Віхи українського парламентаризму — у цифрах і фактах

У день виборів старий склад президії Верховної Ради у відповідь на акції місцевих рад, де перемогли представники «Демократичного блоку», ухвалив указ про позбавлення місцевих рад права керівництва місцевими ЗМІ, управліннями внутрішніх справ. А групі депутатів-комуністів було доручено відстоювати «принципи незмінності державної символіки».

15 травня Верховна Рада УРСР дванадцятого скликання вперше почала працювати як парламент — на постійній основі. Перша сесія тривала понад два місяці, а не два-три дні, як раніше. У парламенті сформувалися два депутатські блоки — так звана група 239, яка офіційно називалась «За суверенну Радянську Україну» і мала більшість голосів у Верховній Раді, а також опозиційний «Демократичний блок» — Народна Рада. Роботу парламенту вперше почали транслювати у прямому ефірі по радіо й телебаченні. Опозиція отримала керівництво парламентськими комітетами з економічної реформи, зовнішніх справ, прав людини, культури й духовного відродження, чорнобильський, науки та освіти.

15 травня Верховна Рада нового скликання вперше почала працювати як парламент, тобто на постійній основі. 4 червня Головою Верховної Ради обрано Володимира Івашка. Під час виборів керівництва парламенту опозиція не змогла отримати посаду першого заступника глави парламенту, на яку претендував академік Ігор Юхновський. Депутат Яків Зайко оприлюднив заяву, в якій уперше було сказано про перехід «Демократичного блоку» до конструктивної парламентської опозиції, вироблення власних рішень та альтернативних законопроектів.

У червні В. Івашко вирішив переїхати до Москви —Михайло Горбачов запропонував йому посаду свого заступника у ЦК КПРС. XXVІІІ з’їзд КПУ задовольнив прохання В. Івашка про звільнення його з посади першого секретаря ЦК, і на цю посаду було обрано Станіслава Гуренка.

28 червня Верховна Рада розпочала розгляд питання про державний суверенітет України. Цьому передувало ухвалення відповідної Декларації Росією та прийняття парламентом Литви акта «Про відновлення незалежності Литовської держави».

5 липня лідер Народного руху В’ячеслав Чорновіл виголосив заяву з такими пропозиціями: негайно відкликати всіх депутатів — делегатів з’їзду КПРС —для участі в роботі Верховної Ради. А якщо цю вимогу буде проігноровано — порушити перед українським парламентом і народом питання про зміну керівництва Верховної Ради. За відкликання депутатів — делегатів компартійного з’їзду висловилися понад 300 депутатів, зокрема й 200 комуністів. 11 липня заступник Голови Верховної Ради Іван Плющ зачитав заяву про відставку В. Івашка з посади Голови Верховної Ради від 9 липня 1990 р. Представники «Демократичного блоку» створили в парламенті парламентську меншість Народна Рада, котру очолив народний депутат Ігор Юхновський.

16 липня (355 — «за») український парламент затвердив остаточний текст Декларації про державний суверенітет України. Цей документ проголосив державний суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Відтепер від імені народу України могла виступати тільки Верховна Рада. Територія УРСР в існуючих кордонах оголошувалася недоторканною. Декларувалися також самостійне формування державного бюджету; запровадження власної грошової одиниці; право на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна зобов’язалася дотримуватися трьох неядерних принципів: не ввозити, не виробляти й не передавати ядерну зброю.

18 липня Головою Верховної Ради УРСР було обрано Леоніда Кравчука, який із червня 1990 року працював другим секретарем ЦК КПУ. За нього проголосували 239 депутатів. Відтоді компартійно-радянську більшість у Верховній Раді стали називати «група 239».

Парламент розпочав приймати закони у розвиток Декларації про державний суверенітет. 30 липня прийнято постанову Верховної Ради «Про проходження строкової військової служби громадянами УРСР», згідно з якою усі солдати Радянської Армії, призвані до війська з республіки, мали повернутися служити в Україну, 3 серпня — Закон «Про економічну самостійність УРСР».

17 жовтня під стінами Верховної Ради відбувся багатотисячний мітинг. Люди скандували «Геть Масола й Кравчука!». Під тиском протестної акції Верховна Рада прийняла компромісне рішення: 1) провести на початку 1991 р. референдум про довіру нинішньому складу парламенту, й у разі недовіри організувати до кінця року нові вибори на багатопартійній основі; 2) забезпечити проходження громадянами України строкової служби в інших республіках і державах тільки за добровільної згоди юнаків; 3) створити комісію Верховної Ради для розгляду питання про націоналізацію майна КПРС і ВЛКСМ; 4) до затвердження нової Конституції України ухвалення Союзного договору вважати передчасним; 5) відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола; 6) до 30 листопада 1990 р. привести чинну Конституцію УРСР у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України. Однак із цього переліку до кінця року було виконано тільки один пункт — щодо відставки В. Масола.

