Сьогодні тема тарифів на газ та електроенергію за своєю популярністю поступається лише темі створення коаліції. На відміну від останнього питання інтерес до політики держави в цій сфері зумовлений такими суто практичними речами, як необхідність планування бізнес-діяльності, а для деяких — навіть такими, як виживання в умовах невизначеності з ключовими параметрами функціонування економіки.
Потрібно детально розглянути декілька питань, нерозуміння яких призвело нас до ситуації, що склалася в цій сфері.
Перше. На моє глибоке переконання, домовленості про умови постачання імпортного газу не можуть бути прерогативою виключно тих відомств, які опікуються діяльністю паливно-енергетичного комплексу.
В умовах залежності України від імпортованого газу, а також його частки в собівартості продукції електроенергетики, металургії, хімічної промисловості, житлово-комунальних послуг, ціна на газ є однією з вагомих складових соціально-економічного розвитку України. Не будемо забувати і про надвисоку енергоємність української економіки, яка на сьогодні у 4—5 разів перевищує відповідні показники європейських країн. Останнє надзвичайно важливе з точки зору конкурентоспроможності нашої економіки на світових ринках напередодні вступу до СОТ.
За таких умов приймати будь-які рішення в газовій сфері, не прорахувавши наслідки запровадження нових цін на газ з точки зору їх впливу на конкурентоспроможність українських підприємств, зайнятість населення, заборгованість у заробітній платі, прибутковість бізнесу, а отже і надходжень до державного бюджету, неприпустимо.
Чи було зроблено відповідні розрахунки в минулому році перед тим, як приймати рішення про підписання газової угоди?
Чи аналізували газову угоду керівники Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, РНБО України?
Чи брали зазначені керівники участь у переговорах, які передували підписанню газової угоди?
На жаль, усі ці питання є суто риторичними.
Риторичним є питання і про те, хто візьме на себе відповідальність за ті умови газової угоди, внаслідок яких:
- Україна, взявши на себе зобов’язання з транспортування російського газу за фіксованою на 5 років ціною за транзит, отримала ясність щодо ціни на імпортований газ лише на півроку;
- фактично втратила для себе туркменський ринок газу, тобто можливості для диверсифікації поставок газу, необхідність чого декларувалась донедавна;
- попала в залежність щодо постачання газу від комерційної структури, яка в будь-який момент може відмовитися від своїх зобов’язань;
- віддала найприбутковішу частку свого внутрішнього ринку постачання газу комерційній компанії, яка перебуває під впливом Газпрому;
- не передбачила наявність балансу газу для споживачів України навіть на поточний рік.
Щоб такого не відбувалось, необхідно кардинально змінити підхід до вирішення подібних питань — перейти від захисту відомчих інтересів до захисту державних інтересів.
Газову угоду підписав голова НАК
«Нафтогаз України», погодивши її з міністром палива та енергетики України. І зараз саме ці установи ініціювали підвищення тарифів на електроенергію внаслідок зростання цін на газ. Чи постраждали від цього підприємства паливно-енергетичної галузі?Якщо порівняти їх з іншими підприємствами України, то ні. Бо інші підприємства здебільшого працюють на конкурентному ринку і не можуть підіймати ціну на свою продукцію залежно від своїх витрат ані на внутрішньому, ані на світовому ринках. Вона просто буде незатребувана, і тим самим ми знищимо національного виробника. Крім того, промислові підприємства відчуватимуть підвищення тарифів не лише на газ, а й на електроенергію, комунальні послуги, транспортні послуги та товари, що виробляються іншими підприємствами, ціни на які зростуть внаслідок зростання тарифів на газ і електроенергію. До яких наслідків це може призвести, сьогодні ніхто не прораховував.
Друге питання, яке сьогодні привертає до себе увагу, — це суспільна дискусія про неприпустимість підвищення цін на енергоресурси.
