Кажуть, корупція — явище універсальне. Від неї не застраховані навіть держави цивілізованого Заходу, які вважаються еталоном демократії. Що вже казати про пострадянські країни?

Вважається, що з цим ганебним явищем покликані боротися відповідні державні структури, насамперед суд. Чи так є насправді в Україні? Численні соціологічні опитування стабільно і послідовно фіксують надзвичайно низький рівень довіри з боку населення до роботи суддів. Якщо ви станете когось переконувати, що, приміром, такий-то суддя чесний, принциповий, непідкупний тощо, вас у кращому разі засміють або покрутять біля скроні пальцем... У нашій країні?.. Та такого ще треба добряче, днем з вогнем пошукати. Хоча не виключаю, що справді є чесні судді, і вони мужньо, лише за зарплатню, служать державі і народу, принципово уникаючи при цьому нав’язливих можливостей покласти собі принагідно до кишені звабливу пачку хрустких папірців.

Є таке відкрите акціонерне товариство «Київміськнафтопродукт». Воно не належить до категорії акул вітчизняного бізнесу, проте і бідним його аж ніяк не назвеш. Тобто цілком може становити інтерес для зацікавлених осіб. Що, здається, і було в цьому конкретному випадку. Інакше важко пояснити логіку дій деяких людей, що мають стосунок до, скажімо так, окремих аспектів його діяльності.

Більше року тому згідно з рішенням загальних зборів акціонерів товариства було звільнено з посади голову правління ВАТ «Київміськнафтопродукт» І. Миронюка. На загальних зборах акціонерів 6 червня минулого року, в яких брали участь акціонери, що володіють понад 75 відсотками акцій цього підприємства, було обрано нове керівництво підприємства. Прийняте акціонерами рішення є цілком вмотивованим (оскільки в них виникли серйозні сумніви щодо ефективності роботи керівництва), відповідає статуту товариства і не суперечить чинному законодавству.

Здавалося б, все логічно. Воля акціонерів, як то кажуть, — святе діло. Голові правління в такому разі залишається лише вибачитися, що не виправдав довіри, відкланятися і шукати іншу роботу.

Однак насправді все відбулося з точністю до навпаки. Пан Миронюк, схоже, не поспішав складати повноваження. Як відомо, така поведінка службової особи заслуговує принаймні на «увагу» з боку відповідних державних органів.

Так і сталося, проте ефект виявився зовсім протилежний очікуваному акціонерами: рішенням судді Дніпровського районного суду міста Києва пані Дікусар від 6 липня минулого року визнано недійсними загальні збори ВАТ «Київміськнафтопродукт» та всі рішення, які було прийнято на цих загальних зборах, визнано незаконними. Через кілька тижнів цим само суддею було винесено ухвалу, відповідно до якої було заборонено будь-кому втручатися в діяльність попереднього складу правління, повноваження котрого, як вже сказано, було припинено рішенням загальних зборів ВАТ «Київміськнафтопродукт».

Варто зауважити, після зборів, які відбулися 6 червня минулого року, акціонери ВАТ «Київміськнафтопродукт» провели ще близько десятка (!) загальних зборів, у яких також брали участь акціонери, що володіють понад 75 відсотками акцій, і на яких винесено аналогічні рішення. Однак, як з’ясувалося, завдяки наявному правосуддю попереднє керівництво має контроль над підприємством і, ймовірно, невдовзі приведе його до банкрутства, а акціонери внаслідок судових рішень і ухвал відсторонені від участі в управлінні товариством.

Рішення судді Дніпровського районного суду міста Києва є, як на мене, дуже сумнівним, оскільки звільнення голови правління ВАТ, відповідно до статті 41 Закону України «Про господарські товариства», є винятково внутрішньою компетенцією загальних зборів цього товариства.

