Із досьє «Голосу України»:

Cергій Миколайович Садовой — голова Голосіївської районної ради і райдержадміністрації у Києві. Балотувався за списками БЮТ. Народився у 1963 році на Чернігівщині. Служив в Афганістані, має державні нагороди. Трудову кар’єру розпочав двірником. Депутат Голосіївської районної ради чотирьох скликань, на державній службі з 1992 року. Має три вищі освіти. За фахом — юрист та економіст. Одружений. Дружина — медик. Двоє дітей. Життєве кредо: «Завжди робити добро людям!»

— Сергію Миколайовичу, з якою метою ви прийшли у владу? Адже могли піти до комерційної структури? Що вас стримувало?

— Справді, я міг стати бізнесменом. Але хотілося попрацювати на державу і на район. Можливо, в душі я не відчуваю себе бізнесменом. Я ніколи не пошкодував про свій вибір.

— Ви пам’ятаєте свій перший робочий день у раді?

— Так. Начальник відділу кадрів попросив мене написати заяву про прийом на роботу. А потім... на звільнення. За власним бажання. Без дати. Каже: «Якщо будеш себе погано вести, дату ми поставимо».

— Ви йшли за списками БЮТ, а як взагалі структурована рада?

— До Голосіївської ради потрапили дев’ять політичних сил. БЮТ отримав найбільше мандатів — 18, Блок Леоніда Черновецького — 11, «Наша Україна» — 9, блок Віталія Кличка «ПОРА-ПРП» — 5, по 4 місця — блок «Майбутнє Голосієва» і Народний блок Литвина, по 3 мандати у Партії регіонів, блоків «Громадський актив Києва» та Костенка і Плюща. Здавалося, важко знайти компроміс серед 60 депутатів, однак шукали його недовго — за мене віддали голоси 33 депутати, в тому числі «регіонали» і «литвинівці».

— Який найуспішніший проект у вашому районі?

— Голосіївський район — найбільший в столиці за територією. Район промисловий, молодіжний, науковий. Якщо нам вдасться реалізувати дуже потужний проект — забудову Нижньої Телички від моста Патона до Корчуватого-2 — столиця матиме престижний офісно-оздоровчо-спортивний центр на місці екологічно неблагополучної промислової зони. Нині там потужна індустріальна база — майже 20 промислових підприємств, які треба виносити за межі міста. Приємно, що відселення підприємств Нижньої Телички Президент України Віктор Ющенко взяв під особистий контроль.

Є цікаві пропозиції забудов. Скажімо, перенести в наш район державні установи: Кабінет Міністрів, секретаріат Президента, Міністерство юстиції, МВС. (За цей проект ведуть боротьбу кілька фірм-проектантів. А сам будинок Кабміну пропонують віддати під готель.) Тут будуть ділові офіси, бібліотеки, інтернет-клуби, кінотеатри, художні галереї, спортивні зали, ресторани, кафе... Але ніякого житлового будівництва. Адже перенести ТЕЦ-5, яка опалює кілька районів столиці і, на жаль, дає багато забруднювальних викидів, неможливо.

До реалізації проекту маємо намір залучити солідних інвесторів, які відповідатимуть за перенесення об’єктів і підготують план їхнього подальшого розвитку. Першими реструктуризують екологічно небезпечні об’єкти та організації, які працюють неефективно.

Треба негайно реконструювати Московську площу — робити навісну дорогу з бульвару Дружби народів в напрямку Експоцентру України (ВДНГ). Сам автовокзал треба переносити — як конструкція він застарів. Про це говорили я і головний архітектор Києва Василь Присяжнюк. Є непогана пропозиція винести автовокзал на Теремки.

— Сергію Миколайовичу, вас влаштовує система прийняття бюджету?

— Ні. Бюджет формується зверху донизу. А має бути навпаки. Кому, як не на місцях, відомі всі проблеми господарства. Я не прошу зайвого, тільки необхідне: на дорогу, школи, програми. Будь ласка, розгляньте їх, сподобаються — профінансуйте, контролюйте. Мені треба стільки, щоб район жив.

