Частина скандалу завжди залишається в тіні, і це завжди його краща частина.

«Закон тіні»

Як тільки не називають улюблений багатьма курорт Бердянськ. Перлиною біля моря, містом фестивалів, зразкового впорядкування (у межі центрального проспекту), оригінальних скульптур (особливо втішними і привабливими виявилися ракоподібні «Дачники»). А в книжці місцевих авторів, досить цікавій і повчальній, Бердянськ обізвали містом, якому пощастило на владу. Зрозуміло, сьогоднішню.

А я називаю його курортом скандальчиків. Непоказні, абсолютно нешкідливі, вони вражають перлину чіткою регулярністю.

Образливо за Валерія Баранова, міського голову — по суті своїй новатора, генератора, оратора. Єдине, що йому не притаманне — замашки диктатора. А його поступливість, прагнення без мордобою залагодити конфлікти, субтильність, нарешті, стали його ахіллесовою п’ятою. Відомого градоначальника невдячні виборці вважають причиною тих самих тарарамів. Злостивці дружно радять Баранову відростити вуса і палити трубку. Образливо за «батька» міста, яке знають в Китаї, Америці, Європі. До слова, якби до ЄС приймали окремо взяті населені пункти, Бердянськ давно став би членом союзу. Голова вміє приголубити, зачарувати, обломити, пардон. Тому в історію він ввійде не тільки скандальчиками, а й усмішкою, поставленою 1998-го; очима, які випромінюють симпатичних бісиків; руками (чистими!) творця.

Ну, а тепер про ту саму бузу, до якої причетний «батько» міста і його команда.

Халабуда

Ви помітили, читачу, що автор вживає слова, які не тішать слух? Вплив Валерія Олексійовича. Точніше, його «Словаря толкового бердянского языка». В ньому зібрано слова, вирази жителів південного міста (втім, у моїй сусідній Мар’янівці говорять дуже навіть схоже).

Скажімо, такі народні неологізми: сиди отама вота, галіматня, бульгактерія, варнякати, карасин, мармишель, анигдот, істчо, ходательство, када, капшо, щас, тю, по-людячему...

До слова, про халабуду — тобто про одну з квартир в будинку № 1 по вулиці Ювілейній. За нинішніми поняттями — ця хатинка з низькою стелею, стара мазанка, доброго слова не варта. Але стоїть у престижному крутому місці, а значить, затребувана. Жила в ній самотня старенька, а коли вона померла, міська влада виділила квартиру Ганні Буравльовій та її неповнолітньому сину, які займали сусідню кімнату. Поліпшивши житлові умови незаможним, міськвиконком, здавалося, убив двох зайців: зняв з черги сім’ю, заощадив на ремонті, який зробила Буравльова власним коштом. Але недовго «жирувала» вона в глиняних «апартаментах». До неї прийшла якась Наталя К. і заявила: «Рішенням суду ця квартира належить мені. Я визнана членом сім’ї померлої, вона моя рідна бабуся».

Як у бездітної жінки з’явилася онука, яка з нею ніколи не жила, знає лише суддя Бердянського міськрайонного суду Картофлицький і голова вуличного комітету Ольга Л. Це вона надала суду довідку про те, що Наталя К. проживала з бабусею. До речі, Л. очолює вуличний комітет № 21, а Ювілейна належить до 20-го...

Чому суддя не докопався до істини — особлива розмова. Питання в іншому: як виконком контролює житлову ситуацію, якщо видає ордер на квартиру, яку вже «розподілив» суд?..

Свого часу про це запитали у двох відповідальних працівників, в діях яких суд угледів корумповані діяння. І що? Халабуда «істчо» не заселена. Міська влада через той самий суд вирішує питання про визнання ордера, виданого Буравльовим, недійсним. К., вочевидь, чекає цього моменту, щоб нарешті зайняти жадану житлоплощу своєї «бабусі». Ну, не «анигдот»?

Шо за «галіматня»?

«...У Бердянську спритні сільські хлопці із заочною освітою, напористі і надто енергійні, з переоцінкою власних здібностей, нахрапом завоювали владу... Міська влада посварилася зі всіма керівниками і підприємцями... Потім розсварили між собою підприємців...».

