Знайти на хмельницьких базарах сало по шість гривень за кілограм — не проблема. За бажання можна навіть виторгувати і за чотири гривні. Якщо порівняти із зимовими цінами — різниця відчутна: впали у три-чотири рази. Із м’ясом та птицею таких стрибків немає, проте і тут відчуваються певні знижки. Спочатку все пояснювалося весняним постом, мовляв, на ринку немає попиту, от і дешевшає продукт. Утім, скоромна їжа давно «в ходу», а піднімати ціну на свій товар у м’ясних лавках не поспішають.

Здавалося б, такій ситуації можна тільки радіти: і м’яса вдосталь, і ціни не стрибають, і все це без жодного тобі адміністративного тиску. Проте подібні висновки напрошуються лише біля м’ясних прилавків. Що далі відійти від них і наблизитися до ферми, свинарника чи пташника, то проблематичнішою видається ситуація.

«Свинячий рай» залишився позаду

Рік тому тема свинарства була надзвичайно модна й популярна. Для багатьох стало справжнім відкриттям, що сучасні технології за чотири-п’ять місяців дають змогу відгодувати непоганого кабанця. Хмельничанам, зокрема, обіцяли, що вже до нинішньої осені на околиці обласного центру почне працювати один із найпотужніших не те що в регіоні, а й у країні свинокомплекс на сто тисяч голів.

За такого розмаху свининою можна було б нагодувати не лише Хмельниччину. Але читаємо у піврічних зведеннях: кількість свиней порівняно з початком року не тільки не виросла, а й скоротилася майже на тринадцять тисяч голів. Потужні комплекси не ростуть як гриби після дощу, і до «свинячого раю» далеченько.

Ситуація не критична, запевняють у владних структурах. Адже були часи, коли кількість поголів’я в області падала ледь не до півтори сотні тисяч свиней, а зараз, як-не-як, маємо понад 320 тисяч. Та як подивитися на цю цифру. Тваринницька галузь краю знала і цифру у вісімсот тисяч, саме вона вважалась оптимальною. І якщо сьогодні трохи перетягнули за її третину, то навряд чи це великий успіх.

Відповісти, чому протягом року мода на свинарство так різко змінювалася кілька разів, не так уже й важко. Свого часу саме високі ціни на м’ясо зумовили інтерес до галузі. За вмілої організації і потужних інвестиціях п’ятачки обіцяли давати ледь не подвійний «підйом». Не дивно, що в потужних, здебільшого приватних, господарствах, які до того займалися чи буряківництвом, чи вирощуванням зернових, швидко почали лаштувати до роботи свиноферми. Та хоч яким швидким вважається це м’ясо, воно все одно не встигло вирости, як ситуація на ринку вже змінилася. Навіть тим, хто спеціалізується на відгодівлі п’ятачків, сьогодні доволі проблематично знайти ринки збуту. Переробна галузь зробила різкий поворот у бік дешевих імпортних сурогатних фаршів. Можна без жодного аналізу і спеціального дослідження впевнено сказати: в ковбасних продуктах, котрі коштують від десяти до п’ятнадцяти гривень за кілограм, м’яса просто не знайти. Ціна до двадцяти п’яти гривень, можливо, і передбачає частку м’яса, але теж незначну. Тож чим добротніша сировина, тим менше шансів знайти для неї переробника. У результаті теперішня «посівна» на свинофермах дуже швидко відгукнеться вже на зимово-весняних «жнивах»: на значний приріст поголів’я сподіватися не доводиться.

Чабанівка без чабанів

Над тим, яке м’ясо їсти завтра і на якому заробляти гроші, Олексій Боднар, керівник сільськогосподарського товариства із Чабанівки, що в Кам’янець-Подільському районі, замислюється вже давно. Правду сказати, в нашій розмові Олексій Павлович почувався не дуже впевнено: не має чим похвалитися господарство. На фермі залишилося до півтори сотні голів худоби, а із більш як тисячі гектарів орної землі урожай збиратимуть на 130.

