Розташована у самому серці Європи і на перехресті світових шляхів Україна не може залишатися осторонь глобальних соціально-економічних процесів, що відбуваються у світі. Трудова міграція, тероризм, примусова дитяча праця, торгівля людьми — над розв’язанням цих проблем Україна працює у співдружності з іншими країнами. Про активну роль Федерації роботодавців України розповідає перший заступник голови ФРУ, співголова Національної тристоронньої соціально-економічної ради Володимир Грищенко.

— Володимире Олександровичу, Україна працює з багатьма всесвітніми організаціями. Однак для роботодавців Міжнародна організація праці має особливе значення...

— Згадаємо, що Міжнародна організація праці заснована ще 1919 року задля забезпечення миру в усьому світі та зменшення соціальної несправедливості, в тому числі — у сфері праці. Сьогодні МОП підтримує демократію і соціальний діалог, боротьбу з бідністю, безробіттям, експлуатацією.

МОП спільно з глобальною мережею розвитку ООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов’язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу. Для нас важливо, що до роботи організації залучають всіх учасників соціального діалогу — як представників роботодавців та організацій трудящих, так і представників урядових структур.

Завдяки членству України в МОП вітчизняні роботодавці долучаються до процесу встановлення міжнародних стандартів у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров’я. Для нас є дуже важливим, що конструктивні зауваження і пропозиції українських роботодавців будуть враховані під час прийняття конвенцій та рекомендацій МОП. Разом зі світовою спільнотою ми шукаємо ефективні методи подолання таких явищ, як надмірна дитяча праця, торгівля людьми тощо.

— Нещодавно у складі тристоронньої делегації України ви брали участь в роботі 95-ї конференції Міжнародної організації праці, що проходила в Женеві. Що корисного отримала там Україна?

— Насамперед ми на міжнародному рівні порушили питання негативних наслідків світової глобалізації для нашої країни і були почуті. Сподіваємося, що під час прийняття нових конвенцій Міжнародної організації праці буде враховано українську ситуацію і запропоновано конкретні шляхи її подолання. В такому разі міжнародні документи прийдуть в Україну і можуть стати частиною українського законодавства.

Відбулася дуже важлива розмова з директором департаменту Міжнародного бюро праці для країн Європи та Середньої Азії Фрідріхом Бутлером — про проблеми міграції українських працівників, їхній статус та соціальну захищеність в іноземних країнах. Йшлося про підтримку діючих проектів МОП в Україні стосовно реформування вітчизняного трудового законодавства. Зокрема, ми запропонували організувати зустріч тристоронньої делегації України з провідними світовими експертами, щоб винести на їхній розгляд проект нового Трудового кодексу. Для нас є надзвичайно важливою оцінка міжнародних експертів, враховуючи наявність багатьох розбіжностей у позиціях уряду, профспілкової сторони та об’єднань роботодавців стосовно окремих пунктів цього законопроекту.

Ми домовилися, що МОП ініціюватиме перед Європейською комісією питання про виділення 1 мільйона євро на розвиток структури ринку соціального страхування в Україні.

Українська делегація роботодавців також провела низку зустрічей з керівниками організацій роботодавців Болгарії, Китаю, Хорватії, Естонії та Мозамбіку і домовилася про тіснішу співпрацю з ними.

— Наскільки актуальна для України проблема використання дитячої праці?

— Згідно з Конституцією України, використання дитячої праці в суспільному виробництві заборонено. Проте практика доводить, що іноді діти, як правило, віком від 7 до 12 років, стають об’єктом маніпуляцій та експлуатації. Значна їх частина не отримує платні за свою роботу. Рівень трудової активності сільських дітей значно перевищує аналогічні показники серед міських.

Водночас хочу зазначити, що українці специфічно ставляться до міжнародних вимог з використання дитячої праці. В нас допомога дітей батькам в господарстві не розцінюється як примусова праця. Українські традиції радять змалечку привчати дітей до посильної праці, на цьому виховано багато поколінь, і тут немає нічого поганого. Інша річ, коли це набуває спотворених форм. Так часто буває в неблагополучних сім’ях, коли на плечах дітей повністю лежать хатні та господарські обов’язки. Особливо гостро це відчувається в сільських родинах, де є значні обсяги фізичної праці. В результаті діти пропускають заняття в школах або зовсім кидають навчання, що, звичайно, є неприпустимим.

Як член МОП Україна ратифікувала Конвенцію №182, котра передбачає здійснення негайних і ефективних заходів стосовно заборони та викорінювання дитячого рабства, примусової праці, продажу, закріпачення, проституції, порнографії та інших форм небезпечної праці й експлуатації дітей. З 1992 року наша країна започаткувала Міжнародну програму з викоренення дитячої праці (ІПЕК), учасниками якої нині є 86 країн. Варто зазначити, що останнім часом спостерігається істотний прогрес у зниженні рівня експлуатації дитячої праці. За період з 2000 по 2004 роки у світі кількість дітей, які працюють, зменшилася на 11 відсотків — з 246 до 218 мільйонів. Експерти прогнозують, якщо ця тенденція буде збережена, то до кінця 2016-го світ може позбавитися такого ганебного явища, хоча б його найгірших форм. Вже до кінця 2008 року країни — члени Міжнародної організації праці мають розробити заходи, спрямовані на подолання примусової дитячої праці.

