У Галичі, що на Прикарпатті, є місце, що зветься Францішковими джерелами. Це на Крилоській горі, в урочищі Штепанівка. Там неподалік колись стояв монастир святого Степана. Про джерело є легенда. Нібито давним-давно, під час татарської навали, одна жінка загубила в людському натовпі свого незрячого сина на ім’я Францішек. Бідна мама металася в натовпі, гукаючи дитину, а хлопча в цей час, плачучи, брело наосліп, поки не впало у воду. Мабуть, воно б утопилось, якби над ним не схилилася прекрасна жінка в біло-голубому одязі. Вона допомогла Францішкові вибратися з води, взяла дитинча за руку і привела до матері. І тут виявилося, що дитина стала бачити.

Вода, яка потрапила в очі хлопчика, коли він упав у криничку, виявилася чудодійною.

Відтоді джерело називають «Францішкові очі». До нього йдуть прочани, щоб змочити чудодійною водою хворі місця та попросити помочі у Діви Марії, яка на цьому місці явилася хлопчикові. Місцеві жителі розповідають про численні зцілення, які отримали люди завдяки Францішковим джерелам. У 1998 році на честь 1100-ліття Галича це святе місце впорядкували на взірець Люрду. На стрімкому скелястому березі широкого джерела, що вище по руслу утворене злиттям дев’ятьох, з каміння збудували нішу, в якій на такому ж кам’яному п’єдесталі поставили статую Діви Марії в біло-голубому одязі, в якому вона явилася Францішкові. Від джерела до статуї — три сходинки, викладені з каменю. На них можна молитися до Діви Марії. З другого боку потічка стоїть чепурна капличка, що залишилася ще від монастиря. На відміну від протилежного, цей берег рівнинний, вкритий буйними травами, від запаху яких солодко паморочиться в голові. Під час релігійних свят в капличці проводять богослужіння.

Раніше перейти від каплички на той берег до статуї Діви Марії можна було по дерев’яному настилу, що примикав до кам’яних східців. Посеред настилу був вирізаний прямокутник. Звідси прочани черпали цілющу воду. Тепер дерев’яного переходу нема. До статуї треба йти по воді. Лиш кілька кроків, а вода заледве вкриває ступню ноги. Місцевість навколо безлюдна і первозданна. Про людську присутність говорять хіба що квіти, які стоять у підніжжі статуї, а також підсвічники та двоє горнят для води.

Добиратися до цього місця і просто, і непросто. Хоч воно неподалік од відомої Княжої криниці, але не помітно жодних покажчиків, які б спрямовували людей до святині. Добре, коли трапиться сільська жінка, яка покаже дорогу. Похід зацікавив би любителів екстриму, бо пробиратися від Княжої криниці на дорогу довелося вузькою стежкою повз сільські садиби, з-за високих парканів яких люто рвалися з ланцюгів собаки. Вулиця теж незвична. Віття дерев над нею сплелося в суцільну арку і не пропускало на землю не лише світла, а й крапель дощу.

Подальшим орієнтиром туристам є дерев’яні сходи через потік, які переводять на другий берег. Далі — вузька стежка біжить берегом повз городи до кладки, яка вертає на протилежний бік. Уже з кладки помітно серед зелені ошатну капличку, а навпроти неї — статую Діви Марії. Місцина фантастично красива. А тиша, яку порушує лиш тихе жебоніння води, надає їй урочистості й величності. Тут справді ніби прозріваєш. Принаймні душею.