Дружба дружбою, а інтереси в кожної країни свої

На запитання «Голосу України» про непрості відносини Росії й України відповів нашому кореспондентові в Москві російський сенатор, член Ради Федерації Федеральних зборів РФ, голова Ради Об’єднання українців Росії і Ради Федеральної національно-культурної автономії українців Росії Василь Михайлович Дума.

— Ви могли б назвати, хто в Москві формує російську зовнішню політику стосовно України?

— Мені важко відповісти. Усе віддано на відкуп тому, хто крикне голосніше. Мало того, я думаю, що в Росії взагалі не займаються СНД. Тому і немає стратегії на пострадянському просторі.

— Василю Михайловичу, що роз’єднує і що поєднує російські й українські політичні еліти?

— Мені так хотілося б сказати, що наші еліти і народи нічого не роз’єднує. Ми виросли в одному суспільстві, в одній країні. Нас поєднують історія, традиції, релігія, географія. Але останнім часом виросло нове покоління, що уже не пам’ятає недавнього минулого, Радянського Союзу. Природно, виникло певне відчуження, особливо серед політичних еліт Росії й України. Дружба дружбою, а інтереси в кожної країни свої. Вони можуть збігатися, але національно орієнтований бізнес визначає поведінку політичної еліти. Тому і виникають проблеми, що сьогодні негативно впливають на розвиток міждержавних відносин наших країн.

— Тобто є певний сегмент російських і українських політиків, яким ловити рибу в каламутній воді набагато вигідніше, ніж прозорі, транспорентні відносини в бізнесі і політиці?

— Звичайно, в обох країнах є достатньо політиків, що свої політичні біографії, свій політичний імідж роблять за рахунок політичних провокацій, скандалів, неадекватної поведінки. Наприклад, проблема російської мови в Україні дивним чином виникає лише на виборах президента чи парламентських виборах або в моменти загострення боротьби за політичну владу.

— А ви як вважаєте, має бути статус офіційної чи державної для російської мови в Україні?

— Я завжди наводжу як приклад Швейцарію — в країні чотири державні мови. Водночас я вважаю, що українська мова має бути державною, і для її розвитку необхідно виділяти достатні кошти.

— Повернімося до суперечностей. На рівні президентів, парламентів суперечностей немає?

— Я так не казав. Є суперечності, і істотні. Неможливо будувати міждержавні відносини на рівні персональному, особистісному, як це було в епоху Бориса Єльцина й Леоніда Кучми. Є об’єктивні суперечності. Наприклад, у Росії не розуміють, як Україна ввійде до СОТ, не уніфікуючи україно-російське законодавство в галузі тарифів, податкової політики, діяльності транспортної інфраструктури, цін на метал, енергоносії, сільськогосподарську продукцію. У Москві ставлять запитання офіційному Києву: як можна вступити в НАТО, не беручи до уваги безпеку, зокрема і стратегічну, Росії. І ще. Чому газ, нафту Україні мають продавати за пільговими цінами? Перші особи української держави постійно декларують ринкові відносини, проте й енергоносії мають реальну, об’єктивну, ринкову ціну.

— Цікаво, Василю Михайловичу! Чому ж тоді газом наші країни не можуть торгувати прямо, без посередників, фірм, про які нічого не знають навіть президенти?

— Мені неважко пояснити цей, як ви вважаєте, парадокс. До того, як зайнявся політичною діяльністю, я очолював російську нафтову компанію. Є принцип поділу праці, це цивілізовано. Не може виробник товару так само успішно займатися і його реалізацією. Але найголовніше, там, де енергоресурси, там балом править велика політика! Наприклад, сьогодні нереальна ціна туркменського газу, вона найближчим часом (напевно, це відбудеться вже на початку 2007 року) буде інша, набагато вища. Виходить, незалежно від позиції Росії, ціна на газ для українських споживачів також збільшуватиметься.

— І незалежно від того, хто стане на чолі української влади?

— Це об’єктивний процес. Загальна світова тенденція — збільшення цін на енергоресурси.

— А яка оптимальна модель газових відносин Росії і України?

— Це дуже просто. Як у Європі.

— А як в Європі?

— Є річні поставки, у яких прописані взаємні зобов’язання за цінами, транзитом, за обсягами газу, що постачається. Ми маємо за європейськими тарифами платити Києву за транзит, а Україна — забезпечити цей транзит відповідно до зобов’язань. Треба виконувати європейську енергетичну хартію. Дика торгівля газом радянських часів — це атавізм, це «розслабуха». Гроші й обсяги газу, що видобувається, треба скрупульозно, по-хазяйськи, рахувати. Сьогодні енергетична безпека лежить в основі національної безпеки будь-якої держави.

— А нинішні газові відносини наших країн прозорі. Чи ця якась містичність улаштовує обидві сторони?

— На початку 90-х минулого сторіччя, під час «дикого капіталізму» мільйони тонн нафти кудись зникали. Сьогодні цього немає! Сьогодні всі рахують гроші, обсяги енергоресурсів, що постачаються. Прозорість вигідна державним інтересам.

— До речі, у вас є симпатії чи антипатії серед українського політичного бомонду?

— Всіх українських політиків, незалежно від їх політичних орієнтацій, місця проживання, я добре знаю. Мені соромно, що така колотнеча серед української політичної еліти.

— Чому так слабко розвиваються міжпарламентські відносини Державної Думи і Верховної Ради?

— Напевно, тому, що депутати і сенатори Федеральних зборів дружать лише зі своїми колегами з Партії регіонів. Коли делегація Федеральних зборів приїжджає до Києва, депутати-«помаранчеві» у наших діалогах не хочуть брати участі.

— Яка ситуація в українській діаспорі в Росії?

— Українці в Росії — це громадяни Росії. Ми одну батьківщину любимо, іншій чесно служимо. Але, як відомо, де два українці — там три гетьмани. Українська діаспора в Росії розділена за ідеологічними принципами. Так не повинно бути, це ненормально, недобре. Але, мені здається, у Росії мають бути: українські школи, український театр, україномовні ЗМІ.

— До речі, як ви співробітничаєте з посольством?

— Ніяк. Варто мені було покритикувати діяльність керівництва Українського культурного центру на Арбаті, на мене обрушився вал критики. Я не розумію, що робить колектив культурного центру? Здає в оренду свої площі? Чому в Українському культурному центрі продають бутерброди-«маки», а не працює український національний ресторан?

— А зі своїми ініціативами зверталися до українських політиків, перших осіб країни?

— Я з Президентом України Віктором Ющенком три години розмовляв, казав йому про те, що зможу переконати своїх колег, спонсорів, знайду необхідні фінансові ресурси для того, щоб у Росії працювали українське радіо, телебачення, видавалися українською мовою газети і журнали, працював український театр, колективи української художньої самодіяльності. Однак підтримки не одержав. Українські чиновники перелякалися, у них вічні страхи, вони сповідують принципи підкилимної дипломатії. Незабаром у Києві відбудеться з’їзд українців, що проживають за кордоном, я все розповім делегатам з’їзду.

Москва.