Укотре переконуюся: без листів читачів газета виходила б, але в ній бракувало б душі, що робить її живою та насиченою, справжньою. Саме такі надходять на публікації рубрики «Тема». Надрукувати всі неможливо, тож обираємо ті, що порушують важливі суспільні проблеми та спонукають до пошуку шляхів їх розв’язання.

Лист від нашого передплатника з Кам’янця-Подільського став темою для сьогоднішньої «Теми». Йдеться про відносини влади та суспільства, участі в процесах його творення тих, кого ми обрали для управління державою, і кожного з нас. Що може стати темою для дискусії, до якої редакція запрошує також інших читачів.

«Цього року я вперше передплатив «Голос України». Й одразу звернув увагу на дошкульні коментарі рубрики «Тема». Скажу відверто: оцінка автором діяльності влади мені спочатку не подобалася. Але згодом переконався, що вона заслуговує на критику, в тисячу разів гострішу. Газета її ще мало «кусає», якщо вона й досі не усвідомила, що найнята суспільством і повинна йому служити.

Водночас я не належу ні до тих, хто коментарі «Теми» безперечно підтримує, ані до тих, хто їх так само не сприймає. Часом автор не зовсім правильно робить наголоси, що інколи призводить до несприйняття загалом правильних положень. Приміром, тих, де йдеться про відносини України та Росії: наша країна начебто така-сяка, а сусідня — біла й пухнаста.

«Тема» часто друкує коментарі на «газову» тему. Але коли йдеться про тарифи на газ, то не забувайте про ціни на його транзит, бо вони пов’язані, що сіамські близнюки. Адже компресорні установки працюють на газі. Коли мені пропонують ціну, яка в 4,6 разу перевищує попередню, то, щоб не вилетіти в «трубу», я маю і вартість транзиту підвищити так само. Що справедливо і цілком по-ринковому, й ніхто не посміє звинуватити Україну в дармоїдстві. Європа це зрозуміє, бо давно живе за прозорими ринковими засадами.

Мало не модно стало колоти Україну, що вона довго платила за газ по 50 дол. Але в цьому більше політики, ніж економіки! Чомусь наші можновладці не вважають за потрібне аргументовано пояснити народу, що в цю вартість входила смішна ціна за оренду російського ЧФ у Криму. І що в неї закладений найнижчий в Європі тариф на газ. А також те, про що можна лише здогадуватися. Приміром, чому казахи за оренду своїх байконурських пісків беруть 115 млн. дол., а українці за перлину Криму — землі Південного берега та інфраструктуру — 97,5 млн. дол.? Та й з них Україні не залишається ані цента, бо досі розраховуємося за спожитий у 90-х роках російський газ. А хтось же тоді взяв за нього гроші. Де вони?

Чому наша влада не пояснює це народу? Бо мені, громадянину України, принизливо чути від якогось Жириновського, що українці мало не задарма одержують російський газ. Мені, громадянину України, котрий має власну гідність, принизливо чути від президента Путіна, що Росія дотує Україну, продаючи їй дешевий газ. Але мені ще більш соромно — за наших можновладців, котрі щодо цього мовчать, ніби води в рот набрали. Не знають, що відповісти, чи мовчки погоджуються? У будь-якому разі вони демонструють власну нікчемність і безпорадність. Натомість не встигне щось прошелестіти Плачков чи Івченко (дякувати Богові, його вже увільнили з посади!), як миттєво реагує «Газпром» чи його прес-служба. Чому б нашим горе-керівникам не повчитися у росіян? Чому вони ніяк не позбавляться провінційного комплексу меншовартості й постійно перебувають у позі «чего изволите?» Пояснити це можна лише тим, що всі вони один одного бояться: аби хто перший не видав когось другого».

Кам’янець-Подільський.