Фінансові ріки, що колись щедро живили бюджетну медицину, останніми роками помітно обміліли й перетворилися на малесенькі струмочки. Перші відчули на собі «фінансову посуху» санаторії Міністерства охорони здоров’я. На відміну від інших Мінохоронздоров’я не пустив по світу свої санаторії, а намагається зберегти їх. Хоча й не повною мірою, але вони продовжують одержувати бюджетне фінансування.

Природно, що більш як десятилітнє животіння призвело до того, що медичні оздоровниці стали просто фізично руйнуватися — капітальні ремонти проводили тут років двадцять тому.

У Міністерстві охорони здоров’я цілком резонно вирішили, що власними силами втримати на плаву, а тим паче розвивати санаторії не зможуть. І як варіант порятунку було прийнято рішення про залучення інвесторів до реконструкції, реставрації, нового будівництва оздоровниць.

Пілотним інвестиційним проектом повинна була стати реконструкція двох одеських санаторіїв — «Зелена гірка» і «Люстдорф»

Інвестор від інвестора різниться

Скажемо одразу, що бажаючих взяти участь у цьому проекті виявилося чимало. Були серед них і ті, хто не приховував бажання, вклавши гроші в цей інвестиційний проект, непогано заробити на ньому надалі. Хтось хотів, образно кажучи, ввійти в частку з Мінохоронздоров’я і взяти участь у продажі путівок для хворих. А були і ті, хто пропонував умови, скажемо так, абсолютно чесні, орієнтовані не на одержання якогось прибутку, а на поліпшення якості лікування хворих.

Міністерство охорони здоров’я перевагу віддало не грабіжницьким планам інвесторів, а тим підприємцям, хто пропонував, як я можу міркувати, реальні, фінансово обґрунтовані плани модернізації санаторіїв. Такими виявилися ТОВ «Вертикаль» і ТОВ «Єднання часу». Мінохоронздоров’я схвалило інвестиційні договори.

29 липня 2004 року ТОВ «Єднання часу» уклало інвестиційний договір із санаторієм «Зелена гірка», а 5 серпня цього ж року аналогічний договір було підписано між ТОВ «Вертикаль» і санаторієм «Люстдорф». Головний лікар «Зеленої гірки» Ігор Середа, який підписав договір, не приховував свого задоволення, тому що розраховував, що в очолюваної ним медичної установи почнеться нове життя. І в санаторії «Люстдорф» планували, що нарешті вже буде зроблено ремонт основного корпусу, в якому розташовуються і їдальня, і лікувальні кабінети, і спальні приміщення.

Подальша реалізація договорів припускала, що санаторії видадуть інвесторам проектні завдання, тобто перелічать свої побажання стосовно проведення будівельних робіт. У «Люстдорфі» на ці цілі планувалося спрямувати 3 мільйони гривень, а в «Зеленій гірці» — 4 мільйони гривень. Незважаючи на те, що ці суми було зафіксовано в договорі 2004 року, інвестори, про яких ідеться, кажуть, мовляв, вони не раз заявляли, у тому числі й письмово, що готові піти на їх аргументоване збільшення на базі проектної документації. Суми ці для оздоровниць, скажемо так, фантастичні. Для прикладу: у 2006 році на капітальний ремонт санаторію «Люстдорф» виділено з бюджету аж... 50 тисяч гривень.

Відповідно до договорів компанії-інвестори одержували право на законних підставах на ринкових умовах брати участь в отриманні земельних ділянок. На них інвестори мали намір побудувати об’єкти, призначені для оздоровлення і відпочинку людей.

Інвестори, як і має бути, оплатили згідно з умовами договорів авансові платежі на проведення проектних робіт (10 відсотків від загального обсягу інвестицій).

Подальше співробітництво інвесторів і медиків зненацька для підприємців було припинено. За словами інвесторів, хоч як дивно, але санаторії перестали реагувати на письмові, телефонні, особисті звернення керівників ТОВ з проханням про початок реалізації інвестиційних договорів.

