Перші два роки незалежності були, без перебільшення, найважчі. Передусім через економічні негаразди. Розпочалися проблеми буквально 1 січня 1992 року. Російський уряд без попередження відпустив ціни, які різко стрибнули догори. До такого кроку сусідів українці виявилися неготовими. Тим паче що водночас росіяни прийняли рішення за готівкову рубльову масу брати з кожної новоутвореної держави 10 відсотків замовлених коштів. Окрім того, у Національного банку не було в запасниках ані грама золота, ані доларів чи інших валют. Отож терміново довелося шукати вихід із ситуації, яка склалася.

Старт купоно-карбованця

4 січня 1992 року на сесії Верховної Ради тодішній Прем’єр-міністр Вітольд Фокін повідомив, що в Україні запроваджуються купони багаторазового використання. Оскільки грошової маси на січень потрібно було понад 27 мільярдів карбованців.

9 січня ЗМІ оприлюднили звернення Президента Леоніда Кравчука до військовослужбовців, які проходили службу на території України та за її межами. Тодішній глава держави закликав «зробити особистий вибір і визначитися щодо подальшого проходження військової служби».

10 січня в обіг запровадили купоно-карбованці.

15 січня Президія Верховної Ради затвердила музичну редакцію Державного гімну України.

28 січня відкрилася п’ята сесія Верховної Ради першого скликання. Перед народними обранцями виступив Президент України Леонід Кравчук. Зокрема, він наголосив: «На перший план гостріше й рельєфніше вийшли такі проблеми, як економічна реформа, соціальний захист населення, проблема влади й не менш важлива проблема Збройних сил». І підкреслив: «Підсумовуючи сказане, хочу наголосити на такому: ми можемо вистояти, незважаючи на складнощі внутрішнього і зовнішнього характеру, тільки в єдності, а не в розбраті». І запропонував провести реформу влади.

30 січня Верховна Рада прийняла закон про форми власності на землю і в першому читанні — закон про Службу національної безпеки.

Однак головна тема того часу — соціальний захист. Становище співгромадян погіршувалося з кожним днем. Не дивно, що 6 лютого парламент ще раз заслухав прем’єра Вітольда Фокіна, який звітував перед народними обранцями «Про здійснення та ефективність заходів щодо соціального захисту населення і внутрішнього ринку України». Оскільки з прилавків, попри зростання цін, зникали товари першої потреби.

І герб, і гімн,і прапор

13 лютого парламент вніс зміни до Основного Закону держави. Серед статей, які набули чинності того дня, була й 166-та, що узаконила синьо-жовтий прапор як Державний. А 14 лютого народні обранці закріпили право Президента видавати укази, спрямовані на проведення економічних реформ, а також подавати пропозиції Верховній Раді щодо розпуску місцевих рад, якщо останні порушують Конституцію.

19 лютого на ранковому засіданні народні обранці прийняли постанову, відповідно до якої «тризуб був затверджений як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України». Щоправда, таке рішення далося нелегко. Перше голосування дало лише 201 голос, а тому постанову довелося переголосувати після перерви. Отак у гострих дискусіях і протистоянні формувалися символи держави.

20 лютого Верховна Рада прийняла у першому читанні закон про представника Президента. А також затвердила День Незалежності, який відтоді святкуємо 24 серпня.

А наступного дня була прийнята постанова «Про заснування консульських та дипломатичних представництв України».

26 лютого Президент України видав Указ «Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади України».

29 лютого розпочалися треті Збори Народного руху України. Гостра дискусія і протистояння призвели до того, що наймасовішу організацію країни очолили три співголови — Іван Драч, Михайло Горинь та В’ячеслав Чорновіл. Окрім того, націонал-демократи прийняли рішення про перехід в опозицію до тодішнього Президента Леоніда Кравчука, хоча той у своєму виступі визнав, що перемогла ідеологія НРУ, і запропонував рухівцям співпрацю, в тому числі в органах влади.

Острів Крим

Наприкінці лютого загострилася й політична ситуація в державі. Тодішня Верховна Рада Криму розпочала розгляд проекту Конституції автономії. І дійшло до того, що Президія Верховної Ради України змушена була прийняти 28 лютого заяву-звернення до народу і Верховної Ради Криму. В ній, зокрема, зверталася увага на те, що «останнім часом певні політичні сили закликають до зміни статусу автономії Криму, що фактично є спробою перегляду кордонів України.

Навіть під час сесії Верховної Ради Кримської АРСР окремі депутатські групи на початку розгляду проекту її Конституції запропонували вилучити положення про те, що Крим є складовою частиною України». Президія Верховної Ради України звернулася «до народу Криму, його депутатів у Верховній Раді автономної республіки виважено підійти до всіх питань розробки Конституції Криму, дбати про соціальний мир і злагоду народу України».

