Індустріалізація у кресленнях: учора, сьогодні, завтра

Величезну кількість промислових об’єктів — цехів і цілих заводів, житлових комплексів в Україні та далеко за її межами — зведено за проектами колективу дніпропетровського інституту «Придніпровський Промбудпроект». У його унікальному архіві дбайливо зберігають більш як мільйон креслень, зокрема більшості підприємств, споруджених ще на початку тридцятих років минулого століття. Про те, над чим працюють вітчизняні проектувальники сьогодні і як долають численні проблеми на своєму шляху, розповідає директор інституту, заслужений будівельник України, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, дійсний член Академії будівництва України Георгій РАТУШНИЙ.

— Висококваліфіковану школу промислового проектування створено в Україні на початку тридцятих років минулого століття. Саме тоді в Радянському Союзі було взято курс на індустріалізацію країни, на створення власного могутнього промислового потенціалу.

Експерти тоді визначили і довели, що найкращим регіоном для реалізації цієї грандіозної програми може стати південний схід України — територія, багата на поклади донбаського вугілля, криворізької залізної та нікопольської марганцевої руд, а також завдяки порівняно дешевій електроенергії активно споруджуваного тоді в Запоріжжі Дніпрогесу. Дуже гостро в цей період постало питання про проектування промислових підприємств з переробляння сировини. Саме на цей період припадає створення великих проектних організацій різного господарського призначення. Вони стали авторами провідних об’єктів перших п’ятирічок: у чорній металургії, хімічній промисловості, підприємств гірничорудної промисловості та машинобудування — таких, як металургійні велети «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», «Азовсталь» та імені Ілліча в Маріуполі, Нікопольський Південнотрубний, хімічні потужності у Дніпродзержинську, Авдіївці, Сіверськодонецьку. Багато з них і сьогодні є гордістю вітчизняної промисловості. Такі проектні інститути, як «Діпросталь», «Діпрококс», «Укрдіпромез», а також мережа спеціалізованих проектних інститутів промислового проектування «Промбудпроект», за короткий час стали широко відомі не тільки в Радянському Союзі, а й за його межами. В цей час, у січні 1933 року, було створено і наш інститут «Придніпровський Промбудпроект»: готуємося до свого 75-річчя. За цей період колектив розробив проекти великих промислових комплексів в Україні, Росії, Казахстані, Грузії, Молдові та Білорусі. Серед них 20 доменних цехів, 16 збагачувальних, обгрудкувальних та агломераційних фабрик, 12 коксохімічних заводів, 6 сталеплавильних виробництв, 51 прокатний, трубопрокатний і трубоелектрозварювальний цех. Як територіальна проектна організація інститут також виконав 16 схем генеральних планів упорядкування промислових районів і 12 схем промислових вузлів. За проектною документацією інституту зведено великі промислові об’єкти у 13 країнах світу. Сьогодні разом з Київським ДНДІ «Діпроград» беремо участь у розробці нового генерального плану Дніпропетровська.

— Що собою являє ваш інститут сьогодні?

— Нині «Придніпровський Промбудпроект» — це сучасна організація будівельного проектування, де трудяться 300 висококваліфікованих фахівців: проектувальників-архітекторів, конструкторів з будівельних конструкцій, сантехніків, технологів, електриків, фахівців з охорони навколишнього середовища, кошторисників, представників інших професій, що дає змогу комплексно проектувати об’єкти будь-якого народногосподарського призначення, будь-якої складності і масштабності. Це підтверджується і вітчизняною ліцензією, і ліцензією Російської Федерації на право виконання проектної продукції у звичайних та складних інженерно-геологічних і сейсмічних умовах.

Маючи парк сучасної розмножувальної техніки, виконуємо на вимоги замовників різноманітні високоякісні роботи з тиражування на будь-яких носіях проектної продукції і з оперативної її передачі через Інтернет. Позитивно позначилося на нашому розвитку і те, що в 2004 році інститут ввійшов до «Будівельної компанії «Укрбуд», котра об’єднала низку вітчизняних проектних інститутів «Промбудпроект».