Ну а апофеозом стали повістки до Господарського суду міста Києва, куди з позовною заявою звернувся перший заступник прокурора Одеської області. Він просив суд прийняти рішення в інтересах держави в особі Одеського міської ради про визнання інвестиційного договору недійсним

Договір — не вирок, а керівництво до дії

За словами тодішнього прокурора Одеської області Віктора Шахова, очолюване ним відомство, стоятиме на сторожі закону і не допустить розбазарювання земель у рекреаційній зоні. Прокуратура області зажадала визнати недійсним інвестиційний договір, укладений між підприємницькими структурами і санаторіями «Зелена Гірка» і «Люстдорф», а також визнати незаконним рішення Мінохоронздоров’я України, яке дало згоду на підписання договору.

17 червня 2005 року суддя Господарського суду міста Києва рішенням № 41/212 відхилив позов першого заступника прокурора Одеської області про визнання недійсним договору між ТОВ «Єднання часу» і санаторієм «Зелена Гірка». Цей самий суддя в цей само день рішенням № 41/213 виніс аналогічне рішення у справі ТОВ «Вертикаль» і санаторію «Люстдорф».

Які аргументи наводила на доказ обґрунтованості свого позову прокуратура Одеської області? По-перше, вона стверджувала, що виконання інвестиційного договору призведе до втрати санаторіями права користування земельною ділянкою, що, у свою чергу, перешкоджатиме лікувальним закладам виконувати статутні вимоги. По-друге, на думку прокуратури, санаторії втратять деякі об’єкти, що є державною власністю. По-третє, земельна ділянка, на якій відповідно до інвестиційного договору підприємці могли споруджувати об’єкти рекреаційного призначення, змінювала, на думку прокуратури, цільове призначення.

Господарський суд міста Києва в задоволенні позовної заяви прокуратури Одеської області про визнання інвестиційних договорів недійсними ВІДМОВИВ.

Київський апеляційний господарський суд 31 серпня 2005 року під головуванням судді В. Зеленіна, розглянувши апеляційне подання прокуратури Одеської області, залишив його без задоволення — отже, інвестиційний договір між санаторієм «Зелена гірка» і ТОВ «Єднання часу», виходить, було визнано таким, що відповідає чинному законодавству. Аналогічне рішення 30 серпня 2005 року Київський апеляційний господарський суд під головуванням судді В. Андрієнка виніс і стосовно санаторію «Люстдорф»

Аргументи господарських судів, які після ретельного розгляду визнали інвестиційні договори дійсними, були такі: з огляду на те, що реалізація інвестиційного договору здійснюється винятково шляхом ремонту чинних основних фондів санаторіїв зі збереженням їх цільового призначення, заява про те, що інвестування порушує права і інтереси громадян, не відповідає дійсності. Підприємці, що взялися допомогти санаторіям, як зазначалося в рішенні господарських судів, не ставали власниками земельних ділянок — це не передбачено договором, і, по-друге, всі земельні питання в місті вирішує спеціальний уповноважений орган. Абсолютно безпідставними господарський суд назвав вимоги, що під час підписання інвестиційного договору як третя сторона мала бути представлена Одеська міська рада, що є власником земельної ділянки, де розташовуються санаторії. Ну і головний аргумент суду у відмовленні позову прокуратури Одеської області: виконання інвестиційного договору не призведе до того, що вони не зможуть здійснювати лікування хворих.

Господарський спір розглянув і Вищий адміністративний суд України. 25 травня 2006 року колегія суддів під головуванням В. Харченка розглянула у відкритому судовому засіданні адміністративну справу стосовно касаційних скарг першого заступника прокурора Одеської області. Скарги прокуратури було залишено без задоволення. З цього я роблю висновок, що всі інвестиційні угоди було остаточно визнано законними.

Судові баталії, що затяглися, тривають другий рік. Крім вищезгаданих судів, позовні заяви розглядали Одеський господарський, Одеський апеляційний суди, Вищий господарський суд України. Їх рішення практично однотипні — інвестиційні угоди є дійсними, підстав для їх скасування немає.

