13-річний Вова Горобець уже вирішив для себе, що буде шеф-кухарем: «Нас завжди дуже смачно годують». А 15-річна Настя Горич мріє стати вихователем. Утім, педагогами в майбутньому бачать себе майже всі дівчатка з дитячого будинку «Світанок». Адже перед ними щоденний приклад турботи й уваги дорослих, на яких хочеться бути схожими в усьому.

— Діти вмить відчувають фальш, нещирість, — каже заступник голови Бабушкінської райради — начальник райвно Юлія Потепун. — Їх не обдуриш. І тягнуться завжди до тих, хто без вагання відкриває їм душу. Не «сюсюкає», а намагається вести розмову по-дорослому. Не всі співробітники, на жаль, витримують таке навантаження — дехто йде. Проте ті, хто залишається, віддані своїй справі безмежно. До них діти тягнуться, їм довіряють, намагаються наслідувати.

Уже сьомий рік поспіль дніпропетровський дитячий будинок «Світанок» щоліта обживає південний берег Криму. Тут, у районі Алушти, дітлахів щедро приймає їхній рідний табір «Планета добра». Колись це були корпуси місцевого дитсадка. Але діти виростали, а поповнення затримувалося. Поступово садок занепав: потік дах, почали «пропадати» нічийні вікна. Можливо, якби про це місце не довідалися в Бабушкінській райраді Дніпропетровська, дитячого куточка в Нижній Кутузовці просто вже не було б. Але він є і щорік кращає. Депутати райради взяли його під свою опіку. Корпуси відремонтували, вирішили проблеми з водою й електрикою, взяли об’єкт під охорону. Голова Бабушкінської райради Сергій Калашников — головний опікун будинку, розташованого на території його району, став ініціатором створення літніх таборів для дітвори спочатку на кримському березі, а потім на Орелі.

За стародавньою Петриківкою біля села Плавещина виявилася занедбаною база відпочинку одного з підприємств. Її й вирішили зробити заміською дачею для вихованців «Світанку». Директор табору Ніна Головіна розповідає, що до кожного приїзду сюди діти готуються, як до свята.

У таборі є своя дитяча республіка. Її президент тринадцятирічна Олена Підгорна похвалилася, що дорослі з великою повагою ставляться до кожного рішення «органу дитячого самоврядування». Завжди з розумінням ідуть назустріч великим побажанням маленьких фантазерів. А ті, у свою чергу, намагаються ні в чому не підводити дорослих.

Начальник управління обслуговування будинків Бабушкінської райради Рамазан Курбанов знає на території обох таборів кожне деревце, кожен цвях — від самого першого дня до всього доклав руки. Намагався, щоб було затишно і красиво. Не раз доводилося йому «мандрувати» кабінетами місцевих керівників, доводити, переконувати. У результаті на користь дітей вирішувалося багато, навіть, здавалося б, нерозв’язних проблем.

— Майже всіх дивувало, радувало і робило нашими соратниками те, що ми щиро, без «показухи», клопочемося про чужих дітей, — згадує Рамазан Курбанович. — У тому-таки Криму таких, як наш, будинків уже немає: на гроші, що їх виділяють з бюджету, утримувати їх майже неможливо. Тому «Світанок» для багатьох у дивовижу. Заздрять «по-білому», що ми не тільки змогли забезпечити нормальні умови, а й утримуємо два його літніх табори. До того ж нерідко Сергій Васильович Калашников сам скрупульозно і прискіпливо перевіряє меню харчування дітей (навіть за допомогою факсу), суворо стежить, щоб там було достатньо овочів і фруктів, щоб годували не рідше, ніж п’ять разів на день.

Діти завжди чекають і дуже радіють кожній зустрічі з «рідною райрадою», а особливо зі своїми «татом» Сергієм Калашниковим і «мамою» Юлією Потепун. І молодші і старші знають і бачать, що про них, про їхню долю щиро непокояться, намагаються все робити так, щоб їм жилося краще. Дитяче серце важко обдурити...

— Ми хочемо, щоб ці діти, які з різних причин опинилися без батьківської ласки й тепла, не почувалися «поза зоною уваги», — каже Сергій Калашников. — Організували фонди «Батьківщина без сиріт» і «Наші діти». З їх допомогою залучаємо до співпраці людей, не байдужих до чужого лиха. Особливо, якщо воно стосується дітей. У багатьох з них непроста доля. Спільно намагаємося їх відігріти, захистити, дати путівку в подальше доросле життя. Радує, що депутатський корпус старого скликання і новий склад райради гаряче підтримали ініціативу, приділяють велику увагу утриманню та вихованню дітей з нашого «Світанку». Допомагають і спонсори. Наприклад, «КиївСтарGSM», інші підприємства й об’єднання з нашого району. Цього року на оздоровлення кожної дитини передбачено бюджетних 800 гривень. Це, звичайно, більше порівняно з попередніми роками. Цього досить, щоб дитина побула на морському відпочинку 10 днів, а в нас вона відпочиває там на повному пансіоні місяць.