24 жовтня затверджено склад Конституційної комісії Верховної Ради УРСР із розробки нового Основного Закону, яку очолив глава парламенту Леонід Кравчук і до складу якої увійшло 59 народних депутатів та фахівців у галузі економіки та права. Комісії доручалося підготувати окремі розділи проекту нової Конституції. Президія Верховної Ради мала внести на розгляд сесії у грудні Концепцію нової Конституції УРСР. Проте одразу постали великі труднощі. Адже Конституція УРСР 1978 р. не була Конституцією суверенної держави, а Україна була суб’єктом федерації і керувалася законами

25 жовтня Верховна Рада скасувала шосту статтю Конституції УРСР про керівну роль Компартії.

1 листопада прийнято за основу Концепцію та Програму переходу Української РСР до регульованої ринкової економіки.

14 листопада Головою Ради Міністрів УРСР обрано Вітольда Фокіна.

19 листопада у Києві було підписано Договір між Україною та Росією. У Верховній Раді УРСР виступив Голова Верховної Ради РРФСР Борис Єльцин. У своєму виступі Б. Єльцин заявив: відносини між Україною та Росією можуть розвиватися тільки на принципі рівності, відносини між Україною та Росією мають бути взаємовідносинами суверенних держав, добросусідськими відносинами, які треба будувати на принципах невтручання у внутрішні справи один одного. У взаємовідносинах між двома країнами, як і з іншими республіками, не повинно бути місця силі, шантажу, тиску.

7 грудня прийнято Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування». 18 грудня — Земельний кодекс УРСР, 20 грудня — Закон «Про міліцію», постанову про визнання вихідними днями найбільших християнських свят — Різдва, Великодня та Трійці.

1991 рік

Свобода із зав’язаними руками

1 січня вийшов у світ перший номер газети Верховної Ради УРСР «Голос України».

28 січня президія Верховної Ради УРСР схвалила постанову «Про організацію та заходи щодо забезпечення проведення на території Української РСР всесоюзного референдуму 17 березня 1991 року». Відповідно до Постанови Верховної Ради СРСР на цей референдум без погодження із союзними республіками було винесено лише одне питання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права та свободи людини будь-якої національності?». На це запитання слід було відповісти «так» чи «ні».

1 лютого розпочала роботу третя сесія Верховної Ради УРСР ХІІ (першого) скликання. Депутати прийняли постанову Верховної Ради УРСР «Про передачу підприємств і організацій металургійної та вугільної промисловості СРСР, що розташовані на території УРСР, у власність республіки».

8 лютого сесія Верховної Ради схвалила пакет законів про підприємства та підприємництво, якими було узаконено різноманітність форм власності, в тому числі й приватну власність. 12 лютого — закон про відновлення Кримської автономії у складі Української РСР. У місячний строк мало бути обрано таємним голосуванням відповідну кількість народних депутатів Кримської АРСР до Верховної Ради Криму, в тому числі й від організації національно-культурних товариств та інших громадських об’єднань депортованих народів Криму.

13 лютого народні депутати запропонували провести у день всесоюзного референдуму — 17 березня 1991 р. — паралельний республіканський український референдум із власним варіантом запитання.

У парламенті обговорювали декілька варіантів такого референдуму. Проект президії Верховної Ради УРСР пропонував включити до бюлетеня для таємного голосування два запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР, як оновленої федерації рівноправних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права та свободи людини будь-якої національності» та «Чи вважаєте ви необхідним, щоб Союз Радянських Соціалістичних Республік став Союзом Радянських Суверенних Держав, у яких кожний народ буде сам вирішувати свою долю». Проект Комісії Верховної Ради у питаннях законодавства та законності пропонував таке запитання: «Чи вважаєте необхідним, щоб Союз Радянських Соціалістичних Республік став Союзом Радянських Суверенних Держав або Суверенних Республік?». Депутати від опозиції — «Чи вважаєте за необхідне перетворити СРСР у співдружність суверенних держав, у якій права людини будуть цілком гарантовані спільними зобов’язаннями держав співдружності?» (Василь Червоній), «Чи вважаєте ви, що СРСР повинен перетворитися у співдружність суверенних держав, які взаємно визнають прийняті ними декларації про державний суверенітет, діють за принципом взаємного співробітництва, гарантують реалізацію прав і свобод кожної людини, всіх націй, етнічних та неетнічних груп?» (Михайло Косів). Парламентська комуністична більшість наполягала на проведенні лише одного, всесоюзного референдуму. І зрештою, лунала ще одна пропозиція — референдум взагалі не проводити. Гостра дискусія розгорнулася довкола ознаки державності майбутнього союзу суверенних республік-держав. Чи може бути державою союз держав, держава в державі й держава над державами?

