Демонтаж залізничної колії власники Кам’яногірського цукрозаводу на Вінниччині пояснюють її економічною недоцільністю. Комітет кредиторів вважає такі дії розкраданням державного майна. Водночас доводить, що колія заводові не належить...

Поки тривають дискусії, 15 кілометрів залізничного полотна, що з’єднувало цукрозавод із станцією Франтівка Одеської залізниці, уже відправлено на металобрухт. Залишилося «порізати» ще 10 кілометрів залізниці — і можна не перейматися питанням, чи правильно вчинили нові власники заводу. «Це треба було робити з першого дня, тільки-но вони взялися за знищення державного майна, — каже голова комітету кредиторів Іван Ковальчук. — Ми тоді били у всі дзвони, повідомили міліцію, прокуратуру, СБУ, аналогічні листи направили до Вінниці та Києва. Але всі наші звернення, як у старі часи, повернулися в район, а тут кажуть, що в діях «цукрозаводчиків» нема складу злочину. Тим часом щодня під «ніж» іде півкілометра залізниці».

Голова комітету кредиторів надав документи, які, на його думку, підтверджують той факт, що залізниця не є власністю цукрозаводу. Саме в цьому, за його словами, найбільше порушення. Бо тоді розкрадається державне майно. Арбітражний керуючий підприємства заслужений юрист України Василь Ніколайчук зробив два офіційні запити, щоб з’ясувати, кому все-таки належить колія — підприємству чи державі? Президент Вінницької універсальної товарної біржі Віктор Ропотілов (тут у 2002 році на торгах продано цілісний майновий комплекс Кам’яногірського цукрозаводу-банкрута), повідомив (цитую): «Залізнична колія в переліку майна не значилася». Аналогічною є відповідь аудитора Василя Пічкура (він також є директором однієї з аудиторських фірм): «... документи, за якими можна було б визначити власника залізничної колії, для аудита не були надані. В бухгалтерському обліку залізнична колія не рахувалася. З огляду на це можна припустити, що залізнична колія не була приватизована і є державною власністю».

Новий власник підприємства Валерій Головченко на словах стверджує, що даний відрізок залізниці належить заводові. А демонтують полотно тому, що утримувати його економічно невигідно. За словами співрозмовника, на це щорічно потрібно витрачати 320 тисяч гривень, тоді як, за попередніми підрахунками, доставка вантажів з іншої найближчої залізничної станції Сорока, також розташованої на території району, обійдеться заводу вдвічі дешевше.

5 липня ц. р. новий прокурор Іллінецького району, на території якого розташований Кам’яногірський цукрозавод, доручив провести повторну перевірку фактів, викладених у листі голови комітету кредиторів. Іван Ковальчук каже, що комітет продовжує добиватися анулювання біржового контракту про продаж заводу. З ліквідацією колії порушиться цілісний майновий комплекс. Тоді як в умовах контракту передбачено, що покупець протягом п’яти років не має права змінювати профіль підприємства. По-друге, новий власник так і не виконав головної умови контракту — не відновив роботу цукроварні. Весь цей час вона простоює. Не працюватиме і в нинішньому році.

Вінницька область.

Точка зору голови Іллінецької райдержадміністрації Володимира Анікєєнка:

— Відбувається з’ясування стосунків між колишнім і нинішнім власником заводу. В цьому, як кажуть, камінь спотикання. Тому ми доручили правоохоронним органам детально розібратися в ситуації і вирішити її згідно з чинним законодавством. Чи не буде пізно? На території району є ще два цукрозаводи і жоден з них не має під’їзних залізничних колій. Тим часом працюють. Інша справа, що люди сприймають факт знищення залізниці як початок ліквідації заводу. Бо такі випадки в області вже були. Звідси й соціальна напруженість. Щоб її не створювати, можливо, й не потрібно було цього робити. Однак я запевняю авторитетно, що завод не буде ліквідовано. Навпаки. Нові власники мають намір відновити його роботу 2007 року.