З цього приводу хотів би зазначити таке. Ціни й тарифи на електроенергію, газ та житлово-комунальні послуги для населення останніми роками на 50—70% покривали вартість відповідних послуг. Різниця частково покривалася за рахунок бюджетних надходжень та перехресного субсидування населення промисловістю. Зрозуміло, що за таких умов не можна розраховувати на стабільне, надійне та ефективне функціонування зазначених галузей. Такий стан справ призводить не лише до технологічного старіння підприємств, а й до втрати надійності. Більш того, може призвести до вкрай негативних наслідків, які цієї зими ми спостерігали в Алчевську. Підтримувати мережі (газові, електричні, теплові) в належному стані набагато дешевше, ніж їх поновлювати. Крім того, слід пам’ятати, що створення відповідної інфраструктури не лише витратна, а й довготермінова справа. Тому і далі зберігати тарифи на рівні, що не покривають поточні витрати відповідних підприємств, неможливо й недоцільно. Інша справа, що робити це слід було поступово, а не тримати ситуацію на місці перед тими чи іншими виборами, а потім раптово підвищувати тарифи та ще з урахуванням підвищення цін на імпортовані енергоресурси.
Крім того, підвищення тарифів повинно супроводжуватись посиленням державного регулювання на ринках природних монополій у паливно-енергетичній і житлово-комунальній сфері. А то часом, підвищуючи тарифи, підприємства одночасно підвищують і свої
«нецільові» витрати: надмірне обладнання офісів, придбання транспортних засобів, благодійну допомогу і т. ін. Тобто суспільство, підвищуючи тарифи, має бути впевнене не лише в цільовому, а й в ефективному використанні коштів, отриманих за рахунок тарифів. В цьому плані потребує посилення роль регулятора, в тому числі і за рахунок удосконалення законодавчого забезпечення в цій сфері.Третє питання, на яке я хотів би звернути вашу увагу, це необхідність уникнення перехресного субсидування.
Перехресне субсидування взагалі шкідливе і для суспільства, і для розвитку підприємництва. На монопольному ринку перехресне субсидування має додаткові вади, а саме:
- наявність перехресного субсидування між окремими видами діяльності дає змогу витісняти з ринку певних суб’єктів підприємницької діяльності;
- наявність перехресного субсидування між різними групами споживачів знижує конкурентні переваги окремих суб’єктів підприємництва.
Крім того, механізми перерахунків, пов’язані з застосуванням перехресного субсидування, створюють благодатне підґрунтя для зловживань на відповідних ринках.
Питання перехресного субсидування населення промисловими підприємствами неодноразово порушувалось останніми роками, зокрема на засіданнях комісії УСПП з антимонопольного регулювання і розвитку конкуренції. Але, на жаль, досі будь-яких серйозних зрушень у цій сфері не сталося. По-перше, промислові підприємства продовжували спокійно застосовувати підвищені, порівняно з економічно обґрунтованими, тарифи і не втручалися в процес. По-друге, це було зручно державі, оскільки тим самим вона перекладала свої функції з підтримки малозабезпечених на промислові підприємства, і її це влаштовувало.
Сьогодні промисловість така ситуація вже не задовольняє, оскільки за умов нових тарифів брати на себе додаткові зобов’язання з фінансування населення вони не в змозі.
Тож тарифи для населення стрімко зростатимуть як унаслідок підвищення цін на імпортовані енергоресурси, так і внаслідок відходу від перехресного субсидування.
За невизначеності держави з моделлю підтримки малозабезпечених у нових умовах це справедливо викликає невдоволення у суспільстві. Але, попри невдоволення, іншого шляху, крім підвищення тарифів, на сьогодні в України немає.
Важливо, щоб таке підвищення супроводжувалося широкою роз’яснювальною роботою та розбудовою законодавчого забезпечення в сфері державного регулювання на монопольних ринках паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства.
Олексій КУЧЕРЕНКО,народний депутат України.