27 лютого Верховна Рада УРСР схвалила постанову «Про проведення референдуму в Українській РСР 17 березня 1991 року», якою вирішила провести водночас із загальносоюзним референдумом опитування населення України для виявлення думки громадян щодо змісту майбутнього Союзу. До бюлетеня вирішено включити таке питання: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» з варіантами відповідей «так» або «ні».

28 лютого Верховна Рада ухвалила постанову «Про становище в шахтарських регіонах республіки», закликавши шахтарів виявити розуміння складних обставин, в яких перебуває економіки республіки, проявити громадянську зрілість і утриматися в цей час від страйків.

17 березня в Україні відбулися всесоюзний референдум та республіканське опитування населення. У голосуванні взяли участь 31 млн. 514 тис. громадян (83,52%). За збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік висловилися 70,16 %, негативно відповіли на це запитання 27,99 % громадян. В опитуванні населення УРСР взяли участь 83,48% осіб, включених до списків для голосування. Переважна їх більшість (980,17%) висловила згоду з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет. Відповіли «ні» 17,97 % чоловік.

18 березня президія Верховної Ради УРСР створила комісію Верховної Ради з питань Союзного договору і затвердила її склад. 21 березня парламент утворив робочу групу для підготовки власного варіанта Союзного договору пропорційно до представництва у сесійній залі: одна третина — опозиція, дві третини — більшість. М. Шульга, Олександр Коцюба — від більшості, Ігор Юхновський — від опозиції.

Підводні камені

22 березня під стінами парламенту та всередині знову вирували пристрасті. Представники страйкуючих шахтарських колективів увечері й навіть вночі вели діалог з урядом, шукаючи разом із ним виходу з кризової ситуації. Розмову вирішено було продовжити у Верховній Раді. Серед вимог шахтарів, які з парламентської трибуни озвучив голова територіального комітету профспілок Червонограда Сергій Бесага, —були не лише економічні (індексація зарплат і пенсій, скасування штрафних санкцій за непостачання вугілля тощо), а й політичні. Це, зокрема, подальший розвиток державного суверенітету республіки, прийняття нових законів, які вивели б економіку України з-під диктату центру, передання всіх промислових підприємств союзного підпорядкування на теренах України у власність українського народу, прийняття Конституції демократичної України на принципах Декларації про державний суверенітет.

Для опрацювання проекту Союзного договору в роботі парламенту було оголошено перерву до 16 квітня. Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук розповсюдив серед народних депутатів свої зауваження та пропозиції до проекту Союзного договору. Він, зокрема, виступав проти поняття «оновлена федерація», висловлюючись за Союз суверенних держав європейського взірця. Однак піти на утворення такої державної структури — тільки маючи власну Конституцію.

4 квітня парламентська опозиція — Народна Рада —оприлюднила заяву «Утверджувати державний суверенітет», у якій звинуватила союзне керівництво та комуністичну партійну верхівку в намаганні будь-якою ціною втримати панівні позиції та зберегти унітарну централізовану державу СРСР, перекладаючи свою провину в економічній кризі на страйкуючих шахтарів. Парламентська опозиція вимагала перевести промисловий потенціал під юрисдикцію республіки, кардинальної структурної перебудови економіки, надання працюючим економічної свободи в питаннях привласнення майна, реалізації програми роздержавлення та приватизації, аграрної реформи тощо.

16 квітня пленарне засідання парламенту знову тривало під відлуння мітингів і страйків. Вимоги —економічні й політичні. Зокрема, відставка Президента, уряду та Верховної Ради УРСР, передача вищої влади Верховним Радам суверенних республік, реалізувати постанову Верховної Ради УРСР від 17 жовтня 1990 р. (програма голодуючих студентів), непідписання Союзного договору та прийняття нової Конституції. Виступаючи на вимогу депутатів із трибуни Верховної Ради, Голова Ради Міністрів УРСР Вітольд Фокін розкритикував дії союзного уряду при здійсненні реформ цін, які, за його словами, нагадували «хірургічну операцію без наркозу», і оприлюднив розроблені урядом заходи для поліпшення соціального захисту населення та індексації доходів. Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук запропонував сісти за стіл переговорів із страйкарями.