Але ж Чабанівка і разом із нею Олексій Павлович знали зовсім інші часи, коли на місцевих крутосхилах паслося до шести з половиною тисяч овець. Зауважу: на початок липня у всіх сільгосппідприємствах області налічувалося лише 4,8 тисячі овець.

Тоді ж у Чабанівці кожна вівця давала до трьох кілограмів вовни та ще й м’ясо, котре продавали за ціною яловичини. Але навіть за такого розмаху вівчарство було дотаційним. Велика чабанівська отара утримувалась не тільки людською працю, а ще й державною підтримкою.

Нині розраховувати на дотації селяни просто не сміють, але ж підтримка, ой як потрібна. Чабанівка хоч сьогодні готова відродити вівчарство — люди стужилися і за роботою, і за грошима. А купці, видно, пам’ятаючи колишню славу місцевих вівчарень, допитуються, чи не продає хто баранину. Але ж як тут почати, коли, окрім боргів, господарство вже практично нічого не має.

Взяти кредит Чабанівка не може — бідна. Віддати щось у заставу — теж ні, бо все майно розпайоване. Боднар делікатно натякнув на своє бажання в облсільгоспуправлінні, але тут навіть за найкращого ставлення до господарства і його керівника можуть надати лише... методичну допомогу.

Та справа в тім, що вівчарську технологію Чабанівка знає ще з діда-прадіда. А от знайти гроші, щоб купити хоча б дві-три сотні овець, — «технологія», яку селянам просто не здолати. А відтак і баранина не обіцяє стати загальнодоступним продуктом на наших столах.

Перепочинь, курочко рябо

Найдешевшим і найспоживанішим м’ясом уже котрий рік на наших ринках залишається курятина. Попри масову атаку привізних стегенець почала піднімати голову й подільська птиця. Серйозні інвестори прийшли на Гуменецьку птахофабрику, що в Кам’янець-Подільському, та подібне підприємство в Городоцькому районі. Із 150 тисяч голів птиці вони планують «вирости» до одного мільйона.

Маківська птахофабрика, котра раніше спеціалізувалась на виробництві яєць, тепер успішно вирощує бройлери, і перші сто тисяч уже відправлено на ринки.

Підприємці із Дунаєвецького району вже встигли переобладнати одну із свиноферм під курятник і розмістили у ньому до 50 тисяч курчат. Темпи розвитку птахівництва одразу стали помітні. Порівняно з минулим роком кількість птиці у сільгосппідприємствах виросла у два з половиною рази(!) і становить понад 320 тисяч голів.

Покупця ж найбільше радують не цифри, а ціни на ринку. Один із найдешевших продуктів на базарі — яйця. Несподівано область вибилась у лідери з їх виробництва. Кури почали нести не золоті, а справді дешеві яйця. І все було б добре, якби...

Одразу комусь видалося, що наші кури, а особливо яйця, надто впевнено почуваються на ринку. В повітрі запахло малозрозумілою і для вітчизняного виробничника, і споживача проблемою перевиробництва. А подільським птахівникам почали делікатно натякати: було б зовсім непогано, якби їхні кури... неслися трохи менше.

Коментувати таке прохання надзвичайно важко. Особливо тоді, коли в аграрних показниках уже давно переважають цифри зі знаком мінус. Коли наше м’ясо давно не може конкурувати із закордонним. Коли птахівництво робить лише перші кроки на шляху утвердження, йому одразу ж підрізають крила в буквальному розмінні слова.

Утім, наказ заборонити курці нести яйця звучить цілком логічно на тлі хаосу в тваринницькій галузі. Стрибки цін, намагання штучного регулювання ринку, а головне — практично повна відсутність механізмів державної підтримки галузі і чітких прогнозів розвитку — все це веде до дедалі більшого розширення асортименту. На жаль, асортименту не м’яса, а проблем, пов’язаних із його виробництвом. І тому немає жодних гарантій, що дешеве яйце надовго затримається на ринку, а сало по шість гривень за кілограм стане звичним. М’ясний ринок не знає спокою і стабільності. А нерозумна курочка ряба несе яйця, не второпавши, що вона зачіпає чиїсь бізнесові інтереси.

Хмельницька область.