В’язні домашніх таборів

Певним чином нинішні успіхи можна пов’язати і з тими славетними вісьмома з половиною тисячами гривень, котрими держава вітає новонароджених і їх батьків. Для багатьох родин це справді стало неабияким виявом підтримки і турботи. Втім, справдились і песимістичні прогнози: для деяких сімей гроші стали спокусою номер один, і на світ з’явились не бажані, а «дорогі» діти.

Звичайно, це не правило. Прикладів, коли малюки ставали способом заробітку для батьків, не так вже й багато. Але тим трагічніша доля крихіток у таких родинах. Бо чим і як можна пояснити те, що за такої істотної державної підтримки діти голодують і перетворюються на справжніх в’язнів домашніх концтаборів.

Житіє Петра і Павла

Для будь-якої родини народження близнюків — справжній Божий дарунок. Для тридцятирічної мешканки Шепетівки це також був добрий «подарунок». Бо ж сума матеріальної виплати одразу подвоювалась. Якщо порівняти її з середнім заробітком в області, сміливо можна сказати, що півтора-два роки родина могла прожити безбідно.

У жінки вже було двоє старших дітей, утім, їхня доля турбувала її мало. Стосовно свого першого сина вона була позбавлена батьківських прав, тому восьмирічного хлопчика виховувала бабуся. Другу дитину вдалося збути на руки свекрухи. А тут ще ці двійнятка...

Хлопчики Петрусь і Павлик народилися раніше строку. Кожен важив лише трохи більше кілограма, а тому, зрозуміло, і догляду потребували особливого. Але матері було якось не до того. Тим більше що у гаманці задзвеніла монета, і життя пропонувало значно цікавіші розваги, ніж догляд за дітьми.

Якщо одразу після народження в домі ще з’являлися дільнична медсестра чи лікар, то вже за кілька місяців мати просто не пускала їх на поріг. Не до лікарів та їхніх порад було жінці, коли на столі стояла чарка і закуска.

Результат такого «догляду» не забарився. Коли лікарі нарешті побачили братиків, у них уже розвилися гіпотрофія, анемія, рахіт, імунодефіцитний стан. Фахівці виявили у дітей затримку психомоторного розвитку. Усе це поставило малюків у буквальному розумінні слова на межу життя і смерті. І тільки довівши дітей до критичного стану, мати нарешті вирішила звернутися по допомогу лікарів.

Шестимісячні хлопчики одразу опинилися в реанімаційному відділенні. Вага їх становила відповідно 2,8 та 3,2 кілограма. Лікарі доклали чимало зусиль, щоб відвести малюків від тієї останньої життєвої межі, на якій вони опинились. Але якою буде їхня подальша доля, сказати важко.

Присоромлена мати, яка раптом опинилася в центрі уваги, намагалася всіляко демонструвати свою любов до дітей. Всі негаразди зводила лише до хвороб, котрі чомусь обсіли близнюків. Але в щирість такого каяття вірилося важко, тому районна прокуратура порушила стосовно горе-матері кримінальну справу і поставила перед судом питання про позбавлення її батьківських прав.

Одне таке право у жінки вже відібрали. Разом із ним забрали турботи і відповідальність за долю дітей. Але чи покарана цим мати? Скоріше навпаки: руки знову вільні. І навряд чи думає вона про крихітних Петра і Павла. Бо жодної вигоди, принаймні матеріальної, ці діти найближчим часом їй уже не принесуть. А треба буде — народить ще.

Хмільне молоко для немовляти

Прокуратурі Теофіпольського району довелося порушити кримінальну справу стосовно 19-літньої мами за злісне ухилення від виконання батьківських обов’язків.

Молода сім’я мешкала в одному з сіл разом із 45-річною тещею. Жоден з членів родини ніде не працював, зрідка перебивалися сезонними заробітками. І молоде подружжя, і новоспечена бабуся були небайдужими до спиртного і нерідко всім сімейством, як то кажуть, йшли у запій. А тут ще таке щастя: три тисячі гривень після народження хлопчика. Ніхто й не збирався витрачати ці гроші на малюка, все пішло на дорослі забаганки, переважно на спиртне.