— За останні роки обсяги проектних робіт зростали. Так, якщо за 2003 рік інститут виконав їх на загальну суму 2352 тисячі грн., а за 2005 рік — на 4974,6 тисячі, то тільки за перше півріччя 2006 року сума реалізованих замовлень уже становить 3105 тис. грн. Слід зазначити, що майже 80% обсягу проектних робіт становить розробка проектної продукції для запровадження сучасних технологічних рішень з енергозбережними технологіями, для реконструкції і технічного переозброєння металургійних підприємств. Наші креслення і розрахунки дають змогу підвищувати якість продукції заводів-виробників і доводити її до міжнародних вимог. Наприклад, 2005 року ми виконали будівельні частини проектів шести машин безупинного розливу сталі, зокрема: двох на комбінатах «Азовсталь» та імені Ілліча в Маріуполі, а також по одній машині на металургійному комбінаті у Старому Осколі (Російська Федерація) і на металургійному заводі в Лієпаї (Латвія). Аналогічні роботи інститут виконує також з реконструкції доменних печей, прокатних станів, коксохімічних підприємств, конверторних виробництв та інших промислових потужностей. Крім того, будучи територіальною проектною організацією у Дніпропетровській і Кіровоградській областях, надаємо допомогу промисловим підприємствам та інвесторам в розробці передпроектної документації. Ще ми ведемо підготовку пропозицій і обґрунтувань стосовно формування груп підприємств із кооперуванням додаткових і основних виробництв, об’єктів інженерної і транспортної інфраструктури. Виконуємо прогнозування розвитку промислових зон і впливу наслідків проектних рішень на навколишнє середовище.

— Відомо, що ваш інститут внесено до переліку спеціалізованих організацій України, рекомендованих для виконання робіт з обстеження і паспортизації діючих будинків, споруд і транспортних мереж, а також спеціалізованих організацій, запропонованих для розробки проектів посилення, відновлення конструкцій і основ будинків та споруд. Як, у зв’язку з таким навантаженням, вам удається навіть у дрібницях не зривати намічених термінів, уникати авралів і «недобудів»?

— У нас десятиліттями вироблена стратегія чітких дій, нагромаджено чималий практичний досвід, неухильно дотримуємо традицій поколінь. Це допомагає завжди. Хоча тепер часто доводиться зіштовхуватися з багатьма не знайомими раніше проблемами, що серйозно впливають на якість, терміни й обсяги проектної продукції. І не тільки нашої, а колег з інших проектних організацій України.

Насамперед турбують система ціноутворення проектування і пов’язані безпосередньо з нею труднощі кадрової політики.

Річ у тім, що визначення вартості проектних робіт відбувається ще за «союзними» розцінками, розробленими у вісімдесяті роки минулого століття. Щоправда, з урахуванням інфляції застосовувалося коректування коефіцієнтами, яке періодично затверджував колишній Держбуд України, а тепер Міністерство будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства. Але, як і раніше, ці коректування чомусь мають лише рекомендаційний характер. А це дає змогу замовникам проектної продукції замість зазначеного коефіцієнта до «Цінників» — 3,59 самостійно встановлювати понижувальні складові, що ставить великі проектні організації у нерівні умови з малими, тимчасово створюваними, приватними фірмами і бюро, котрі не мають власної виробничо-матеріальної бази, а запрошують фахівців на договірних умовах для виконання окремих розділів проектів. Природно, такі організації не платять податки, і, відповідно, вартість їхніх робіт набагато нижча, ніж у нас. Але навіть не це головне. Важливо інше — при цьому страждає якість проектної продукції. Адже популярності такі фірми домагаються переважно завдяки тому, що «сміливо» йдуть на повідку в недосвідчених замовників, охоче виконують усе, чого ті побажають. Навіть, усупереч нормативним вимогам, не звертаючи уваги на несучу здатність будинків і споруд. Великої шкоди, на нашу думку, завдала цьому процесові й тендерна система добору претендентів виконання проектних робіт, основним критерієм якої стала їх вартість.

— Але в ринкових умовах, справді, вартість робіт відіграє неабияку роль у пошуку послуг проектувальника.

— Воно то так. Проте не можна, щоб лише ціна була вирішальним аргументом конкурентних умов. А решта — матеріальна і технічна база проектної продукції, її стандартизація, актуальний нормативний фонд, сучасна система контролю якості та відповідність її міжнародним стандартам, кваліфікація і виробничий досвід проектування не бралися до уваги або опинялися на других ролях. Адже проект — це не предмет ширвжитку, не сировина. Тут має бути зовсім інший підхід.

— І як, на вашу думку, цього можна й потрібно домагатися?