Гадаєте, про яку владу йдеться? Зрозуміло, не сьогоднішню. Цитата з іншої книжки, співавтором якої є Валерій Баранов. У виданні є і такі звинувачення на адресу колишніх: «Колгоспника вигнали на узбіччя, в калюжу, і торгує бабуся цибулькою і петрушкою з бровки». Чи не таку картинку з натури ви спостерігаєте і сьогодні? Придивіться.

«Раніше в міському «Білому домі» один поверх займав комсомол з фінвідділом, другий — міськком партії і один — виконком. Нині виконком займає всі чотири поверхи. Чиновників стало більше... Вони вигадують собі нікому непотрібну роботу — збирають довідки, звіти, вимагають з’явитися, погодити, підписати тощо». Це з тієї самої саморекламної книжки.

Чи змінилося що-небудь за вісім останніх років? Як кажуть мої земляки: щас!

Але досить цитат. Ви хочете про скандальчики?

Ще у вересні 2002-го екс-президент на всю країну розхвалив «мерів» Бердянська і Комсомольська. Мовляв, уміють працювати хлопці, міста їхні розквітають. А в одній курортній газеті в липні 2005-го раптом читаю: «У зв’язку з несплатою власниками квартир комунальних платежів, починаючи з 1.01.2003 р., тобто понад 30 місяців, і заборгованістю більш як 30 000 грн., що утворилася, власник будинку ТОВ «Північазовбуд» повідомляє, що ... буде припинено подачу води в будинок. У разі непогашення заборгованості буде припинено подачу електроенергії».

Йдеться про так званий уренгойський будинок на Красній, 15. Там в елітних квартирах мешкають високоповажні бердянці, зокрема родина міського голови у «комірчині» площею 156,7 кв. м.

Вони, напевно, борги собі вибачили, не злякалися навіть судових позовів, які розглядаються як мокре горить. Уявіть, «мери» столиці і того-таки Комсомольська засвітилися б ганебною несплатою за комунальні послуги. Допустили судові тяжби, дали змогу гострим на язик городянам обговорювати сімейні бюджети «злиденних» міських голів, не здатних заплатити 27 коп. за кв. м і мізерну платню за оренду гаражів під будинком. Що їм сказали б виборці?

До слова, колишній прокурор Олексій Гулін не угледів в діях боржників криміналу і наполегливо вимагав від власників будинку: «Підключити!» Не судитимемо його суворо. Все, вважаю, пояснюється двома рішеннями виконкому (20.03.2003 і 17.04.03), якими йому дозволили будувати двоповерховий гараж і не менш поверхову хатинку в різних місцях...

Що, вгадайте, робить мій знайомий, котрий заробляє в 78 разів менше, ніж міські начальники, і живе в кімнатці на чотирьох? Всі папірці з комунальних служб відправляє до прокуратури з «ходательством» пробачити і не відключати. Товариш і суду, де вміють волокитити, не боїться. А чим він, власне, гірше за «неімущих» з Красної, 15?

Такий ось «рекбус» вийшов з подачі влади. Його, упевнений, не розгадає і екс-президент, який справно оплачує всі рахунки...

А знав би покровитель бердянських можновладців про «какпроміс» між градоначальником і його першим заступником...

В одному з інтерв’ю журналіст запитав у Валерія Баранова: «Ваша донька живе нині в квартирі, яка належала Олександру Македонському до того, як він став вашим першим заступником?» «Так, — відповів Баранов. — Купили у нього за 18 тисяч доларів».

«Та шо ти гониш?» — запитують сьогодні бердянці, тикаючи пальцями, що пропахли «бічками», в договір дарування від 12.07.2002. У ніким не «аналірованому документі» значиться, що О. Македонський подарував квартиру в 78 кв. м Барановій Марині Валеріївні.

Шо за «галіматня» запитуєте? Питання вже не актуальне.

Не «по-людячему»

Позиція Гуліна стосовно місцевої влади завжди «зачаровувала» земляків. І коли з’явилася можливість, багато хто з них продемонстрували йому своє «фе». Обласний прокурор Олександр Шацький, котрий якось приїхав проводити прийом громадян, побачивши плакати з вимогою відставки підлеглого, кажуть, злегка «засовався».

На зустріч з ним народ ретельно фільтрували. Через сито не пройшла, до слова, і Ганна Буравльова, інші жертви бердянського свавілля. Зате дюжина депутатів «протиснулися». Шацькому вони поставили одинадцять запитань. Серед них було і каверзне — про дитячу базу відпочинку «Колосок».

