Нинішній рік, оголошений на державному рівні Роком села, для багатьох фермерів може стати останнім. Адже не розв’язуються проблеми збуту сільгосппродукції, занижених цін на неї, які заледве покривають собівартість, нерівну конкуренцію з боку закордонних виробників, нестачу добротної техніки тощо. Одне слово, кожен у таких умовах виживає як може.

На тлі всіх цих проблем парадоксальним є той факт, що кількість фермерських господарств на Рівненщині постійно зростає. Сьогодні в області близько шестисот фермерських і майже тридцять тисяч особистих селянських господарств. У середньому на місцеве фермерське господарство припадає 120 гектарів землі, на особисте селянське — від двох до двадцяти. Такі цифри навів голова Асоціації фермерів України в Рівненській області Дмитро Українець.

Звичайно, це певною мірою можна пояснити тим, що на селі роботу знайти дуже важко. То люди тягнуться до землі, рятуючись від безробіття і прагнучи прогодувати свої сім’ї.

— Близько тридцяти відсотків нинішніх аграріїв прийшли у фермерство з інших професій, — розповідає Д. Українець. — Є серед них і колишні вчителі, і будівельники, навіть міліціонер. Результати їхньої праці свідчать про рентабельність і перспективність фермерства на Рівненщині, хоча наразі є й низка істотних проблем у цій галузі, про які ви вже почули від фермерів. Це — відсутність гарантій збуту, цінова політика держави, контрабанда дешевої закордонної м’ясної продукції, бідність вітчизняних покупців тощо.

— На Рівненщині є фермерські господарства, які виробляють майже сто центнерів зернових з гектара, — продовжує голова обласної асоціації фермерів. — Одне з таких передових та унікальних господарств — «Бескиди» в Дубенському районі. Землю тут не переорюють — замість плуга використовують культиватор або дискові борони. Це дає змогу економити на пальному та підвищувати врожайність.

Фермерську справу голова господарства «Бескиди» Олександр Бескид вважає досить важкою. А свої успіхи відносить на рахунок того, що суворо дотримується технології вирощування культур, хоча й каже, що для цього потрібні значні фінансові затрати. Першочерговою проблемою для більшості господарств вважає високі ставки банківських кредитів:

— Для своїх 270 гектарів землі ми щорічно беремо близько півмільйона гривень кредиту. Не всім сільгоспвиробникам це легко зробити — багато залежить від стосунків із банком.

Голова фермерського господарства «Маленький оазис», що в селі Посягва Гощанського району (тут 200 гектарів землі, майже сотня голів великої рогатої худоби, понад півсотні свиней), Олег Поліщук впевнений, що наразі в Україні відбувається планомірне знищення тваринницької галузі. Він не відчуває підтримки з боку держави, яка проголосила 2006-й Роком села.

— Я назвав би цей рік, швидше, «Останнім роком села» чи «Роком загибелі села», — з гіркотою сказав він журналістам. —Соціальний захист на селі мінімальний, рівень життя залишає бажати кращого. Я батько дванадцяти дітей. То навіть ті 8 тисяч допомоги при народженні дитини держава пізніше вирахує із соціальної допомоги на сім’ю, в такий спосіб зводячи її нанівець.

— Стосовно фермерства, то за сталих невисоких цін на сільгосппродукцію техніка і пальне постійно дорожчають, — каже Олег Поліщук. — Є проблеми зі збутом молочних продуктів: за літр солярки треба продати сім літрів молока. Собівартість свинини сьогодні — 7—8 гривень за кілограм живої ваги. Нещодавно зустрів поляка, який у нас продає м’ясо по шість з половиною гривень. Питаю його, як він годує тварин, якщо мені й 8 гривень за кілограм невигідно, а він сміється: «Кордон держави перетнув — півтора євро державної дотації за кілограм мені заплатили, ще у вас шість з половиною гривень зароблю, відтак матиму на кілограмі більш як шістнадцять гривень».

Антоніна ТОРБІЧ,Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.