Що стосується України, то в рамках програми ІПЕК також зроблено багато: залучено партнерські організації, відпрацьовано рекомендації стосовно концепції Національної політики та Плану дій з попередження та викоренення найгірших форм дитячої праці в Україні, сформульовано рекомендації щодо гармонізації чинного законодавства відповідно до міжнародних норм правового регулювання питань праці дітей, проведено соціологічне дослідження у Вінницькій, Донецькій, Херсонській та Київській областях.

Днями в рамках цієї програми проведено конференцію «Сприяння працевлаштуванню молоді з вразливих соціальних груп», на якій Федерація роботодавців України заявила про свою готовність приєднатися до вирішення проблем працевлаштування соціально вразливої молоді. Адже роботодавці усвідомлюють свою відповідальність за долю майбутнього покоління.

— Що таке проблема трудової міграції з точки зору роботодавців?

— Трудова міграція є надзвичайно болючим і неоднозначним питанням. Адже сьогодні наша країна вже не тільки постачає, а й приймає трудових мігрантів. Звісно, у нас нижчий рівень соціальних стандартів і життя населення, ніж в країнах Європи, проте значно вищий, ніж в багатьох інших країнах, — азійських, африканських тощо. За неофіційними даними (оскільки офіційної статистики просто не існує), у нас працюють від 1,5 до 2 млн. іноземних громадян, більшість з яких — нелегали. Україна не готова до цього, адже відсутнє законодавче поле, яке регулювало б проблему трудової міграції, гарантувало б іноземним заробітчанам забезпечення елементарних людських прав, і в цьому контексті — захист інтересів їх вітчизняних конкурентів на ринку праці.

До речі, ми порушили цю проблему на міжнародній конференції «Дії проти торгівлі людьми та примусової праці трудящих», яка нещодавно проходила в Лісабоні. Українська делегація чи не вперше на міжнародному рівні заявила про те, що Україну варто розглядати не лише як донора, а і як реципієнта трудової сили.

Вважаю, що тут Україна потребує допомоги світової спільноти. Проблеми трудової міграції можна вирішити тільки спільними зусиллями країн-донорів і реципієнтів, скоординувавши дії влади, органів внутрішніх справ, соціальних партнерів і громадських організацій. Ми розраховуємо на підтримку глобальних організацій в особі МОП і Євросоюзу. Саме з їх допомогою сподіваємося сформувати нормативно-правову базу, що регулює процеси трудової міграції.

— А стосовно трудової міграції українців, чи опікується ФРУ питанням їхнього соціального захисту?

— Незважаючи на те, що проблема перебуває, скоріше, у площині діяльності уряду та профспілок, ми як рівноцінні партнери із соціального діалогу також є відповідальними за долю наших співвітчизників, котрі працюють в інших країнах. В Лісабоні ми зустрічалися з представниками Міністерства праці Португалії та обговорили можливість наповнення угоди про тимчасову міграцію між Україною та Португалією конкретним змістом. Дана угода набула чинності минулого року. Сьогодні обидві сторони зацікавлені в її реалізації, адже в Португалії в різних сферах нині працює лише офіційно зареєстрованих більш як 70 тисяч українців. Вони чекають на елементарні соціальні гарантії — гідні умови праці, адекватну заробітну плату, лікарняні, відпустки тощо. Надзвичайно гострим є питання перебування за кордоном нелегальних українських мігрантів, яких значно більше.

Думаю, що частину цих проблем вдасться вирішити після підписання договору між Україною та Португалією про соціальне забезпечення. Наприкінці липня в Києві за участю ФРУ відбудеться третій раунд переговорів з цього питання.

У розв’язанні проблеми трудової міграції не останню роль відіграє визнання документів про освіту та наукові ступені громадян. У Лісабоні ми домовилися, що це питання буде винесене на обговорення змішаної українсько-португальської комісії з гуманітарного співробітництва.

До речі, роботодавці України розглядають питання трудової міграції не тільки з етичної точки зору, а, насамперед, — з економічної. Надзвичайно важливо виборювати права своїх громадян за кордоном. Однак ще важливішим є створювати гідні робочі місця в достатній кількості та з гнучкими гарантіями у сфері праці в себе дома, не примушуючи людей шукати долі на чужині. Саме якісне працевлаштування є критерієм стабільного економічного розвитку держави, впевненості найманих робітників у завтрашньому дні. Ми вбачаємо шлях до подолання згаданих проблем у розвитку реального сектору економіки, підвищенні її конкурентоспроможності, що, у свою чергу, сприятиме формуванню умов для гідної оплати праці та підвищення рівня життя українців.

Інтерв’ю записала Оксана КОСТЮЧЕНКО.