Усі знають: благодійник Баранов любить не тільки свою дочку, а й дітей-сиріт. Дбає про їх благополуччя і здоров’я, як про своє.

Скажіть, чи може загрожувати здоров’ю, фізичному стану дітлахів море, сонце, повітря? На думку депутатів міськради зразка 2002-го, очолюваної міським головою, може! Тому «Колосок», який ще 1990-го компартія передала на баланс місцевій школі-інтернату для сиріт, за ініціативою обранців народу (зокрема, й обласної ради) було передано в комунальну власність міста (31.01.03). А за два місяці майно дитячої бази перейшло до рук відомого підприємця з Києва. Трьохсот сиріт, у такий спосіб, позбавлено «небезпечного» для здоров’я сонця і води.

Дізнавшися про це, колишній голова ОДА Юрій Артеменко, розповідають, щиро обурився. Реакція нинішнього «губернатора» невідома, а обласна прокуратура з моменту історичного прийому депутатів Шацьким (червень 2005-го), продовжуючи «перевірку фактів законності відчуження земельної ділянки» на косі, свого слова ще не сказала.

До слова, цікавилася вона і фактом виділення ділянки землі рекреаційного призначення дочці міського голови. Втім, він тут знову-таки як п’яте колесо до мерседеса — адже рішення приймали на сесії...

Переді мною чотири копії з десятків заяв наполегливих бердянців. «Прошу виділити земельну ділянку для будівництва будинку в районі, де отримала землю ваша дочка»...

Знаєте долю цих «знущальних» прохань?

Отож «сиди отама вота»...

«Бульгактерія»

Що найбільше імпонує в Баранові? Його крейсерський хід. Йде собі заданим курсом, в кожний порт пришвартовується за чітким графіком.

З пам’яті не йдуть гучні крейсерські походи на культурні заклади. Історія (чи все-таки раніше правоохоронці?) розставить все по архівних полицях і ми дізнаємося про справжню мету «культурної революції» в Бердянську. А сьогодні повинні констатувати: в боротьбі за приміщення художнього музею імені Бродського і дитячої бібліотеки (філіал № 9) перемогли ... депутати. Міський голова, за великим рахунком, і тут як п’яте колесо до воза. За кулісами залишилася його активна і, варто відзначити, ефективна робота з обранцями за давальницькою, як жартують городяни, схемою. У результаті не помітили п’ятиденної голодовки директора філіалу, яка закінчилася кровотечею... Не почули тисячі голосів бердянців, котрі підписали звернення з вимогою не допустити продаж будівлі під розважальний заклад...

Незрозуміла логіка тих, хто дбає про поповнення бюджету. Будівлю бібліотеки в центрі продали за невідому суму, ремонт нового приміщення коштував більш як півмільйона. Чи не простіше було відремонтувати філіал № 9 за 50 тис. грн. (саме стільки потрібно було виділити з міськбюджету)? Навіщо город городили з перенесенням фондів бібліотеки в непристосовані приміщення, до того ж менші за площею?

Те саме з музеєм імені Бродського. У його приміщеннях відкрито музей історії міста, де гідне місце відведено портретам сучасників на чолі з градоначальником. А хто гарантує, що після примітивного транспортування 3400 експонатів, серед яких оригінали Бродського, Сєрова, Куїнджі, Айвазовського, Маковського та ще 30 художників зі світовим ім’ям, картини збережуть свою якість? Тим паче що «евакуювали» шедеври в приміщення, де важко забезпечити необхідні температуру і вологість повітря. Про це волали справжні знавці музейної справи не лише Бердянська, але містечковий патріотизм у вигляді музею міста виявився сильнішим, ніж гордість за національне надбання одного з найвідоміших музеїв України і країн СНД.

...Згаданими не вичерпується, на жаль, кількість бердянських скандальчиків. Можна довго розповідати про хитромудрі тонкощі приватизації ринку і універмагу; тривалу і недешеву реконструкцію спорткомплексу; виділення земель і забудови проти волі городян; про браконьєрську діяльність керманичів міста тощо.

Але це хліб правоохоронців — розібратися в гучних історіях, які промовисто свідчать про існування не тільки красивого пішохідного проспекту, а й тінистих вулиць скандального курорту.

Запорізька область.