Факт перший. Я тримаю наказ Міністерства освіти і науки України № 328 від 26.04.2006 р. про надання грифів підручникам з історії (автори — Дячков, Мартим’янов), природознавства (Запорожець, Малікова) та німецької мови (Сотнікова, Білоусова) видавництва «Ранок» з рекомендацією до участі цих видань у всеукраїнському тендері шкільних підручників.

Незважаючи на неодноразові звертання до міністра та голови тендерної комісії, до цього часу мені не надано офіційних відповідей щодо результатів тендеру.

Факт другий. За книжками Стадника навчаються тисячі учнів країни. Понад 300 000 примірників продано торік. Зверніть увагу: книжки не надсилалися безкоштовно до середніх шкіл — їх купували батьки. Отже, посібники Стадника належно поціновані педагогами. Цього року його підручник з географії для 6-го класу надійде до шкіл також без сприяння держави.

Факт третій. Торік за підручником з німецької мови для 5-го класу навчалося понад 130 000 п’ятикласників. Викладачі охоче використовують цей навчально-методичний комплекс. Підручник для 6-го класу цього самого автора продовжує вироблену концепцію навчання іноземних мов. До речі, згаданий підручник — призер конкурсу навчальних видань, але з невідомих причин не пройшов тендеру.

Факт четвертий. Підручник з астрономії для 11-го класу (автор — Пришляк) на сьогодні єдиний, що відповідає програмі, має гриф «затверджено Міністерством освіти та науки України» та пройшов апробацію. Проте у школах досі користуються застарілими книгами, що не відповідають чинній шкільній програмі. До речі, їх надруковано майже вдвічі більше за реальну кількість учнів, що вивчають астрономію. А новий підручник видавництва «Ранок» батьки змушені купувати за власний кошт.

Це були факти, а тепер дозволю собі зробити висновки і висловити пропозиції.

Проблему забезпечення шкіл підручниками слід вирішувати системно.

Безпосередні споживачі навчально-методичної літератури (тобто учителі та батьки школярів), на мою думку, позбавлені можливості вибирати підручники для своїх дітей. На жаль, не школи замовляють літературу. Замовник — Міністерство освіти. Для шкіл створено безальтернативну ситуацію: «Бери, що дають, і дякуй за те, що підручник надійде у листопаді, а не в грудні».

Видавництво «Ранок» багато років випускає навчально-методичну літературу для середніх шкіл за власний кошт. Своїм коштом ми здійснюємо й апробацію підручників та посібників, щоб підвищувати рівень літератури. Ми піклуємося про те, щоб школяр отримав її вчасно, бо усвідомлюємо відповідальність перед учнями та викладачами. За нашими підручниками навчаються школярі всієї країни.

А підручники, що надсилаються до ЗОШ після початку навчального року, залишаються незатребуваними. Тобто батьки (платники податків) змушені платити за освіту своїх дітей двічі: коли перед першим вересня купують необхідні підручники за свої кошти, і коли їхні ж податки спрямовуються на держзамовлення книг, що надходять до шкіл у розпал навчання.

Як вирішити проблему?

Рішення, вважаю, дуже просте: спрямувати гроші до шкіл, які самі замовляли б потрібні підручники. Тобто вирішувати, за якими підручниками навчатися учням, мають не кілька чинуш, а споживачі. І будь-яке видавництво не в змозі буде нав’язати непотріб 20 тисячам шкіл України.

Отже, на ринок прийдуть якісні видання, а недолугі підручники, що друкуються величезними накладами, стануть макулатурою.

Зробити гарний підручник дуже складна і дорога справа. Тому кожне видавництво зацікавлене в ліквідній продукції. Воно дбатиме про належний методичний супровід видання, апробацію і, головне, про вчасний друк і експедицію підручників до ЗОШ. Інакше видавець втратить споживача.

Так забезпечують підручниками свої школи Польща, Росія та більшість розвинених країн світу.

Резюме.

Коштами на навчальні посібники має розпоряджатися школа, а Міністерству освіті необхідно взяти на себе функції інформування про найкращі видання, планування розподілу коштів до закладів і контролю за якістю навчальних видань.

Віктор КРУГЛОВ, директор видавництва «Ранок».

Харків.

Від редакції. Не маємо сумніву, що міністр освіти і науки висловить свою точку зору в парламентській газеті, як це було не раз. Та хотілося б почути голос інших видавців щодо порушеної автором проблеми. Чи так ви бачите її розв’язання? Чи розділяєте небайдужу позицію видавця із Харкова?