Уявіть собі таку ситуацію. Відбуваються громадські слухання, тема яких — упорядкування тарифів на житлово-комунальні послуги. Промовці один за одним доводять, що всім доведеться платити значно більше. А значна частина тих, хто заповнив зал міського будинку культури, відповідає оплесками. Фантазія автора? Не зовсім. Приблизно так відбувався цей захід у Житомирі. «Секрет» доволі простий. Хоч оголошення про громадські слухання звучали протягом щонайменше десяти днів, прийшли в основному працівники житлово-комунального господарства міста. А тих, хто по другий бік «тарифних барикад», було дуже мало. Сам захід проходив за сценарієм «це вже було».

Бо й справді, більше року тому в цьому залі теж відбувалися громадські слухання — і тоді була кількісна перевага комунальників. Найбільше запам’ятався виступ рядової працівниці одного з житлово-експлуатаційних підприємств. Вона порівнювала, скільки коштувала мітла колись, а скільки на час тих слухань. Цього разу — такий само виступ, тільки вартість мітли знову підскочила. Що вже й казати про аргументи керівників тих підприємств, які дають місту тепло й воду. «Коли уряд підвищував ціни на газ та електроенергію, ніхто ніяких громадських слухань не влаштовував: нас поставили перед фактом, —обурювалися вони. — Якщо не впорядкуємо тарифи, взагалі ніяких послуг надавати не зможемо». Бо, наприклад, у собівартості, тепла 70 відсотків — то ціна газу й електроенергії.

Тих, хто протестував з трибуни проти нових цін, комунальники давно знають по імені й по батькові — як «штатних» промовців. З аргументами у відповідь не церемонилися. От один з виступаючих запитав: як же він розраховуватиметься за новими тарифами, якщо вже шість років не може знайти роботу. «Приходьте до нас!» — одразу запропонували йому на вибір посади — хоч начальника жеку: виправдовуватися перед працівниками за те, чому не виплачує їм зароблені гроші, хоч спеціаліста міського управління житлово-комунального господарства: підраховувати, якими мають бути реальні тарифи. Ще один спалах невдоволення: чому за квадратний метр житла пропонують платити більше гривні? Відповідь: «Створіть товариство співвласників свого багатоквартирного житлового будинку — одразу побачите, якими є реальні витрати на його утримання».

Справді, кондомініумів у Житомирі — як кіт наплакав. Воно й зрозуміло: тарифи нині такі, що краще спихати всі проблеми на міськвиконком та управління ЖКГ, аніж самому, як керівнику товариства співвласників, перед сусідом виправдовуватися. А з кадрами у комунальників — просто жах. У цій галузі тут має бути п’ять з половиною тисяч робочих місць. Півтори тисячі — то вакансії. Краще безробітним вважатися — допомогу виплачують без затримок, ніж працювати за низьку зарплату, чекаючи її місяцями... Начальник «Житомиртеплокомуненерго» Георгій Єфімов скрушно зітхає: зароблених грошей працівники не бачили з квітня, розбігаються. Особливо сутужно з газоелектрозварниками. Адже до Києва — рукою подати, там фахівцям цієї професії гарантовано платять у кілька разів більше. Кому хочеться за невелику зарплату ліквідовувати аварійні ситуації на теплотрасі у 20-градусний мороз? А таких поривів цієї зими може бути ще більше: немає коштів — то за що ж проводити планову заміну тих труб, які давно своє відслужили?

Впало у вічі, що особливо обурюються перспективою введення нових тарифів офіцери-відставники. Дивуватися нічого: пенсії чималі — платити доведеться сповна. На відміну від тих, у кого справді малі доходи і кому «світять» субсидії. Щодо цих допомог малоімущим комунальники теж поставили питання руба: за підсумками минулого року довелося повернути до державного бюджету 17 мільйонів гривень, призначених для виплати субсидій: Кількість тих, хто одержує їх, скоротилася в місті за рік з 36 тисяч сімей до семи тисяч.

А загалом ситуація така. Бідним, якщо сім’я формально належить до такої категорії, перейматися нема чого: частину витрат у вигляді субсидії візьме на себе держава. Для тих, хто роз’їжджає в дорогих іномарках, нові тарифи — це не гроші, якщо притиснути — заплатять і тим самим реально «поділяться з бідними». А от решті можна поспівчувати. Особливо відчує підвищення «середній» прошарок, бо знову згадає відоме побажання: щоб ти жив на одну зарплату. Ось тут і собака заритий. Не тарифи високі, а зарплати, хоч і зросли, надто низькі — навіть з тими, що в країнах Прибалтики, порівнювати соромно. Всі без винятку уряди винні в тому, що відбулася деіндустріалізація України. Якщо в Житомирі замість колишнього цеху приладобудівного підприємства, де для себе й на експорт виготовляли пульти управління атомними електростанціями, тепер величезний торговий центр, що торгує імпортними телевізорами та іншою завезеною технікою, а колишні приладобудівники продають на базарі заморські банани, то якого рівня життя чекати? Схоже, більшість наших людей це вже чудово розуміє. Тому комунальники і дискутували на громадських слуханнях зі «штатними» протестувальниками. Іншим житомирянам для розуміння ситуації вистачило заклику місцевих керівників: до наступних виборів — кілька років, є нарешті час навести порядок з тарифами...

З 1 серпня вони значно зростають.

Про неминучість впорядкування тарифів ішлося також на засіданні прес-клубу реформ, де про багатомільйонні суми заборгованості житлово-комунального господарства говорили заступник житомирського міського голови Микола Васильченко, голова депутатської комісії з питань ЖКГ, благоустрою та екології Олександр Круківський та керівник «Житомиртеплокомуненерго» Георгій Єфімов. Було, майже як в українського класика: сумні й невеселі сиділи...

Житомир.