— Передусім треба зуміти переконати замовника у виборі саме такого розробника, котрий з високим професіоналізмом зможе створити те, що буде вигідне й надійне в експлуатації не тільки тепер, а й надалі. Тут «дрібниці» не просто безглузді, а й завдають шкоди: вони можуть обернутися не тільки дорогим будівництвом, а й можливими аваріями і катастрофами в майбутньому. Прикладів того безліч і в нашій країні, і за рубежем. Отже, треба завжди пам’ятати: необґрунтована економія на етапі проектування нерідко згодом обертається значними втратами. Більшість проектних інститутів, зокрема й ми, уже давно відмовилися від участі в нинішніх «тендерних конкурсах».

— Середній вік у нас, як і в інших проектних інститутах України, наближається до п’ятдесяти. Щоб уникнути «старіння», ми вирішили залучити до колективу випускників нашої Придніпровської державної академії будівництва й архітектури (ПДАБА). Тільки в 2004—2005 роках ми прийняли на роботу 40 молодих фахівців, сподіваючись, що через п’ять-вісім років вони стануть по-справжньому висококваліфікованими проектувальниками. Як кажуть, самі вирішили виростити для себе гідну зміну. Однак до цього року з того набору в нас залишилося менш як 25 чоловік — решта звільнилася, за їхніми словами, через низький заробіток. До речі, уже кілька років ми постійно практикуємо навчання наших молодих співробітників коштом інституту. Нині ми оплачуємо навчання у вищих навчальних закладах 12 чоловік.

З ПДАБА до нас приходять, як правило, дипломовані організатори будівельного виробництва, заводські технологи, теплотехніки, сантехніки, електрики, економісти, інженери з охорони праці і безпеки, інженери-механіки, архітектори. І тільки з роками, безпосередньо на робочих місцях, у колективі вони стають кваліфікованими проектувальниками. Очевидно, у кожної спеціальності свої особливості. Проектувальники, приміром, за всіх часів вирішували головне завдання: меншими витратами матеріалу і праці домагатися максимальних зручностей для людей, оптимальної краси сконструйованих споруд і їх експлуатаційної надійності. Якщо раніше на дніпропетровському факультеті промислового і цивільного будівництва випускали по дві групи інженерів-конструкторів і їм ще на етапі становлення прищеплювали певні якості, властиві цій професії, то сьогодні таких фахівців там, на жаль, не готують. І цю частину роботи проектні інститути змушені брати на себе. Відповідно значно зріс — вісім років і більше — час підготовки повноцінного проектувальника. Та й навчати його професії треба і далі, причому безперервно.

— Проте в них є дипломи, за плечима — виробнича практика. Залишається тільки здобувати стаж, а з ним і практичний досвід. Адже так робиться практично скрізь.

— Сьогодні умови стали жорсткішими, обстановка і вимоги змінюються постійно. Знання і відомості, здобуті у вузі, як з’ясувалося, тепер швидко старіють, особливо у сфері сучасних матеріалів, технологій та інформаційних систем. Розуміючи це, ми створили у своєму інституті систему технічного навчання на загальноінститутському рівні і поглибленого — з урахуванням специфіки кожного з напрямів проектування у виробничих відділах. Залучили до співробітництва як лекторів представників науково-виробничих організацій, промислових підприємств, виготовлювачів будівельних матеріалів і виробів. Однак, як показав досвід, і цього вже недостатньо.

— Невже ви відмовилися від такої перспективної практики?

— Ні, не відмовилися, але, на наш погляд, цю проблему потрібно розв’язувати на загальнодержавному рівні, бо намічуваний вхід нашої країни до Європи неминуче внесе у практику проектування свої особливості, створить своє конкурентне середовище. І ми мусимо готуватися бути на рівних із закордонними колегами-професіоналами. Для цього насамперед слід швидше врегулювати всі вітчизняні нормативи і багато розбіжностей з міжнародними технічними нормами. Вітчизняним проектувальникам потрібно достатньою мірою знати єдині європейські норми і стандарти, володіти певною мірою хоча б однією з європейських мов. Особливе місце в сучасних умовах проектування посідає також проблема оволодіння знань використання комп’ютерних технологій для проектування.

— Але нині досить різних програм, які можуть істотно модернізувати вашу роботу.