Серед заходів, які пропонували народні обранці, —швидша приватизація та роздержавлення підприємств, сформувати коаліційний уряд народної довіри, прийняття пакета чітких і однозначних законів, які гарантували б справжній економічний суверенітет республіки. Депутат із Закарпаття Іван Герц взагалі запропонував оголосити мораторій на всі укази та постанови центру, які суперечать Конституції УРСР, вирішити питання президентства, обрати на сесії Верховної Ради Президентом України Л. Кравчука й надати йому надзвичайних повноважень на період виходу республіки з кризи. Зрештою депутати проголосували постанови, якими засудили будь-які заклики до страйків, зупинили дію окремих статей указу Президента СРСР «Про надзвичайні заходи із забезпечення матеріальними ресурсами підприємств, об’єднань і організацій» на території УРСР, як такі, що суперечать Конституції УРСР та її законам.

18 квітня Голова Ради Міністрів УРСР Вітольд Фокін, виступаючи у парламенті, запропонував реорганізувати Раду Міністрів у Кабінет Міністрів, який має «не командувати, а регулювати». За цією концепцією очолювати Кабінет Міністрів мав Прем’єр-міністр. В уряді також мало бути двоє віце-прем’єрів, вісім державних міністрів, 21 міністерство та 23 державні комітети. У своїх виступах депутати наголошували на потребі не просто змінити вивіски на будинку уряду, а насамперед вивести економіку з кризи, наситити споживчий, передусім продовольчий, ринок. Того самого дня Україна отримала свого першого Прем’єр-міністра. Конституційною більшістю голосів ним став тодішній чільник уряду Вітольд Фокін. У парламенті було підписано взаємоузгоджувальний протокол між страйкарями, урядом і парламентською комісією.

23 квітня Верховна Рада прийняла Закон «Про свободу совісті та релігійних організацій», а 24 квітня опубліковано й набув чинності Закон УРСР «Про власність». Перша стаття цього закону гласила, що національне багатство України є власністю її народу.

25 квітня у парламенті було створено тимчасову комісію Верховної Ради з питання щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України.

1 травня вступив у дію Закон «Про банки і банківську діяльність», 6 травня опубліковано Закон «Про підприємства в Українській РСР». 8 травня вступив у дію Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Депутати з прокомуністичної більшості беззастережно виступали за збереження радянської форми влади з посиленням вертикальної підпорядкованості та відповідальності низових рад вищим. А опозиційна Народна Рада заперечувала: потрібна сильна виконавча влада на місцях, оскільки ради дискредитували себе бездіяльністю та підпорядкованістю партійним органам. У зв’язку з цим постало і питання про доцільність інституту президентства. Дискутували ідеї «сильного» глави держави (уособлення і вище керівництво виконавчої влади) та «слабкого» (обраного парламентом, а не народом і підзвітного депутатам). Лунали також пропозиції обирати Президента після прийняття Конституції, а до того часу певні владні повноваження — главі парламенту. Чимало суперечностей було й щодо варіантів назви держави: Республіка Україна, Україна, Українська Республіка, Українська Демократична Республіка, Українська Радянська Республіка тощо. Викликали суперечності та механізми відносин між законодавчою та виконавчою владами, структура парламенту — одно- чи двопалатного, визначення майбутнього суспільного устрою України, характер депутатського мандата — імперативного чи вільного. Позиції різних політичних таборів кардинально відрізнялися одна від одної.

21 травня парламент ухвалив зміни та доповнення до Конституції Української РСР у зв’язку з удосконаленням системи державного управління, згідно з яким уряд було перетворено на Кабінет Міністрів УРСР, котрий є найвищим органом державного управління в республіці. Парламент призначив новий склад уряду.

22 травня Олександр Ємець зачитав заяву Народної Ради, в якій пропонували розробити проекти Конституції більшістю та опозиції і винести їх на всенародне обговорення. За поіменного голосування більшість голосів набрала пропозиція вважати необхідним до обговорення Конституції провести референдум із приводу назви республіки, державної символіки, форми державності, управління, соціального вибору.

(Далі буде).