У пілотній області з реформування медицини — Вінницькій — в районній лікарні не виявилося фотоплівки для проведення рентгену грудної клітки. Дев’ятнадцятирічний пацієнт, студент медичного коледжу, помер від двобічної пневмонії. Первинний діагноз — фарингіт і ангіна. Прокуратура розслідує кримінальне провадження за фактом неналежного виконання професійних обов’язків під час встановлення діагнозу лікарями Томашпільської районної лікарні.
Життя не врятували, бо не було плівки
— Сина поклали до лікарні 11 березня, — розповідає, плачучи, його мати Олена Володимирівна Борисенко із села Пилипи-Борівські Томашпільського району. — У нього була висока температура. Лікар оглянув і сказав, що бачить почервоніння в горлі. Написав, що в нього гострий фарингіт і ангіна. Щоправда, ангіна була під питанням. Призначив лікування. Сина поклали до інфекційного відділення, а ми з чоловіком повернулися додому. Він навіть не кашляв, тому я сподівалася, що не затримається в лікарні. Наступного дня направили на рентген. Я працювала, але час від часу телефонувала з роботи. Запитала про рентген. А він каже: «Немає плівки». Хіба він міг з температурою по аптеках ходити? Наступного дня в мене був вихідний. Із самого ранку поїхала в район. Купила в аптеці фотоплівку і разом із сином пішла до рентген-кабінету. А там людей зібралося! Не повірите, душ п’ятдесят було, не менше. Мабуть, перед тим плівки не було не тільки для Романа. У сина температура, довго стояти під кабінетом не мав сил, то я вже і просьбами, і мольбами ледве добилася, щоб його взяли без черги.
Як стверджує співрозмовниця, результат огляду вона отримала приблизно о другій годині дня.
— Дуже довго довелося чекати, — каже жінка. — Рентгенолог, коли побачила результат, попросила, щоб негайно покликала лікуючого лікаря. Вона сама не могла додзвонитися до нього. Я теж побачила на знімку, що ліва легеня вже уражена. Не треба бути медиком, щоб це зрозуміти.
До пацієнта викликали консультанта з Вінниці. Той пояснив, що варто продовжувати лікування в умовах районної лікарні. Мовляв, ті само процедури призначать і в обласній.
— Він так обнадіяв нас, — продовжує пані Олена. — Сказав, що нічого страшного. Але на ніч син почав дуже кашляти. Температура піднялася ще вище. Наступного ранку повторно зробили рентген. Отримали ще гірші результати. Головний лікар районної лікарні постійно спілкувалася з нами. Сказала, що боїться цих пневмоній. Знову викликала консультанта з Вінниці. Цього разу вже сказали, що до обласної лікарні його можуть не довезти. Хвороба прогресувала. Пізніше мені пояснювали, що треба було інтенсивно лікувати із самого початку. Ніби я була проти цього. Я благала консультанта, щоб забрав сина до Вінниці. Зрештою, він погодився. По дорозі син навіть заснув. Усе ще жевріла надія, що в області поставлять його на ноги. Не втрачала віри навіть після тих страшних слів, які почула після консиліуму у Вінниці. Про себе твердила: «Рома молодий, організм здоровий, одужає...».
Жінка каже, що у Вінниці лікарі після консиліуму не приховували здивування, як у районі їхні колеги могли «пропустити» час лікування пневмонії. Після цього вони з чоловіком почули ще страшніші слова. «Нам сказали: гарантії, що дитина виживе, майже немає, — продовжує розповідь Олена Володимирівна. — Давали на одужання 5—10 відсотків». На превеликий жаль, припущення справдилися. Ще тиждень в реанімаційному відділенні «пироговки» боролися за життя майбутнього медика, але...
До прокуратури звернулася заради інших
Роман Борисенко був єдиною дитиною в батьків. Навчався на четвертому курсі Бершадського медичного коледжу. Після похорону мама Олена Володимирівна і батько Сергій Васильович не раз запитували самі себе, чи все можливе зробили для врятування синочка? Тоді й згадали слова, почуті у Вінниці: «Скажіть спасибі томашпільським лікарям...». Жінка вирішила йти до прокуратури.
— Мені вже ніхто не поверне дитину, — каже, плачучи, пані Олена. — Заяву про халатність лікарів написала не заради себе. Можливо, до інших будуть по-людськи ставитися. Бо ж якби вчасно поставили діагноз, то запалення можна було б вилікувати. Це ж не рак!.. А те, що я побачила в нашій лікарні і в області, — це не реформа, це знущання над людьми. Тільки той, кому доводилося хоч раз зіткнутися з нашою медициною, ворогу не побажає йти до лікарні.
У прес-службі прокуратури області повідомили про відкриття кримінального провадження за заявою матері померлого сина. Проводиться досудове розслідування. Первинний діагноз, встановлений під час доставки пацієнта в лікарню, і, відповідно, призначене лікування, не збігаються з висновками судово-медичної експертизи, зробленої після смерті хлопця.
За один препарат — 23 тисячі гривень
У сорок тисяч гривень стало Борисенкам десять днів перебування сина на лікарняному ліжку.
— У реанімаційному відділенні «пироговки» нас одразу запитали, скільки маємо грошей на лікування, — каже Олена Борисенко. — Звідки в нас ті гроші? Я працюю на пошті, чоловік — на фермі. Як тільки Рому поклали до лікарні, продали корову, потім зняли з карточки гроші. Кожного ранку до нас виходили із списком ліків, і ми з чоловіком по черзі бігли в аптеку.
