І не злічити, скільки разів ми чули від урядовців і високопосадовців сенсаційні та викривальні заяви. Особливо відзначився на цій ниві в. о. міністра внутрішніх справ Юрій Луценко, котрий і посаду обійняв, пообіцявши посадити
«бандитів на нари». Хіба ми проти — нехай би всі одержали «за заслугами». Але з цим у головного міліціонера не склалося: не вдалося запроторити до в’язниці жодного з обіцяних злодіїв і бандитів. Натомість кілька судів змусили його вибачатися за «недостовірну інформацію», а простіше — за наклепи.Але навіть це його не зупинило: він продовжує
«розкривати». В одному з останніх інтерв’ю Луценко, зокрема, повідомив, що має дані, котрі спростовують версію самогубства його попередника. Щоправда, Генеральній прокуратурі вони не відомі. Але саме вона, як і прокуратури в регіонах, на думку Луценка, — найбільше гальмо на шляху до встановлення справедливості. Приміром, він закидає Донецькій прокуратурі, яка вдруге закрила справу щодо фальсифікації рішення суду про зняття судимостей з Віктора Януковича. Незважаючи на те, що в глави МВС є довідка про фальсифікацію. Луценко вважає: «Говорити про відсутність складу злочину, тим самим твердячи, що Янукович сидів на зоні ні за що — відверте прогинання перед людиною, котра хоче бути прем’єр-міністром». Пан Луценко пообіцяв подати у відставку, якщо Янукович обійме цю посаду.Відверто: якщо глава МВС зізнається, що неспроможний подолати корупцію, злочинність, хабарництво, навіть попри те, що знає зловмисників, то як з цим явищем може боротися суспільство? До того ж пан Луценко стільки разів повідомляв, м’яко кажучи,
«недостовірну» інформацію, що й найправдивішій нині ніхто не йме віри. Але остання — про відставку — може стати реальністю. Щоправда, для цього в демократичних країнах досить було б і кількох його обвинувальних заяв, котрі не підтвердилися. Утім, така ганьба для наших міністрів чи високопосадовців — що Божа роса...Кажуть, язик без кісток — усе перемеле. Це в разі, якщо б ішлося про базарних кумусь. Але від їхніх балачок доля держави й добробут суспільства не залежать. Скільки разів ми здригалися від заяв високопосадовців українського МЗС, яких зазвичай досить було б для початку війни між державами — нехай навіть дипломатичної. Щоправда, прес-служби цього відомства (якби ж тільки цього! — Авт.) щоразу від них відмежовувалися: мовляв, пан висловив лише власну думку. Може, й так, але чому в такому разі він висловлював її на прес-конференції, а не вдома на кухні?
Остання
«бомба», котра ще обіцяє вибухнути, — балачки інших наших високопосадовців. Голова правління «Нафтогазу» Болкисєв заявив, що Україна може повернутися до ідеї вивчення можливості управління газотранспортною системою країни разом з Росією. Що прокоментував в. о. прем’єра Юрій Єхануров: «Нехай Болкисєв говорить про це все, що хоче, але газотранспортна система буде у власності держави».Панове, ви не можете говорити
«все, що хочете», а тим паче — висловлювати «приватну власну думку», перебуваючи на державній службі. Це можливо лише за відсутності єдиної державної політики в усіх галузях. Утім, чи є вона в нас?