Справді, якби не було такої ініціативи і реальної підтримки, то на бюджетні кошти не змогли б не тільки тримати в строю літні табори, а й просто забезпечити дітям повноцінний відпочинок. Грошей би ледь вистачило на скромне перебування на чужих оздоровчих базах. А так — 30 днів дітлахи відпочивають на теплому Чорному морі, потім стільки само на Орелі — одній з найчистіших річок у Європі. А на кошти, що залишилися, їм намагаються організувати ще й додаткове оздоровлення на узбережжі Азовського моря. В Бабушкінському районі давно відмовилися від участі в тендерах для вибору баз відпочинку малят, а цілком переключилися на створення і розвиток власних оздоровчих куточків дитячого відпочинку. До речі, територію під Алуштою взято в оренду на десять років. І, хоч як намагалися часом деякі місцеві чиновники під різними приводами скоротити цей термін, районні депутати впевнено стояли і стоять на своєму — будемо продовжувати розпочате.

— У «Світанку» живуть і виховуються майже сто сиріт і дітей під опікою, — каже директор дитбудинку Тетяна Пісоцька. — Деякі в нас з трирічного віку. В кожної дитини своя історія, своє лихо. Один хлопчик потрапив до нас з діагнозом «затримка психічного розвитку». І уявіть собі: зараз він учиться з оцінками 11—12 балів у техніко-економічному ліцеї, відмінно закінчив шостий клас! Є діти з неблагополучних родин. Одну з дівчаток узагалі забрали з підвалу. Нині вона успішно закінчила п’ятий клас.

До речі, всі діти із «Світанку» лише живуть і виховуються в стінах дитбудинку, а навчаються вони у звичайних загальноосвітніх школах і ліцеях міста. Ще на початку, коли в районі з’явилася програма «Чужих дітей не буває», було вирішено, що дитбудиновські обов’язково повинні на рівних контактувати зі своїми однолітками, котрі виховуються в сім’ях. Вони дружать, ходять один до одного в гості, на дні народження. І не відчувають при цьому жодного дискомфорту. Щоправда, як розповіла Юлія Потепун, туга за «рідними по крові» все одно залишається. Діти, в яких є родичі, до кожної зустрічі обов’язково припасають для них частину від своїх подарунків — хто шоколадку, хто яблуко, хто цукерку... Буває, до дитбудинку спочатку потрапляє один хтось із родини, а потім тут же опиняються їхні брати або сестри. Тут намагаються об’єднати їх, допомогти не розгубити родинні узи. Тому в дитбудинку не один, а два корпуси. А торік відкрили ще й третій. Там розташовані майстерні.

— Проблема дитячого відпочинку в нас майже закрита, — розповідає Юлія Потепун. — Але ми хочемо, щоб наші вихованці здобували ще й спеціальність. Отож зайнялися обладнанням майстерень, щоб фахівці допомагали дітям опановувати різні професії. Як раніше це робилося за допомогою районних навчально-виробничих комплексів. Професії добираємо найрізноманітніші, але обов’язково затребувані. Наприклад, пов’язані з комп’ютерною технікою, із шевською справою, кухарським мистецтвом. Наші діти зазвичай на мають доступу на кухню — є санітарні правила гігієни. Але ж дівчатка повинні навчитися готувати. Спочатку вони і яєчню не могли як слід приготувати...

Дитячими проблемами в районі давно звикли перейматися глибоко і серйозно. Тут уже пішли далі організації повноцінної роботи свого дитячого будинку — одного з перших і найкращих у місті та відпочинком його вихованців. Тепер депутати на чолі зі своїм керівником зайнялися вирішенням завдань адаптації вихованців дитбудинку до дорослого життя, їхнім подальшим працевлаштуванням, розв’язанням житлових негараздів. Є задум створити в майбутньому ще й ліцей для особливо обдарованих дітей. Батьки в повноцінних родинах своїх малят можуть віддавати в гуртки, секції, на мовні курси... А в дитбудинку поки що цю проблему вирішують за допомогою фондів через центри позашкільної роботи. Запрошують вихователів, які навчають їх, наприклад, майстерності Петриківського розпису, різьблення по дереву, плетіння лози. До речі, зразки дитячого різьблення по дереву вихованців «Світанку» представлено на виставці в Києві. Є також задум закріпити, як це вже роблять москвичі, за кожною дитиною по підприємству-спонсору. Щоб воно піклувалося і підтримувало свого підопічного з малих років до того часу, коли той, за допомогою шефів, цілком стане на ноги — отримає житло, здобуде освіту, матиме роботу.

Те, що вже зроблено і робиться на перспективу у вирішенні дитячих проблем, промовисто переконує: «бабушкінці» свого обов’язково доможуться.