Чи часто ми помічаємо сум у чужих очах? Головне слово в цьому запитанні — саме дієслово «помічаємо». В очах близьких і рідних нам людей — практично завжди, сторонніх — рідше. А як реагуємо?.. Розквіт вседозволеності в нашому суспільстві довів, що гуманність закінчується там, де починаються матеріальні блага. Жорстокість учинків, брак доброти, затятість у досягненні власної вигоди — часті супутники сьогоднішнього нелегкого життя.

Ялта. Набережна. Уявіть, що ви в якнайкращому настрої прогулюєтеся головною вулицею цього красивого міста. Магічний вплив літнього тепла і легкого морського бризу створюють у душі й на обличчі щастя й умиротворення. Очі жадібно вбирають екзотику пальм, яскраве світло неонових реклам, строкатість і розмаїтість вбрання юрби.

«Не хочете сфотографуватися з мавпочкою на згадку?» — висмикує вас із роздумів молодик. У чоловіка в майці і шортах на плечах сидить істота, котра, очевидно, і мусить виступити на фотографії привабливим моментом і певним об’єктом згадки про чудовий відпочинок. З острахом, бо енергійна тварина норовить скочити на плечі, ви намагаєтеся погладити мавпочку.

— Не бійтеся, вона не кусається, — в передчутті потенційного клієнта хлопець розмотує з руки ремінець повідка, який міцно закріплений на його ремені, й оперізує тулуб мавпочки.

Ще б їй кусатися! Щоденна робота по 12 годин на добу — те саме, що професійне дресирування у великому цирку. Але тваринні інстинкти все одно беруть своє. Пустотливі лапки намагаються схопити ваш палець, вчепитися в бездоганну зачіску, досліджувати шви вашого одягу. Маленька бешкетниця із сумними очима добре розуміє покладену на неї місію з максимальної розваги і приваблювання клієнтів. Але чи задоволена вона відведеною їй роллю циркача і блазня? Чи подобається їй бути іграшкою в руках людини? Подивіться уважно в її очі і напевно не помилитеся з відповіддю. Однозначно ні!

Хазяїн ременя жорстко і впевнено тримає у своїх руках не тільки тендітне тільце свого раба, а й нуртівні інстинкти тварини, прагнення свободи. І цим напевно завдає нещасній тварині фізичних і моральних страждань. А людина, чия рука тримає ланцюг насильства, — такий само раб, тільки низького і брудного збагачення за рахунок безпорадної істоти.

Відмовившись від співучасті в цьому брудному заході, але, на жаль, не полегшивши цим долю тварини, ви йдете далі набережною. І через кожні десять кроків наштовхуєтеся на таких само горе-фотографів з якимось представником світової фауни. Та тут представлено велику частину Червоної книги! Змії, верблюди, унікальні сови, гірські орли, шуліки, варани, мавпи й інші мешканці тваринного світу. Та все б нічого, якби не наявність адаптованих під тонку пташину лапу кайданів із прикріпленим до неї ланцюгом, ременів та інших засобів людської незаконної влади. Це ж невільничий ринок, де раби нашого марнославства змушені розважати нас і в спеку, і в холод...

А як тварини потрапляють до нас у країну? Чи відстежується законність придбання унікальних видів представників фауни приватними особами? А якщо ця звіринка живе на території нашої держави, то хто надає допомогу і дає дозвіл на їх експлуатацію?

За кордоном ця картина спричинила б прецедент наймасштабнішого арешту залучених до цієї справи людей за жорстоке поводження з тваринами. Проте Україна, на жаль, не бачить у цьому проблеми. І немає закону, який заборонив би це масове антигуманне використання тварин для звеселяння публіки.

Крим.