Не дивно, що хлопчик ріс кволим, відставав у розвитку. Вже з перших місяців свого життя він опинився у справжньому пеклі. Коли родина вкотре пішла у повний загул і взагалі перестала доглядати дитину, сільський голова забив на сполох, повідомив про все у райвідділ міліції.

За викликом негайно прибули оперуповноважений кримінальної міліції у справах неповнолітніх, лікар районної лікарні та представник служби у справах неповнолітніх райдержадміністрації. Нікого не треба було переконувати в тому, що дитину потрібно забирати від батьків. У свої шість місяців хлопчик харчувався лише материнським молоком. А яке воно могло бути у жінки, яка регулярно вживає алкоголь?

Виснаженого малюка одразу відправили до лікарні. Діагноз —традиційний у таких випадках — гемотрофія другого ступеня. Дитячому організмові катастрофічно бракувало найнеобхідніших вітамінів для нормального розвитку. Дитину потрібно було не лише лікувати, а й елементарно нагодувати.

А поки хлопчик проходив курс лікування під пильним наглядом лікарів, оперуповноважений кримінальної міліції у справах неповнолітніх збирав матеріали для порушення кримінальної справи стосовно його матері. Процедура підготовки, передачі матеріалів до суду та прийняття рішення не така вже й швидка. Тому й довелося підлікованого хлопчика тимчасово знову повернути матері. Лише коли буде закінчено всі формальності, його направлять до інтернату. І хоч яка непроста доля дітей у казенному домі, вона не буде гіршою, ніж у подібному батьківському.

На ланцюгу

Навряд чи можна назвати своїм домом оселю в одному із сіл Деражнянського району, в якій жила родина з шістьма дітьми. Тридцятирічна мати, розлучившись із першим чоловіком, який залишив їй двійко хлопчиків, довго не сумувала —знайшла собі іншого п’яницю. У подружжя народилося ще четверо дітей. Але за оковитою батьки їх не помічали.

Діти виживали, як могли. Двоє старших пішли до бабусі, котра хоч якось годувала та одягала у благеньку одежину із чужого плеча. Хлопці, що мали б учитися вже в четвертому-п’ятому класах, школу не відвідували жодного дня. Тож не дивно, що за плечима підлітків уже було кілька правопорушень.

А їх менші сестра із братами взагалі ледь виживали. Батьки перебивалися випадковими заробітками і часто забували повертатися додому тижнями. А діти весь цей час сиділи... прив’язаними до ліжка.

Навіть собаці на ланцюгу господар кине кістку. А цим малюкам, найменшому із яких було лише два роки, мати «не забувала» перед черговим походом... розсипати на підлозі сиру картоплю. Її і гризли голодні діти цілими днями.

Що з того, що молоду жінку вже притягували до відповідальності за злісне невиконання обов’язків з догляду за дитиною? Видаючи себе за біженку із Закарпаття, яка нібито потерпіла від повені, молодиця ходила сусідніми селами і жебракувала. Часом для того, щоб люди жаліли і подавали більше, брала доньку із найменшим сином. Це були найщасливіші дні для малюків: вони виривалися з домашньої в’язниці і в них з’являлася можливість хоч щось поїсти.

Якщо виходити з точки зору закону, то такі батьки мали б відповідати за кількома статтями, в тому числі і за тими, що передбачають відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та жебрацтво. Лише ця стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років. Але чи є така стаття, котра б справді покарала їх за ті страждання, що пережили діти? Адже буквально з дня народження вони опинились у в’язниці, де найлютішими катами були їхні батьки. Наразі дітей забрали. Добре, що встигли, бо дворічне маля — посиніле від холоду і голоду — вже ледь дихало. Як зізналися старші діти, котрих розмістили в інтернаті, ані повертатися додому, ані бачити своїх родичів вони не хочуть.

Хмельницький.