Однак «міни», закладені в останні роки існування Радянського Союзу, у вигляді нових автономій почали вибухати у сусідніх державах. Зокрема, на Кавказі. А на початку березня розпочалася війна у Молодові. Самопроголошена Придністровська автномна республіка захотіла вийти зі складу сусідньої країни. Розпочалися бойові дії, в яких гинули не тільки солдати, а й жінки і діти.

6 березня Верховна Рада України прийняла заяву з приводу подій у Республіці Молдова. У ній зазначалося: «Верховна Рада України виражає серйозну тривогу у зв’язку з крайнім загостренням ситуації в Придністров’ї Республіки Молдова.

У районах конфлікту проводяться численні затримання, захват зброї і заручників. Страждає мирне населення. Знову ллється кров, розпалюється недовіра і ворожнеча».

Український парламент запропонував ворогуючим сторонам мирно і цивілізовано розв’язати наявні у Молдові проблеми. Верховна Рада України висловила готовність «сприяти мирному урегулюванню жорсткої конфронтації».

Тоді ж у Криму було запроваджено представництво Президента України. В інтерв’ю місцевому телебаченню Леонід Кравчук сказав: «Це представництво матиме менше повноважень, ніж у інших регіонах країни».

Окрім цього, глава держави сформував Державну думу як постійний державний орган у системі виконавчої влади.

Наприкінці березня загострилася ситуація і на Чорноморському військовому флоті. З Москви до Севастополя надійшла директива, за якою флот підпорядковувався Об’єднаним Збройним силам СНД. Україні пропонувалося виділити 20—22 відсотки корабельного складу. Командувач ВМФ В. Чернавін оприлюднив звернення командування до військовослужбовців, робітників і службовців Чорноморського флоту. У свою чергу, із заявою до моряків-чорноморців звернувся Леонід Кравчук. У ній він закликав до витримки, розуміння і розважливості заради кращого майбутнього «на гостинній українській землі».

7 квітня свою заяву зробила Президія Верховної Ради. У ній, зокрема, говорилося: «Особливе обурення у громадськості України викликала поїздка 3—4 квітня до Севастополя віце-президента Російської Федерації О. Руцького, виголошені ним заяви та виступи і щодо флоту, і подальшої долі Криму, які розцінюються нами як спроба прямого втручання у внутрішні справи незалежної держави». Президія Верховної Ради запропонувала Президенту постановою «Про військові формування України», законами та іншими законодавчими актами негайно вжити заходів для формування Військово-Морських сил України. Водночас Верховній Раді Російської Федерації запропонували «підтримати наші намагання нормалізувати ситуацію, що склалася навколо Чорноморського флоту».

5 травня Верховна Рада Криму прийняла Акт проглошення державної самостійності Республіки Крим. Окрім того, кримські депутати вирішили провести референдум щодо підтримки цього документа.

12—13 травня кримська проблема розглядалася українським парламентом. Заступник Голови Верховної Ради Володимир Гриньов визнав, що Акт проголошення самостійності Криму не має юридичної сили. А народний депутат Раїса Богатирьова запропонувала: «У відповідності зі статею 97 пунктом 31 Конституції України призупинити дію постанови Верховної Ради Республіки Крим до вирішення Верховною Радою України питання щодо правомірності проведення референдуму в Криму». У свою чергу, В’ячеслав Чорновіл запропонував шукати вихід із ситуації «у визнанні Верховною Радою України неконституційним акта Верховної Ради Криму від 5 травня». Отож на вечірньому засіданні 13 травня народні обранці зупинили дію постанов парламенту Автономної Республіки Крим — як таких, що суперечать Конституції держави.

Однак «кримський вузол» продовжував затягуватися. Зокрема, сусідами-росіянами. 21 травня Верховна Рада РФ прийняла постанову «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році».

2 червня Верховна Рада України на пленарному засіданні вирішила розв’язати цю проблему. Із доповіддю виступив Перший заступник Голови Верховної Ради Василь Дурдинець, співдоповідь зробив міністр закордонних справ Анатолій Зленко. 3 червня парламент прийняв заяву, в якій дав правову і політичну оцінку рішенням російських парламентаріїв, а також підтвердив принцип непорушності кордонів України. Окрім того, Верховна Рада звернула «особливу увагу держав—учасниць НБСЄ, постійних членів Ради Безпеки ООН, а також усіх держав міжнародного співтовариства на неприпустимість політики відмовчування в явних випадках оголошення територіальних претензій до України з боку Росії...

