Цитата до ювілею

Що сказати про академіка Івана Дзюбу, якщо головне він сказав і написав сам. От якби ще з написаного робилися бодай якісь висновки! Кілька років тому Дзюба спробував cпрогнозувати майбутню взаємодію російської та української культур. Варіантів вийшло два. Цитуємо (за книгою «Спрага», К., 2001):

«Песимістичний варіант

Економічна криза триває. На цьому тлі глибшає розчарування в українській державності й відбувається розмивання й без того нечіткої національної ідентичності. Посилюється агресивна антиукраїнська спрямованість нинішнього «дикого» ринку, зумовлена критичним рівнем русифікації суспільства й слабкістю українського підприємництва, його переважно компрадорським характером та експансією іноземного продуцента. Збільшується політична і економічна залежність від Росії. Зростають масштаби російської культурної експансії, звужується простір української культури, українська мова ще більше втрачає престиж і виконує лише ритуальні функції. Українська національна культура не деградує якісно, однак життєвий ареал її звужується... Рятуючись від пережитої вже сумної долі бути провінційним додатком російської, вона гарячково шукає імпульсів у модерних і постмодерних західних культурах, але тим ще більше заганяє себе в елітарне гетто, яким почасти вже є і сьогодні. Українська масова культура остаточно занепадає, поступившись місцем російській. Подекуди зберігаються ще елементи автентичної народної культури — як один із елементів надії на відродження національної свідомості — десь хіба в XXІІ чи XXІІІ ст.

Помірно-оптимістичний варіант

— Економічна ситуація поліпшиться внаслідок реальної підтримки вітчизняного виробника та зменшення сфери тіньової економіки, зросте авторитет української держави, збільшаться її можливості всебічно підтримувати українську культуру, і вона почне, нарешті, здійснювати продуману активну культурну політику, впливаючи також і на «ринкове поле» культурного життя.

— У цьому контексті загальної стабілізації і поступової оптимізації соціально-економічних процесів зростатиме сукупна національна культуротворча продуктивність, підвищуватиметься авторитет і престиж усіх елементів національної культури, в тому числі й української мови.

— Природним чином зменшуватиметься домінування російської культури в Україні — як завдяки зростанню потенціалу та впливу в суспільстві української національної культури, так і через дедалі ширше засвоєння явищ інших культур Європи і світу (хоча тут буде серйозна загроза агресії низькопробної маскультури американського штибу — як і російського також).

— Величезний масив російської наукової, літературної, мистецької продукції в Україні, що уклався впродовж століть, залишатиметься вагомим фактором нашого інтелектуального і естетичного життя, але втрачатиме свій денаціоналізуючий і русифікуючий вплив, оскільки не вимагатиме самоідентифікації з ним, входитиме у взаємодію з вираженою іншою самоідентифікацією — українською. У певному сенсі він буде нашим опанованим національним багатством, своєрідною компенсацією за присвоєння російським суспільством у минулому багатств української культури.

— Окремо стоїть питання про явища російської культури, продуковані в самій Україні, про майбутнє російських форм культурного життя в самій Україні. Ймовірно, що... обсяг цих явищ поступово зменшуватиметься: по-перше, через зростання української освіти й культурного потенціалу, отже, й привабливості української культури, по-друге, через повернення до української самоідентифікації... частини зрусифікованих українців та їхніх нащадків; по-третє, через добровільну інтеграцію в українську культуру частини росіян, для яких вона даватиме духовні імпульси, зрештою, людина реально буває включеною одночасно у велику кількість соціальних та культурних спільнот різного масштабу і різного рівня... але розв’язувати цю проблему — її, людини, особиста відповідальність і особистий привілей, що власне і належить до сфери прав людини.

— Так чи інакше, всі активно присутні в Україні явища різних національних культур, у тому числі й російської, а також явища культур усіх національних меншин у самій Україні, — будуть адаптовані культурною свідомістю в моделі нової національної самоідентифікації як реальне культурне багатство України.

— Так Україна зможе створити свій суверенний культурний простір уже не як припасований фрагмент спотвореного радянського простору, а як органічну частину європейського і світового культурного простору...

Хочеться вірити в більш-менш оптимістичний варіант (або в одну із можливих його модифікацій). І працювати для нього».