Втім, пані Дікусар — аж ніяк не єдиний представник суддівського корпусу, що представлений в цій каламутній справі. Як з’ясувалося, рішення судді Дніпровського районного суду міста Києва було одним із багатьох подібних судових ухвал, винесених суддями різних судів і різних інстанцій упродовж останнього року. Подібні рішення прийняли пізніше інші судді того само Дніпровського районного суду міста Києва і, зокрема, суддя Антипова, а також суддя Солом’янського районного суду міста Києва Мазур, суддя Торезького міського суду Донецької області Гаркавенко, судді Господарського суду міста Києва Смілянець та Шабунін. При цьому необхідно зазначити, попри те, що рішення і ухвали виносили різні судді, більшість із них за змістом чітко повторюють одне одне, у зв’язку з чим створюється враження начебто вони написані під копірку. До вказаного переліку законників варто додати також і суддів Апеляційного суду міста Києва Марченко, Українець та Панченко, які залишили чинними рішення місцевих судів щодо акціонерів ВАТ «Київміськнафтопродукт». І це попри те, що Верховний Суд України дав чіткі і зрозумілі роз’яснення з цього питання, зазначивши про неможливість заборони проведення загальних зборів акціонерів.

Але ці рішення об’єднує одне: вони забороняли проведення загальних зборів товариства, забороняли акціонерам брати участь у загальних зборах товариства, забороняли реєструвати акціонерів на загальних зборах тощо. Тобто фактично акціонери в силу ухвалених рішень були позбавлені можливості здійснення своїх прав, наданих їм статтею 10 Закону України «Про господарські товариства», статтею 116 Цивільного кодексу України: брати участь в управлінні товариством; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснювати відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві; одержувати інформацію про діяльність товариства. Одне з судових рішень забороняє не лише акціонерам чи реєстратору «Київміськнафтопродукту», яким є ВАТ «Морський транспортний банк», але й всім органам, посадовим та службовим особам, іншим підприємствам, установам та організаціям — і резидентам, і нерезидентам України — здійснювати будь-які дії щодо проведення загальних зборів акціонерів ВАТ «Київміськнафтопродукт» у будь-якому місці на території України.

Між іншим, більша частина рішень і ухвал винесені представниками судової влади за позовами лише однієї особи — Фещенка, який володіє менш як 0,005 відсотками акцій ВАТ «Київміськнафтопродукт». Впливовим виявився акціонер, нічого не скажеш, якщо зумів зі своїми мізерними відсотками «підняти» стільки судів. Не менш цікавим у цій історії є те, що одне з рішень Господарського суду міста Києва стосовно цієї справи було прийняте на підставі позову ТОВ «Студія Бориса Хлобистова», яке взагалі не є акціонером ВАТ «Київміськнафтопродукт»!

Можна було б позаздрити солідарності суддів, якби така одностайна принциповість не викликала в акціонерів ВАТ підозри щодо неупередженості і специфічної зацікавленості служителів Феміди. Адже прийняття Господарським судом та судом загальної юрисдикції ухвали про заборону проведення загальних зборів акціонерів та заборону здійснювати дії щодо проведення зборів акціонерів фактично паралізує і блокує діяльність акціонерного товариства і є, по суті, втручанням у господарську діяльність товариства. Якщо саме ця мета — паралізувати діяльність підприємства — ставилася стосовно ВАТ «Київміськнафтопродукт», то її досягнуто. Однак постає запитання: для чого і в чиїх інтересах це зроблено? Стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Однак заборона акціонерам ВАТ «Київміськнафтопродукт» брати участь у проведенні загальних зборів акціонерів фактично означає позбавлення їх прав, внаслідок чого акціонери взагалі не мають жодної можливості впливу на господарську діяльність товариства.

Між іншим, вказані факти стосуються лише одного підприємства, але їх ніяк не можна назвати поодинокими. Що тоді казати про загальноукраїнські масштаби? Вони, певне, можуть вочевидь приголомшити.

Як відомо, нещодавно Президент України Віктор Ющенко у своєму зверненні висловив серйозну занепокоєність стосовно діяльності суддів України, а саме — порушення ними прав громадян. Глава держави вважає, що порушення суддями вимог Конституції та законів України, корупція в суддівському корпусі досягли таких масштабів, що це вже становить загрозу національній безпеці країни.

Приклад деяких країн засвідчує, що з цим лихом все-таки можна боротися — за допомогою правоохоронних органів та... суду. Але що робити, коли метастази корупції, здається мені, наскрізь пронизали структури, зобов’язані боротися з нею? Тим більше що приклад барона Мюнхгаузена, котрий сам себе витягнув за чуприну з болота, вочевидь не надихає представників правоохоронних органів.

Суспільство чекає на це запитання від керівництва держави чіткої і зрозумілої відповіді. Правосуддя в Україні має здійснюватися винятково на принципах законності і будь-які спроби порушення закону повинні каратися.