми всі взялися за роботу й створили заможну державу. Якщо ні, то поряд є дві держави, в яких не згасли апетити на союзи та імперії: прийде сталева армада й зробить з нас малоросів... Нам треба гуртуватися, досягти європейського рівня, вступити до ЄС і НАТО. Тоді ніхто не посміє нас загарбати. Чому б пані Писанській про це не написати?

П. ШПОРТА.

Лубни.

Спонукають думати...

Передплачую газету з першого дня випуску. Вона мені дуже подобається, хоч я й скупий на похвалу. Мені, моїй родині та знайомим, з котрими обговорюємо «Голос України», подобається рубрика «Тема», що подає змістовні, принципові та різноманітні матеріали. Вони спонукають думати, сперечатися, аналізувати.

Але постає запитання: чи може лише одна журналістка майже щодень бути в курсі таких великих справ у нашій державі, про які вона пише? Нам здається, що на неї працює група фахівців, а вона лише коригує їхню роботу. Проте в будь-якому разі рубрику «Тема» ми завжди чекаємо і читаємо.

Олександр ШУБКО.

Дніпропетровськ.

Нехай побувають у селі

Передплачуємо «Голос України», читаємо та обговорюємо всією сім’єю. Подобається рубрика «Тема». Переконалася, що не у всіх читачів газети вона улюблена. Вони пишуть до газети та ображають автора. Таким пораджу: приїжджайте у наше село, що вимирає, і переконаєтеся, чи правдиві статті в «Темі». А також спрямуйте свою енергію на допомогу селянам. Ми мешкаємо за 7 км від Білгорода-Дністровського. Теж, як і наші земляки, намагаємося вижити. Нам дали один гектар землі. Я дуже люблю землю, але доводиться обробляти її первісним способом. Бо немає техніки, зокрема малої механізації. Де її візьмеш? Утім, якщо вона є, то її немає за що купити.

А ще, коли б у мене була можливість, то запитала б у Президента, чому він поклявся на Біблії, а заповідей Божих не дотримується? Що це так — видно за його ділами.

Любов ЛАФАЗАН.

с. Випасне.

ВІД ВЕДУЧОЇ РУБРИКИ: Читачі, котрі написали до редакції, — люди, різні за віком і професією, мешкають у великих містах і маленьких селах. Але їх об’єднує те, що вони не байдужі до долі країни. Вони пишуть про своє ставлення до НАТО, як, приміром, Михайло Ольшанський з Дніпропетровська. Й критикують аграрну політику українського уряду, як одна мешканка Івано-Франківської області, котра попросила спалити її листа після прочитання. Бо, як вона пояснює, «панів зачіпати небезпечно». Хоч у листі йдеться про відомі всім і болісні для селян проблеми. А Володимир Ватрак з Полтави радить друкувати якомога більше листів, що підтримують газетні публікації, але побоюється, що можновладці можуть заборонити критичні виступи й позбавити читачів «свіжого ковтка повітря». Микола Іванович Чишкун зі Львова, котрий, за його словами, написав від імені ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни, дякує за те, що газета показує «непотріб у суспільстві та вищих ешелонах влади», і закликає не боятися «підлабузників правлячої еліти». Та, незважаючи на похилий вік, навіть обіцяє приїхати до Києва з побратимами, якщо автору «Теми» потрібен буде захист. Адже, пише Микола Іванович, «ми не забули буремні роки війни, коли боролися за незалежність нашої держави проти коричневої чуми».