Говоріть! Полегшає...

Саме такий метод: «Говоріть! Вам полегшає...» — застосовують психологи в разі, коли людині болить психологічна рана й вона не бачить шляхів, щоб її позбутися. Певною мірою це має стосунок до обговорюваної нами проблеми — ставлення суспільства до подій, що відбувалися в Західній Україні, коли велася не лише боротьба з фашистськими окупантами, а й братовбивча, а також її учасників і свідків. Прощати чи ні, примиритися чи ворогувати, говорити про це чи не зачіпати болісної і дуже неприємної теми — про це йдеться в листах читачів. Часто в них — цілком несподівані та суперечливі висновки, як, приміром, у тих, що ми друкуємо. Пишіть нам, виговоріться і, можливо, вам полегшає...

Об’єктивності!

Редакція порушила важливу тему — примирення вояків ОУН/УПА та ветеранів Радянської Армії. На мій погляд, не повинно йтися про примирення, бо це справа окремих конкретних людей. Питання має порушуватися в іншому аспекті, бо заслуги перед Україною мають і ті, й інші: коли б Радянська Армія не перемогла у війні й не визволила територію України, то не було б і її нинішньої незалежної. З другого боку, боротьба УПА була спрямована на здобуття Україною незалежності, тож порівнювати заслуги обох сторін немає сенсу.

Радянська пропаганда зробила все, щоб очорнити національно-визвольну боротьбу. Приміром, російський націоналізм і навіть шовінізм порівнювався з патріотизмом, а український чомусь завжди був «дрібнобуржуазним». А саме український націоналізм — це справжній патріотизм, любов до свого народу, терпиме та шанобливе ставлення до всіх без винятку націй. Ідеологи СРСР чудово усвідомлювали, що єдність імперії залежить від національно-визвольного руху саме в Україні. А боротьба ОУН/УПА велась на власній території — і з вермахтом, і проти каральних сил СРСР після війни. По-іншому й не могло бути.

А хто більше скоїв злочинів проти населення, ми не знаємо й ніколи не дізнаємося. Злочини окремих вояків УПА виправдовувалися ними боротьбою за незалежність і, звичайно, інформація про це друкувалася в газетах по всій країні. Злочини каральних сил держави проти того самого населення не вважалися такими, а за жорстокістю були навіть жахливіші. Тому, на мою думку, якщо в незалежній Україні пільгами користуються ветерани Радянської Армії і її каральних підрозділів, то таке само право на них мають заслужені вояки УПА. А громадська думка зміниться, коли в пресі події тих років висвітлюватимуться об’єктивно та з посиланням на документи.

Не підписуюся, бо в наших краях досі панує шовінізм навіть на побутовому рівні, й таку думку, як моя, висловлювати небезпечно.

З повагою,ваш читач.

Керч.

«Наші» кращі?

Зачепили за живе листи, надруковані під рубрикою «Ніхто не хоче воювати». Мого батька репресували за доносом сусіда, котрий повідомив НКВС, начебто батько зустрічався з людьми, з якими він мотався по Україні під час громадянської війни, хоч це неправда. Наша сім’я батька більше ніколи не бачила. Мама потрапила в гестапівську в’язницю у Дніпродзержинську, бо сусідка «стукнула» в українсько-німецьку поліцію, що з евакуації повернулася «комуністка»...

Хто винен — Сталін чи Гітлер? Винні чужинці чи, може, все-таки «наші»? А підліші ті, хто продав свого співвітчизника окупанту-зайді. Коли фашисти на нас напали, то наш різномовний народ, облишивши кривди, став на захист себе і держави. А хто об’єднався з агресором, тобто з ворогом мільйонів своїх співгромадян, той став ворогом цих мільйонів, бо вони самі пішли проти своїх.

У книзі «Лабіринт» гітлерівський розвідник Шелленберг пише, що Бандера та Мельник з самого початку були з ними. То хто вони для нас? І нема чого вдавати з себе жертв «совітів» і борців за незалежність України. Якщо хтось був обдурений, заляканий чи пізно зрозумів, що став ворогом народу, то бодай хай зараз вибачиться перед ним, а народ хоч і формально (бо в душі за загиблих близьких ніхто не простить), але пробачить їм. А може, й поважатиме за такий мужній вчинок — вибачення. Може, й те, що Галана на шматки порубали, теж забуде...

Щодо однакових пільг, як у ветеранів Великої Вітчизняної війни, то хіба можна копійки відривати в тих, хто страждає від ран, одержаних у боях з окупантами і їхніми прихвоснями? Адже це кошти, внесені в бюджет тими, хто добросовісно трудився, відновлював зруйноване ворогом господарство на благо всіх, а не сидів у криївках.

В. ТЮТЮННИК.

Верхньодніпровськ.

Від редакції. Не з усім, викладеним авторами листів, повністю можна погодитися. Приміром, що націоналізм — це терпиме ставлення до всіх народів і націй. Але, поза сумнівом, ці автори, як і багато інших, що написали до редакції, — щиро намагаються розібратися в проблемі й висловили власний погляд на неї. Дякуємо всім дописувачам і сподіваємося, що інші наші читачі теж долучаться до дискусії.