Хліба у СТОВ «Батьківщина» і цього року вродили на диво. Налитий зерном золотистий колос ось-ось зламає своєю вагою тендітні пшеничні стеблини. Проїжджаю повз одне поле, друге, третє, і в душі почала наростати незрозуміла тривога. Сонце (десята ж бо година) майже вже півнеба обігнуло, а всі лани наче вимерли — жодного комбайна. Невже селянам не жаль занехаювати плоди власної багатомісячної праці?

— Тягар на душі неймовірний, — зітхає головний економіст «Батьківщини» Віктор Сіренко. — Скільки зусиль затрачено, скільки поту пролито, щоб виростити таке золоте збіжжя. І на якій землі. Саме аналогічний еталон чорнозему, взятий неподалік від нашого господарства, більше століття прикрашає астрономічну обсерваторію міста Севрі, що поблизу Парижа.

— То виводьте в поле техніку, і тягар сам по собі з душі спаде.

— Хіба що з директором Григорієм Галушкою впряжемося в лямки комбайна й потягнемо його на поле. Керівник, до речі, уже четверту добу з «Ниви» на вилазить, пів-області з простягнутою рукою об’їхав, випрошуючи під майбутній урожай кляті пально-мастильні матеріали. Оце, нарешті, пообіцяли позичити половину необхідного — відповідно 25 тонн солярки і 5 тонн бензину.

— Так банки ж ближче...

— Кланялися ми керівникам «Авалю», «Приватбанку», «Промінвесту» і ще двох десятків інших. І звідусіль, через податкову заборгованість у 200 тисяч гривень, нас, м’яко кажучи, відправляли, куди Макар телят не ганяв...

«Податкову» історію переповідаю на прохання співрозмовника особисто для державних мужів на чолі з Президентом.

Навесні «Батьківщина» податкової заборгованості не мала, однак і тоді банкіри також відмовили у кредитах з іншим формулюванням, мовляв, сільське господарство — занадто ризикована галузь. У тій безвихідній ситуації, аби провести весняно-польові роботи, керівники господарства пішли на відчайдушний крок: вирізали 200 телиць, порізали на металобрухт близько 50 тонн різноманітного обладнання, позичили в комерсантів кошти під скажені відсотки й у такий спосіб нашкребли грошей на закупівлю «горючки», необхідного посівного матеріалу, дещиці міндобрив і гербіцидів. На зарплату лишилася жменя: всі в господарстві — і директор, і механізатори, і доярки — три місяці сиділи на голодній пайці. Отже, на податки залишився «голий» нуль. Тепер ось ламають голови, як розраховуватися з комерсантами. Для погашення боргу три тисячі тонн пшениці не вистачить. Буряки, під які ще недавно відводили по 200 і більше гектарів, через обдиралівку «меценатів-переробників» уже не висівають два роки. Доведеться пускати на продаж насіння соняшнику. У копійку влетить жнивування комбайнами- «переростками» часів Союзу, в яких, за словами Віктора Сіренка, й «апетит» радянський: хоч скільки годуй соляркою — не нагодуєш. Збитковим стало й тваринництво — закупівельні ціни на молоко і м’ясо впали проти минулорічного вдвічі. Де ж вихід?

— Наступної весни доріжемо решту телят — 400 голів, потім, перед жнивами, пустимо під ніж і дійну череду із 400 голів. А там, можливо, попустить...

У такому само пригніченому настрої перебувають переважна більшість селян району. Адже на 28,7 тисячі гектарів ранніх зернових у районі є 74 власні комбайни, а обігових коштів на придбання техніки в господарствах — кіт наплакав; до банків по позику — ні-ні, бо вже нічого залишати під заставу. Пально-мастильними матеріалами район забезпечено лише наполовину, тож лебединські аграрії нині ганяються за ними по всій області, немов Сірки долиною. Щастить одиницям.

Вищезазначену інформацію озвучив мені «по великому секрету» один із працівників Лебединської райдержадміністрації, та й то взявши з мене слово не називати ні його прізвища, ні посади. Чому така таємничість? Як за попередньої, антинародної, так і за нинішньої, «всенародної», влади, люди бояться поплатитися місцем за свою «нестриманість». Інший чиновник з цього ж районного «департаменту» сказав на прощання: «Якщо влада сьогодні-завтра не зробить крок назустріч селу, а й надалі струшуватиме повітря лозунгами і обіцянками, то післязавтра і від села, і від цієї влади залишиться лише один спомин».

Якщо з «панами» не все так просто, то від села може й спомину не лишитися. На цей песимістичний прогноз налаштовують хоча б і ці результати: на кінець липня в Лебединському районі скошено ранніх зернових лише на 6,1 тисячі гектарів, обмолочено заледве 4,2 тисячі гектарів. Урожайність гектара цього року ледь-ледь «зашкалює» за 20 центнерів проти торішніх 27,5 центнера. По коментарі навіть до ворожки йти не потрібно. Вони як на долоні.