На земельний коровай рот не роззявляй

Здавалося б, ще день, другий і на територіях санаторіїв «Зелена гірка» і «Люстдорф» закипить робота — почнуть ремонтувати корпуси, прокладати тепломагістралі, будувати нові котельні, що працюють на газі (сьогодні вони працюють на вугіллі). Але, як мовиться, віз і нині там. Чому? На ці запитання я попросив відповісти головних лікарів санаторіїв.

Ігор СЕРЕДА, головний лікар санаторію «Зелена гірка»:

— Я обома руками за виконання інвестиційного договору. Територію в 11,5 гектара, на якій розташовується «Зелена гірка», обслуговує один садівник, який не може впоратися з її утриманням. Майже три кілометри тепломереж перебувають у жахливому стані, на ладан дихає котельня. Про корпуси, яким понад сто років, і говорити не доводиться.

Ми не проти реалізації інвестиційного договору, але ж імовірно, що інвесторам дістануться земельні ділянки, а вони коштують на березі моря дуже дорого.

Тому й не видаємо інвесторам проектне завдання, бо вважаємо —вони повинні збільшити вартість інвестицій, зважаючи на те, що їм, за рішенням сесії міськради, може дістатися солідна територія. Ми отримували від інвесторів листи, що вони готові збільшити обсяг інвестицій, але сумніваємося, що ці обіцянки будуть виконані.

Юлія ШЕШМІНЦЕВА, головний лікар санаторію «Люстдорф»:

— Колектив санаторію впевнений, що інвестор потім приватизує і санаторій, і земельну ділянку на березі моря, де він розташовується. Відповідно до інвестиційного договору інвесторові відійде територія, на якій розміщуються артезіанська свердловина, вугільний склад, гараж.

Я побував в обох оздоровницях. Тяжке враження залишилося після побаченого в «Люстдорфі»: на головному корпусі зміїлися тріщини, пляж санаторію мав такий вигляд, немов щойно закінчилося його бомбардування. Розруха, відсутність зливної каналізації, відсутність екологічний системи. Але ж відповідно до інвестиційного договору тут повинні бути капітально відремонтовані будинок головного корпуса, а також будівлі лікувального ізолятора, медичної лабораторії, пральні, госпбудівлі, будинок бухгалтерії.

У «Зеленій Гірці» ситуація ще гірша: в лікувальному і спальному корпусах — провалена підлога, руйнуються стіни. Ще рік, другий і перебувати в такому будинку стане просто небезпечно для життя. А вже про утримання хворих і говорити не доводиться. У січні нинішнього року в «Зеленій Гірці» побував на той час голова Одеської облдержадміністрації Василь Цушко. Він був у шоку — хворі мали можливість користуватися душем лише раз на тиждень.

Керівники ТОВ «Вертикаль» О. Щукін і ТОВ «Єднання часу» В. Виноградський уже неабияк потомилися від судової тяганини, від небажання поліпшити умови утримання хворих, що стане можливим після завершення ремонту.

Вони кажуть, що на території санаторіїв очолювані ними компанії не вели, не ведуть і не планують вести незаконне будівництво без погодження з усіма компетентними державними органами, органами місцевого самоврядування й адміністраціями санаторіїв.

Чому заручниками виявилися діти?

Санаторії, про які йде мова, спеціалізуються на лікуванні дітей: із захворюваннями кістково-суглобного туберкульозу й опорно-рухової системи («Люстдорф») і пульмонологічний («Зелена Гірка»). Вони працюють цілорічно, і діти тут мають можливість відвідувати школу. В яких умовах працюють санаторні школи — це тема окремої розмови.

Дітям важко пояснити, чому їм не дозволяють гуляти поодинці в санаторному парку (а він давно став притулком для наркоманів і алкоголіків), чому душ вони мають можливість приймати лише раз на тиждень тощо... По суті, діти, яким необхідне лікування проти туберкульозу, виявилися заручниками ігрищ дорослих людей.

Одеса.