— Програм справді не бракує. Та наш досвід навчання власними силами різних категорій проектувальників показав, що молоді фахівці вільно вміють користуватися ПК, а їхні досвідчені колеги, в яких за плечима 20—30 років проектного стажу, все ще воліють працювати традиційними методами — вручну. Тому вважаємо, що передусім потрібно допомогти навчити провідних спеціалістів — головних конструкторів, головних фахівців груп і бригад, провідних інженерів. Без цього система оволодіння сучасними технологіями проектування, особливо у сфері розрахунків будівельних конструкцій, приречена на невдачу. Проте власними силами, в умовах виконання поточних виробничих завдань, впоратися з цією проблемою проектні організації не зможуть. На нашу думку, в цьому необхідна «швидка допомога» вищих навчальних закладів, де треба цільовим порядком створювати спеціальні підрозділи, так би мовити, комп’ютерний лікнеп.

— Очевидно, без організації ефективної системи ціноутворення проектної продукції неможливо розв’язувати не тільки кадрові, а й інші не менш важливі для вас проблеми?

— Так, без допомоги державних органів, які або створять нову обов’язкову, а не рекомендаційну цінову базу вартості проектної продукції, або забезпечать для замовників усіх форм власності обов’язковий характер застосування поправочних коефіцієнтів до чинних цінових нормативів, нам не обійтися. Інакше проектні організації змушені працювати якщо не на збиток, то без прибутку. А отже, не зможуть успішно розвиватися.

— Проте досі вам, незважаючи на багато труднощів, удавалося не тільки залишатися на плаву, а й успішно розвиватися. Невже не можна працювати так і далі?

— З кожним роком тримати високу марку стає складніше. Серйозна проблема, що гальмує проектну справу в країні, — це відсутність чіткої єдиної системи розробки галузевого нормативного господарства. Це тим паче важливо в нинішніх умовах, коли в практиці будівництва дедалі ширше використовують нові, сучасні закордонні матеріали, конструкції, технологічні і технічні рішення із застосуванням персональних нормокомплектів механізованого інструменту. На жаль, немає галузевих нормативних вимог з їх використання. У цьому зв’язку проектувальники нерідко змушені відмовлятися від нових конструктивних і технологічних рішень, від сучасних матеріалів і використовувати, собі на шкоду, традиційні. Особливо гостро це відчуваємо під час проектування об’єктів для країн СНД, де ці завдання розв’язують оперативніше і глибше.

На наше переконання, потрібно терміново створити єдину програму для організації гармонізованої нормативної бази будівельної галузі України. І робити це обов’язково відповідно до європейських вимог і норм країн СНД. Було б чудово, якби Мінбуд України вже до кінця року силами провідних науково-дослідних інститутів зміг, визначивши пайову участь підприємств, розробити концепцію відновлення галузевої нормативної бази. Наш інститут уже сьогодні готовий брати участь у цій важливій і дуже актуальній справі.

Крім того, широке застосування комп’ютеризації у проектуванні потребує серйозних грошових вкладень у легалізацію програмного забезпечення. Нам з допомогою «Будівельної компанії «Укрбуд» удалося за рахунок корпоративних закупівель істотно скоротити вартість легальних операційних систем. І сьогодні ми практично цілком задовольнили свою потребу у програмах цього класу. На черзі — використання ліцензійних конструкторських розрахункових машинних програм типу AutoCAD. Нам для роботи необхідно 55 таких програм, а є поки що тільки п’ять. Адже вартість кожної дуже висока. «Укрбуд» на наше прохання докладає зусиль для корпоративних закупівель програм цього класу, але, на наш погляд, досягнення мети може затягтися. Очевидно, в цьому процесі потрібна участь і Мінбуду України.

До речі, не дає змоги створити в проектних організаціях належний заділ оборотних коштів — для підтримки і функціонування матеріальної бази — і прийнятий тепер в Україні порядок оподаткування. Наші експерти підрахували, що якби вдалося перейти до нормативу відрахувань частини чистого прибутку (доходу) в розмірі 15%, а також сплати всіх податків не за актами виконання робіт, а в міру одержання коштів від замовників, ми були б справді на висоті. Адже сьогодні деякі акти ми очікуємо місяцями, геть вимиваючи за цей час власні оборотні кошти і, отже, спонсоруючи великих замовників на шкоду власному відновленню основних фондів і нарощуванню обсягів робіт.

Сказане вище — лише частина проблем, що негативно впливають на нинішній розвиток вітчизняного проектування. Але їх розв’язання, певен, зможе істотно поліпшити стан проектної справи в Україні.

Підготував Сергій КРАВЧЕНКО.

Дніпропетровськ.