На Сумщину прийшла косовиця, і знову, як торік і позаторік, у місцевих хліборобів голови пухнуть від старих і нових проблем. Літо перевалило через екватор, а тутешні жниварі, за великим рахунком, ще й за холодну воду не бралися. На 24 липня, наприклад, в області з гріхом пополам покладено у валки ранніх зернових і зернобобових заледве 4,8 (!) відсотка від загальної площі, а обмолочено, навіть страшно сказати, — аж 2,3 відсотка.

Чимало аграрних начальників катастрофічне запізнення з початком жнив звалюють на погоду: і весна пізня, і зливи невчасні — у кількох районах сотні гектарів ячменю і пшениці поклали. Однак даремно деякі аграрні начальники, передусім районні, намагаються всіх собак навісити на негоду. Торік, приміром і весна була рання, і град обійшов Сумщину стороною, а все одно область вовтузилася із жнивами півтора місяця, пустивши за вітром не менш як 20 відсотків виплеканого людськими потом і кров’ю врожаю. Я, було, спробував докопатися до істини в керівних відділах обласного управління агропромислової політики. Та, вгледівши мене на порозі своїх кабінетів, ще зовсім недавно привітні господарі казенним голосом пропонували або писати офіційний запит, або заручитись дозволом на необхідну інформацію в найвищого начальства. Столичним «керманичам» не сподобалися торішні й цьогорічні критичні публікації «Голосу України» на їхню адресу: «Було «весело» — стало ще «веселіше»...» (20.07.05), «Обіцяльники нові, болячки старі» (03.08.05), «Сніг іде, а ми... скиртуємо» (21.09.05), «Як «новоспечені наїзники» агросектор «реформують»...» (19.10.05), «Що гучніші обіцянки, то сильніший писк селянський...» (15.02.06) та інші, в яких розповідалося про чергове «відродження» українського села. Ось тому їхні «величності» закрутили носом й спустили директиву в область, мовляв, або прикрутіть писаку, або посадіть на голодну інформаційну пайку. А то вже занадто розпатякався.

І справді непорядок. Думаєте, чому на тій-такі Сумщині не запрацювала президентська програма «Відродження села — справа молодих»? Звісно, через клятих журналістів, які «уграли» її своєю критикою на самому старті. Й ані пари з вуст, що вона й на копійку не була підкріплена відповідним матеріально-фінансовим еквівалентом. Ось і не захотіла молодь занапащати своє життя біля дідівських сохи й борони, які й надалі залишаються основними знаряддями у «відроджуваному селі», і зневажила «епохальним» президентським закликом. Як результат, сьогодні в аграрному секторі області задіяно менш як 42 тисячі осіб, або лише 2 (!) відсотки всього працездатного населення області. Немає на селі молоді, а без неї ніякими пряниками, навіть під револьверним дулом, не затягнеш туди інвесторів. Та й чого їм туди пхатися, коли на землі нікому й нічим працювати. Торік, приміром, у господарствах області у жнивні загінки вийшло лише 1440 власних комбайнів. Цього року «рекорд» перекрито майже на 15 відсотків: використовуватимуть заледве 1278, три чверті з яких калічні шкапи, перев’язані мотузками, дротами й селянськими нервами. А кожному з них, зауважте, потрібно скосити 300 (!) гектарів збіжжя.

Ось тепер і скажіть мені, за скільки часу вони осилять «стратегічне» жнивне завдання покласти у валки 350 тисяч гектарів ранніх зернових? Місяців за два — не менше. Це за умови, якщо на Сумщину з інших регіонів буде залучено на косовицю хлібів ще хоча б 700 комбайнів. Чи не тому за останній рік кількість занехаяної ріллі в області зросла на 40 тисяч і нині становить 322 тисячі гектарів.

Торік, правда, після того, як нинішній був урочисто проголошений Роком села, у селян у черговий раз зажевріла надія. Почувши звуки президентської сурми, всі вони стрепенулися, немов бойові коні перед військовим походом. Та збіг місяць, другий, третій і «рік села» вкотре «благополучно» канув у Лету. Й аграрії Сумщини із властивим селянину сарказмом трансформували його в «Останній рік села». Замість обіцяних державою компенсацій за кредити на сьогоднішній день аграрії області отримали фігу з маком. Окрім декларацій, до цього часу в державі не розроблено механізму впливу й контролю за цінами. «Як наслідок: уряд заявляє одні закупівельні ціни на сільгосппродукцію, трейдери ними нехтують й обдирають хліборобів за власними «паритетами» — «просвітив» мене один із високопосадовців Сумської облдержадміністрації. До того ж безкарно, бо донині немає законів, за якими їх можна було б притягти до відповідальності. Зрештою, про «всеохоплюючу любов» нинішніх українських керманичів до рідного годувальника краще за вашого кореспондента розкажуть самі годувальники — механізатори ТОВ «Чернеччанське» Краснопільського району, з якими довелося поспілкуватися напередодні жнив.

— Які там переміни? — дивується бригадир тракторної бригади Володимир Дмитренко. — Вони хіба в тому, що з кожним роком аграрна галузь дедалі глибше скочується у прірву. Сьогодні в районі на плаву чотири, від сили п’ять господарств. Питання в іншому: чи довго протримаються? Якщо говорити серйозно — держава підтримує нас переважно агітаційними лозунгами та «всепогодними» обіцянками. Виживаємо, хто як може. Нам, дякувати Богу, хоч пощастило потрапити під крило однієї зарубіжної пивоварної фірми. Інакше вже давно дух спустили б. Однак на пристойну зарплату не вистачає. А більшість навіть цієї підтримки позбавлені. Ми ще якось ворушимося, але, боюся, невдовзі дотиснуть. Що не візьми — все дорожчає, немов на якомусь аукціоні. Через отой клятий «паритет» жнивуємо на трьох комбайнах ще радянських часів. Підтримуємо їх в «бойовому» стані. Зараз «клепаємо» четвертий, збираючи запчастини до нього з усього району. Тому молодь і тікає з села, не озираючись. Сьогодні в нашому господарстві працюють лише 50 осіб — ушестеро менше, ніж було колись. Ось така арифметика. За такого «бубнового» розкладу нинішній і наступний роки село ще сяк-так, можливо, скрипітиме. На більше в нього сил не вистачить...

Сумська область.