Своєчасна і дійова реакція міжнародного співтовариства може ще зупинити тих, хто підбурює й розпалює міжнаціональну ворожнечу в Криму, хто за моделлю Карабаху, Придністров’я, Південної Осетії намагається силою змусити Україну відмовитися від незалежності».

Раз — відставка, два — відставка заради економічних реформ

6 червня у Верховній Раді вперше постало питання про висловлення недовіри уряду, який очолював Вітольд Фокін. Щоправда, слухання закінчилося безрезультатно.

17 липня для всенародного обговорення був опублікований проект Конституції України.

18 серпня була запроваджена перша державна нагорода — відзнака Президента України.

Однак, безперечно, економічні проблеми стали найголовнішими. Уряд не міг дати ради ані інфляції, ані спаду виробництва, ані нормалізувати соціальний захист населення. Отож не дивно, що з початком роботи чергової сесії українського парламенту відновилися спроби відправити Кабінет Міністрів у відставку.

1 жовтня Верховна Рада прийняла постанову, в якій погодилася з відставкою прем’єра Вітольда Фокіна. Водночас згідно зі статею 117 Конституції України Верховна Рада висловила недовіру Кабінету Міністрів.

13 жовтня Прем’єр-міністром України Верховна Рада затвердила Леоніда Кучму. Новий прем’єр заявив, що готовий очолити уряд, який візьме на себе відповідальність за непопулярні рішення.

27 жовтня парламент затвердив склад нового Кабінету Міністрів. У своєму виступі Леонід Кучма переконав депутатів, щоб уряду підпорядкували Національний банк, Фонд державного майна та Антимонопольний комітет.

18 листопада Прем’єр-міністр попросив надзвичайних повноважень. І народні депутати прийняли закон «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7—4 статті 114-5 Конституції України». Уряду на 6 місяців було передано право законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

2 лютого 1993 року через 100 днів після затвердження Кабінет Міністрів вніс на розгляд народних обранців програму дій, яку було затверджено наступного дня.

Однак уряд стабілізувати ситуацію в економіці не зміг. Особливо після підвищення Росією цін на енергоносії. Понад те, інфляція зростала ще більшими темпами, аніж у попередньому році.

18 травня закінчився термін надзвичайних повноважень уряду. І парламентарії вирішили заслухати звіт Прем’єр-міністра Леоніда Кучми. Як завжди, прем’єр спробував лякати народних обранців «економічними жахами». Однак це не допомогло. Тим паче Президент Леонід Кравчук запропонував взяти відповідальність за уряд на себе і водночас запровадити посаду віце-президента країни. У свою чергу, Леонід Кучма попросився у відставку з посади прем’єра.

20 травня Голова Верховної Ради Іван Плющ зробив доповідь «Про взаємодію владних структур». Він, зокрема, підкреслив, що має бути одна виконавча гілка влади, як і чітке розділення повноважень виконавчої і законодавчої влади. Врешті, Леонід Кучма зберіг посаду, однак без надзвичайних повноважень, а посади віце-президента не запровадили.

8 червня понад 3 тисячі гірників шахт імені Засядька та «Жовтнева» розпочали страйк з вимогами відставки перших осіб держави. 10 червня Президент Леонід Кравчук виступив на телебаченні. 13 червня, на день раніше, продовжила роботу Верховна Рада. Олександр Чародєєв від імені страйкарів запропонував провести референдум щодо дострокових виборів Верховної Ради і довіри Президенту України.

17 червня Верховна Рада звернулася до страйкарів із закликом повернутися до роботи. Того ж дня парламентарії прийняли рішення провести 26 вересня 1993 року референдум про довіру Президенту і Верховній Раді. Але трохи більше, аніж через два місці з’ясувалося, що таке рішення суперечить Конституції. Понад місяць йшли дискусії, що робити. І врешті

24 вересня Верховна Рада прийняла рішення: 27 березня 1994 року провести дострокові парламентські вибори, а 26 червня — дострокові президентські. Так було розв’язано конфлікт гілок влади. Щоправда, 21 вересня парламент прийняв відставку Прем’єр-міністра Леоніда Кучми. Президент України Леонід Кравчук очолив виконавчу гілку влади. Виконувачем обов’язків прем’єра він призначив першого віце-прем’єра Юхима Звягільського.

5—7 жовтня Верховна Рада спробувала прийняти Конституцію, але ця спроба виявилася невдалою. Отож 11 листопада був прийнятий закон про вибори народних депутатів. Україна закінчила рік з інфляцією в 108 відсотків, що перевищило показник Югославії, де велися бойові дії. А політики почали готуватися до виборів. Перших у незалежній державі.