Про те, що колишній керівник МВС України Микола Білоконь переховується у Москві, не раз повідомляли ЗМІ. Одне з інтерент-видань зазначає, що він придбав там російський паспорт. Інше — про надання йому притулку одним з кримінальних авторитетів. Чи влаштувався екс-міністр на роботу, невідомо, повідомляє джерело «Газета».

Родина М. Білоконя із села Могилівки Жмеринського району на Вінниччині, де він народився і виріс, дуже боляче сприймає таку інформацію. Найбільше її гнітить неправда або напівправда.

Сестра колишнього головного міліціонера Валентина Василівна зі смутком, а то й зі сльозами на очах повідомила, що останній раз бачила брата ще рік тому. Він мав великі проблеми зі здоров’ям, каже жінка. Їздила провідати Миколу після того, як його виписали з лікарні. Діагноз співрозмовниця не називає. Лише зазначає, що та хвороба негативно впливає на зір. Каже, що брат втрачав його з кожним днем.

— Де він лікувався?

— У Санкт-Петербурзі. Ми дуже раді, що стан його здоров’я поліпшився. Бо я бачила його таким, що важко передати. Нікому нічого не розповідали, нас би все одно ніхто не зрозумів. Не хотіли давати чужим людям привід для зловтіхи. І без того стільки пережили!..

Дехто з односельців навіть перестав вітатися з нами. Мама вже десять років на першій групі інвалідності. Перенесла два інсульти, ліва сторона паралізована, ледь ходить. Навіщо її ще й зневагою добивати?.. Бувало, що й прокльони посилали. Йдуть попід ворота і кленуть. Такого нам бажали, що й повторювати не хочеться. Чим ми завинили перед тими людьми? Коля — мій брат, і щоб там не сталося, ним він залишиться. Зробив правильно, чи ні — все одно він мій брат. І я переживатиму за нього, як рідна сестра.

Зараз такого уже нема, принаймні вголос не кажуть. А в душу ж не заглянеш. Навесні під час проводів на цвинтарі люди підходили до нас, батюшка теж цікавився, що там із Миколою. Було приємно, що дехто із знайомих просив передавати йому вітання.

— Ви спілкуєтеся з ним?

— По телефону. Він телефонує. Ми розкажемо, що живі-здорові, про інше мовчимо, не хочемо його розчаровувати. Микола дуже додому хоче. Але нехай ще підлікується. Слава Богу, що зір повернувся. Ви навіть не уявляєте, як ми раді, що у нього із здоров’ям стало краще!

— То він переховується чи ні?

— Не можу це стверджувати. Я ж кажу, що була у нього. Спілкувалася після повернення з лікарні.

...Ще однією підставою для зайвих розмов у селі стало спорудження вертолітного майданчика. Він з’явився на протилежному березі Південного Бугу в той час, коли М. Білоконь обіймав посаду міністра. Невеликий, на декілька метрів насип, зате розмов навколо нього багато. Чи приземлявся на ньому вертоліт з Білоконем? Валентина Василівна каже, що одного разу брат летів кудись у справах і по дорозі провідав маму. Було це один єдиний раз.

Після «помаранчевої» революції правоохоронні органи перевіряли, чи не допущено колишнім міністром зловживань під час будівництва хати для матері.

— Ніякого криміналу не знайшли, — продовжує розмову сестра М. Білоконя Валентина Василівна. — Зате скільки розмов було навколо цього, скільки в газетах про це писали!..

Хата гарна на вигляд. Але невелика: дві кімнати і ванна на першому поверсі, одна кімната — на другому.

— А що в селі зараз будують гірші будинки? — запитує співрозмовниця. — Наша хата простояла 48 років. Спочатку хотіли її відремонтувати, але нічого не вийшло. Бо все сипалося, балки старі... То ми на тому ж підмурку збудували по-новому. Ми ж усі працюємо, то що, не можемо для мами на старість створити нормальні умови?

На запитання, чи повернеться брат, коли в Україні зміниться ситуація, Валентина Василівна каже, що нічого конкретного з цього приводу не знає. «Нам дуже хочеться бачити його, бо він нам — рідна людина. Так само сім’я сумує за ним, він сам у Москві. Ми всі чекаємо його з нетерпінням...»

Поганих слів на адресу Миколи Білоконя ми від його земляків не почули. Навпаки, згадували, що він допоміг провести до села природний газ, відремонтував дорогу. Ще до того, як став міністром, передав для школи комп’ютери. Церкві допомагав. Сільський голова Могилівки Іван Браславець додав, що висока посада ніяк не позначилася на ставленні М. Білоконя до односельців. Він був уважним до кожного. Намагався допомогти у вирішенні того, що кому болить. «Як людина він добра, просто не в той струмінь попав...», — висловився один із могилівчан. Сільський голова каже, що саме такої думки про Білоконя більшість у їхньому селі.

Оксана ПУСТОВІТ,Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область.