Колись на околиці Токмака Запорізької області діяв військовий аеродром морської авіації, де базувалися стратегічні бомбардувальники. Після розпаду Союзу його перевели до розряду запасних, а чотири роки тому, коли ліквідували військову частину, яка обслуговувала летовище, тут почалося варварське розвалювання та розбирання будівель і споруд. Видовище таке, наче відбувся штурмовий наліт ворожої авіації...

Після того, як розмели все, що могли, добралися й до злітної смуги, котра, як стверджують знавці, була здатна приймати навіть космічні «човники» «Буран». І ось ці високоякісні аеродромні плити довжиною 6 і шириною 1,5 метра військове відомство продає комерційним структурам за смішною ціною — по 350-380 гривень за штуку. А далі, як стверджує міський голова Токмака Леонід Єрко, за кожну таку плиточку кінцевий покупець віддає вже більше тисячі гривень. Тож неважко підрахувати, скільки недоотримав бюджет, якщо таких плит на аеродромі було 26 тисяч.

Однак справа навіть не в ціні, а в тому, що це безгосподарне розбирання військового об’єкта не тільки не узгоджується з місцевою владою, а й боляче зачіпає інтереси територіальних громад, адже 175 гектарів сільськогосподарських угідь, відведених під аеродром, відносяться до території Токмака, а 243 гектари — до Жовтневої сільради. Військові не зважають на численні звернення і протести господарів землі, залишаючи на місці будівель глибокі вирви та купи битої цегли, а на місці злітної смуги — шар піску, смоли та щебеню, хоча, відповідно до чинного законодавства, мають після демонтажу здійснювати рекультивацію угідь. Але, з усього видно, робити цього вони не збираються, а тепер, за словами Леоніда Єрка, в Міністерстві оборони зовсім перестали відповідати на телефонні дзвінки з Токмака.

Як тут не обурюватися! Адже 418 гектарів сільгоспугідь — хоч і не полтавські, але чорноземи, які могли б родити щороку до 1,5 тисячі тонн зерна. Однак за такого безладу рекультивація земель ляже на плечі територіальних громад, на що вони просто не мають коштів. За підрахунками фахівців, нині такий обсяг робіт тягне на 6,7 мільйона гривень, а що буде завтра, навіть гадати важко.

У цій безвихідній ситуації, здавалося, було знайдене компромісне рішення. Військові все-таки зглянулися на вмовляння токмачан і погодилися безоплатно передати територіальній громаді 4995 аеродромних плит в рахунок майбутньої рекультивації сплюндрованих сільгоспугідь. Але в Міністерстві фінансів цю бартерну операцію пригальмували, вважаючи, що вона завдасть державному бюджету непоправної шкоди. Було б смішно, та, як кажуть, плакати хочеться від такого додержання державних інтересів!

Зневірившись у можливості цивілізованого вирішення задавненої проблеми, місцеві територіальні громади переходять до активних дій. Сигналом до цього стало звернення до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони та командування Повітряних сил України, яке прийняли депутати на сесії Токмацької міської ради, що відбулася в липні. Привертаючи увагу до безладного нищення військового об’єкта, вони, щоб не допустити подальшого загострення ситуації, прохають високі державні інстанції нарешті вирішити питання щодо рекультивації землі, з якої вже демонтовані бетонні плити. Причому місцева влада готова взяти на себе цю нелегку ношу, пропонуючи здійснити безоплатну передачу відповідної кількості аеродромних плит у комунальну власність для компенсації вартості робіт.

Здавалося б, ясніше ясного, однак столичні чиновники затято відмовчуються. Щоправда, на звернення Токмацької міськради у визначені законом строки відреагували прокурори Південного оперативного командування та області, переславши їх для розгляду в... нижчі інстанції. Важко уявити, як може вплинути на Міністерство оборони прокурор Запорізького військового гарнізону, а щодо міськрайонного прокурора, то він на даний час перебуває у відпустці.

Днями аналогічне звернення у ті ж високі інстанції надіслали й депутати Токмацької районної ради.

— А що далі? — запитав у міського голови кореспондент «Голосу України».

— Допоки ми стримували стихійні акції протесту населення, — відповів Леонід Іванович. — А зараз самі пробуджуємо громадську свідомість. Люди повинні зрозуміти, що це наша земля, яку не можна віддавати на поталу. Привертаємо до цієї проблеми увагу журналістів. І «Голосові України» ми вдячні за увагу. Коли ж і це не допоможе, перекриємо ворота на аеродром, виставимо пікети і не дозволятимемо вивозити плити, доки не буде наведено порядку.

Що до цього можна додати? На боці Міністерства оборони — сила і покровительське ставлення урядових структур до його, м’яко кажучи, несолідності й безгосподарності, на боці місцевих територіальних громад — правда і усвідомлення того, що саме вони є джерелом влади. А от що робитимуть прокурори і міліція, коли справді токмачани перекриють усі входи і в’їзди на аеродром? Адже «круті», котрі тут безроздільно хазяйнують, можуть пустити в хід і кулаки...

Запорізька область.