Господарство «Піонер» Нововоронцовського району на Херсонщині, що спеціалізується на вирощуванні елітного насіння, свого часу спіткала доля тисяч йому подібних. У минулому один із найбільших та найпотужніших радгоспів області майже сконав у буремні роки так званої перебудови. Утім, нині «Піонеру» поталанило — сюди прийшов інвестор, завдяки якому хазяйство швидко відроджується.

Міцне багатогалузеве господарство за колишніх часів, окрім вирощування суперелітного насіння, мало ще й 1200 голів дійного стада та 5000 голів свиней. Як і колись, сьогодні «Піонер» працює під пильним оком науки: раніше перебував у складі Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна, нині входить до установ Української академії аграрних наук. Про стан справ у державному підприємстві «Дослідне господарство «Піонер» розповідає його директор Олександр Ткаченко.

— Сьогодні господарство отримало нове життя. А спершу, на початку дев’яностих років минулого століття, важко було зрозуміти, що тут коїлося. Потужний тваринницький комплекс — це і досі зарослі бур’яном голі стіни. Землі радгоспу — більш як 8000 гектарів — було розтягнуто по клаптиках, і опинились вони незрозуміло в чиїх руках. Хоча за статусом земля тих господарств, що належать державі в особі УААН, розпаюванню, згідно із законодавством, не підлягає. Утім, користувалися нею всі, хто хотів, можна сказати зовсім безплатно. Хазяйство було розвалене, а мешканці села, майже дві тисячі осіб, працювали де хто: і в Росії на заробітках, і на ринках області реалізаторами, і всіляке залізяччя збирали, аби здати його на металобрухт та поживитися якоюсь копійчиною. Водночас трудові книжки їх лежали в «Піонері», і півтори сотні «мертвих душ» мали нараховану мінімальну зарплатню. Ті борги збільшувалися, мов снігова куля, і становили вже півмільйона гривень. А мешканці села з відчаю затівали мітинги та писали скарги. Керівництво УААН, затероризоване «колективними листами», що надходили з села Любимівки, пішло назустріч: 662 гектари було передано сільраді під сінокоси та вирощування городини. Але зараз стоїть та земля в будяках. І знову скарги за скаргами: на ім’я депутатів Верховної Ради, Президента, керівників області. Сумно дивитися на ті бур’яни, бо в селян, що отримали землю, нема коштів ані трактора придбати, ані насіння купити, ані посіяти. Хіба що корову на них попасти можна, та й то якщо в будяках та реп’яхах не загубиться..

Ставши півтора року тому керівником, я багато зусиль витратив на пошуки коштів. І таки трапився інвестор, сумлінний і надійний. Організували підприємство для спільного обробітку землі. Ще минулого року повернули значну частину боргів із зарплати. Досить пристойні гроші платимо нині робітникам, до того ж розраховуємося день у день. Налагоджено тісне співробітництво з Академією аграрних наук та Інститутом південного землеробства, оскільки «Піонер» є його структурним підрозділом. Адже тільки в такій співпраці ми можемо досягти гідного результату. І разом відродити насіннєву галузь, чого конче потребує наша держава.

Засіяли цього року майже 8000 гектарів, причому значну частину відвели під елітне насіння. Окрім традиційних, почали вводити до сівозміни нові для господарства культури: ріпак, сорго, соя, льон.. Отож, у селі запанував лад, а це, схоже, когось не влаштовує, не всім подобається... Але певен, невдовзі всі зрозуміють, що сумлінно працювати на своїй землі значно вигідніше, ніж гаяти і свій, і чужий час на скарги та мітинги...