— Багато розмов про реформу місцевого самоврядування? Як ви ставитеся до змін?

— Позитивно, особливо якщо на місцях отримають більше повноважень, зокрема, у питаннях формування бюджету.

— Яке у вас перше і найголовніше завдання?

— Протягом року треба сформувати структуру і команду. Команду фахівців. Найголовніше для мене — це соціальний захист людей, які найбільше потребують допомоги влади. Хочу поновити забуті хороші традиції: закріпити ветеранів і малозабезпечених (а до цього ретельно перевірити списки) за великими промисловими підприємствами і бізнесменами.

Крім того, планую прикрасити район. Для початку прибрати торговий «шанхай». Нещодавно ми проаналізували і з’ясувалося, що 50(!) відсотків кіосків стоять незаконно. Без відповідних дозвільних документів. Отже, серед пріоритетів влади району — впорядкування сфери обслуговування.

— Як ви збираєтеся на своєму рівні повертати довіру населення до влади? Проблем занадто багато, а якісь залишилися і у спадок...

— Треба більше спілкуватися, вислуховувати людей. Щодня вирішувати їх проблеми. А головне — люди мають знати правду: влада спроможна щось зробити чи ні. З другого боку, коли я щось пообіцяв, то маю дотримати свого слова. Спілкування, постійне і щире, — це головне. Зараз формується нова команда нового голови. Влада в районах і робить обличчя столичної влади. Ми ніби фільтр. Кажемо голові Києва: «Дайте нам права, а потім питайте з нас». На сьогодні і справді багато проблем — фінансових, комунальних, з дорогами та розбудовою районів.

— Що мрієте розбудувати насамперед?

— У Голосіївському парку зробити аквапарк і розважальний комплекс, з Льодового стадіону створити справжній палац зимових видів спорту. А на місці іподрому — велике футбольне поле, гідне «Євро». А поруч престижні готелі.

— Хто найбільше вплинув на вас як на політика?

— Я сам формувався. Велике враження справила Тимошенко. Вона — боєць. Люблю сильних людей, з харизмою. Минулого року під її впливом я вступив до лав її партії. Мені не просто було в БЮТі, на мене тиснули, я тримав і захищав позицію, доводив справами. У мене була щаслива нагода поспілкуватися з Левком Лук’яненком. Якби в Україні було десять—двадцять таких, як він, українців-патріотів.

— Парламент четвертого скликання прийняв і скасував недоторканність депутатів місцевих рад? Як ви сприйняли останнє рішення і взагалі ставитеся до депутатського імунітету?

— Якщо робити імунітет для депутатів, то він має бути для всіх рівнів. Або — ні для кого. Звісно, мені простіше і спокійніше було б працювати з депутатською недоторканністю. Треба мати якийсь захист, бо в нас не така ідеальна держава. Депутат «підпадає» під закон про корупцію. За вісім років у нас було два випадки, коли ми вирішували: чи віддати під суд депутата.

— Наближається річниця Дня незалежності. Ви стояли майже у її витоків, були її архітектором. Що вдалося зробити і за що ще болить серце?

— За 14 років я мало зробив. Я просто працював. Для того, щоб діточки опанували і любили рідну мову, любили Київ і маленький мегаполіс — Голосіївський район, мріяли тут працювати, жити, відчували себе щасливими. Щоб їхні батьки не поспішали за кордон на заробітки, а держава гідно цінила їхню працю.

Я рідко буваю за кордоном, але коли чую слово «українець» чи українську мову, гімн — хвилююся, серце виривається. Ніби припадаю до святинь. До речі, після того, як відвідав грецький Афон, я з трепетом торкаюся ікон. Ми всі маємо вірити в Бога. Коли ми житимемо за Божими законами, й проблем буде менше.