Найдорожче коштував препарат «Біовен моно». За нього Борисенки заплатили 23 тисячі (!) гривень. Купити його порадив консультант з Українського центру інтенсивної терапії сепсису, лікар вищої категорії Сергій Борисенко. Прізвище запам’ятали, бо лікар виявився подвійним тезком чоловіка пані Олени.
Жінка каже, що гроші для них збирали в селі. Брат ходив до земляків від хати до хати. На роботі в районному вузлі зв’язку в Томашполі сама начальниця пішла на ринок і просила людей допомогти.
— У мене сльози на очах від того, що люди ділилися з нами хто чим міг, — розповідає Олена Борисенко. — Ми будемо вдячні їм довіку. Зібрані гроші частинами передавали автобусом чи маршруткою, а ми у Вінниці бігали по аптеках. Препарат дорогий, аптеки беруть його мало. Перші вісім флаконів обійшлися в середньому по 800 гривень кожен. Ціна трохи відрізнялася. Але хто думав про ціну — головне, щоб було в наявності.
Ночували в... ліфті
— Можливо, не треба нині говорити про те, де ми ночували, бо знаю, що це може боком вилізти для тих людей, які допомагали рятувати нам сина, але й мовчати не можна, — каже співрозмовниця. — Усі добре знають, що багато хворих в обласній лікарні із сільської місцевості. Ті, хто в реанімації, потребують, щоб постійно хтось був поруч. Ми весь час були під дверима відділення. Так само, як інші люди. Тільки двері рип — ми вже слухаємо, що скаже лікар.
На запитання, де саме ночували Борисенки, вони неохоче відповіли: «У ліфті». Один із ліфтів не працює. Ось там і тулилися всі дні. Дякують одній із місцевих жінок, яка запросила до себе на квартиру, щоб могли помитися.
Так само дивно було їм дізнатися, що у відділенні немає можливості зробити УЗД-дослідження. Транспортувати лежачих хворих до поліклініки, де є апарат, у більшості випадків неможливо. Родичі хворих замовляють приватних підприємців безпосередньо у відділення.
— Ми тричі викликали фахівця з апаратом УЗД, — каже пані Олена. — За кожне дослідження підприємець брала по двісті гривень. Хіба лікарня не могла б так само заробляти?
Незважаючи на велике горе, що спіткало Борисенків, вони не мають претензій до лікарів реанімаційного відділення обласної лікарні імені Пирогова.
— Ми бачили, як вони хотіли врятувати нам синочка, — схлипує пані Олена. — Щоразу під час огляду біля Романа збиралися не менш як десять лікарів. Разом із завідувачем відділення Олександром Дацюком його лікували Ольга Миколаївна, Ірина Герасимівна, Георгій Леонідович. Не знаю прізвищ, але хочу їм подякувати за увагу, яку виявляли до нашого синочка. Хтось із них говорив емоційно, хтось спокійніше, але не про це мова. Вони дуже хотіли поставити Ромчика на ноги. Якби ж то раніше звернулися до них!..
Вінницька область.
Фото автора та із сімейного альбому Борисенків.
КОМЕНТАР
Ольга МИРОНИШЕВА, в.о. головного лікаря Томашпільської районної лікарні:
— Для нашого колективу незрозумілим є сам факт відкриття кримінального провадження прокуратурою. Пацієнт поступив до нас наприкінці дня. Лікар виставив діагноз «гострий фарингіт», тобто те, що він побачив під час огляду. Під питанням було захворювання на ангіну. Потім зробили рентген і змінили лікування. Я інформувала про пацієнта обласний департамент охорони здоров’я, два рази викликала консультантів із Вінниці. І це за того, що у нас хворий пробув лише дві з половиною доби.
До матері померлого хлопця ми не маємо претензій. Співчуваємо її горю. Слідчі вже вилучили історію хвороби сина. У нас встановили діагноз, від якого хворий помер.
КОМЕНТАР
Олександр ДАЦЮК, завідувач реанімаційного відділення обласної лікарні імені Пирогова:
— Стосовно певних сумнівів матері померлого хлопця, то можу розвіяти їх і як фахівець авторитетно повідомити, що в цьому разі потрібен був саме лікар-сепсолог, а не пульмунолог. Бо йшлося про інфекцію. З приводу застосування препарату «Біовен моно», то це була, так би мовити, терапія відчаю. Не скористатися пропозицією столичного фахівця батьки не могли, бо це була для них рятівна соломинка. Ми у Вінниці теж знаємо про цей препарат. Він вітчизняного виробництва. Не пропонуємо його тільки тому, що дуже дорогий.
Лікарі взагалі перебувають у непростій ситуації: з одного боку, нам пропонують сучасні препарати і методики лікування, з другого — бачимо перед собою пацієнта, але не знаємо його матеріального становища, щоб призначати ті чи інші препарати. Тому ми справді запитуємо в тих, хто потрапляє на лікарняне ліжко, яку суму вони можуть виділити на лікування. Залежно від цього призначаємо медикаменти.
Роман Борисенко (ліворуч) мріяв після коледжу йти навчатися до медичного університету.
Батько Романа Сергій біля свіжого пагорбу над могилою сина на сільському кладовищі.
