Сім’ю Жуковських шокувала страшна звістка: сину Владу діагностували рак мозку 4-ого ступеня. Часу на роздуми не було. Хлопця оперували у нейрохірургії 3-ї лікарні Черкас. Операція пройшла невдало. Пацієнт отримав ще одну смертельну хворобу — гнійний менінго-енцефаліт. Це виявилось згодом. Після чотирьох сеансів опромінювання в онкодиспансері Влад почав втрачати зір, пам’ять. Він перетворився на безконтрольну біологічну істоту. У такому стані його виписали додому. Мовляв, лікувати такого немає сенсу.

Хворий тримався лише на знеболювальних і наркотичних препаратах.

— Рідина з організму сина не виводилась, вся йшла у клітини, — згадує мама, Надія Михайлівна. — Він геть розпух. Мене не впізнавав.

Батько відвіз до Києва в інститут нейрохірургії знімки Влада. Саме там уперше довідалися про менінгіт. Лікарі сказали, що треба лікувати інфекцію. Бо без цього не можна робити операцію та опромінювання. Батьки робили все можливе, проте подолати менінгіт не могли. Мати почала писати до Президента, телефонувати в адміністрацію. Її почули. Але час працював проти Влада: пухлина глибоко вростала у мозок. Хтось порадив: от би потрапити до столичної онколікарні. І сталося диво, згадує Надія Михайлівна. Чоловік вичитав у газеті про «гарячу лінію» із головним онкологом Києва Геннадієм Олійниченком. Жуковські зателефонували й отримали запрошення до омріяної лікарні. Тамтешні лікарі не відвернулися від важкого пацієнта. Разом побороли й менінгіт, і рак.

Зараз Влад ходить до церкви. У своїх молитвах він дякує Богові та персоналу радіологічного відділення київської міської онколікарні. Теплим словом згадує свого лікаря Оксану Чурикову, і, звісно, Геннадія Олійніченка. Бо ці люди подарували Владові надію і життя.