Арештовано іменем...?

«Укррічфлот» у Києві надійшла повістка із запрошенням прислати представника до суду Заводського району м. Миколаєва на чітко означену дату.

Воно б і нічого. Однак річфлотівців, які нещодавно відбили спробу захоплення підприємства і вчисту виграли у нальотників кільканадцять судів, насторожило кілька вельми дивних обставин.

Передовсім — штамп відділення зв’язку засвідчував, що листа із Миколаєва до столиці було відправлено через півтора тижні після того, як судове засідання... відбулося. Виходило, що їхніх представників запрошували відстоювати права компанії в суд, який уже відбувся. Але навіть не це було головним. Як з’ясувалося, ще місяць тому в режимі подібної незрозумілої утаємниченості цей високоповажний суд, на забезпечення позову якогось акціонера С., власника 25 акцій на 250 гривень, наклав арешт на все нерухоме й рухоме майно... АСК «Укррічфлот», тобто флот, суднобудівні-судноремонтні заводи, порти, бази тощо, або активи, які реально коштують мільярди гривень!

— Це рейдерство чистої води, — вважають представники компанії. Тому маємо розчарувати високодостойного суддю, який ухвалював це винятково «мудре» рішення. Він, мабуть, не знав, що точнісінько за такою само безглуздою схемою вже тричі «арештовували» річфлотівське добро (от їм тут ніби медом намазано!). Але усі ті «арешти» негайно відмінялися в судах у встановленому законом порядку. Це вже не кажучи про те, що «перли», подібні до тих, що були в попередніх судових рішеннях, знайшли ми і в матеріалах справи цього достойного представника Феміди.

На жаль, нинішні події довкола АСК «Укррічфлот», за висновками аналітиків, не є винятковими. Вони наголошують, що тільки за останні роки рейдери (пірати, загарбники) уже відібрали в українських власників більш як 2500 кращих підприємств на загальну суму майже 10 млрд. доларів! І цей «бізнес» продовжує процвітати. Причому його «рентабельність» часом сягає десятків тисяч відсотків! Найнебезпечнішим для нашого суспільства є те, що ця антиукраїнська парша стрімко розповзається державою, втягаючи у згубний коловорот дедалі більшу кількість людей, у тому числі й державних чиновників, які дружно обслуговують рейдерські «каруселі»...

Утім, повернімося до річфлотівців. Попередній напад на них зупинило відповідне доручення глави держави Генпрокуратурі та СБУ розібратися з ініціаторами і учасниками піратської атаки, в якій, як з’ясувалося незабаром, було задіяно ряд працівників правоохоронних органів з усієї країни, у тому числі з Донецької, Харківської, Тернопільської, Дніпропетровської, Вінницької областей та м. Києва. Сьогодні тривають активні слідчі дії, і тему, за великими рахунком, можна було б закрити. Однак, як засвідчує ухвала суду Заводського району Миколаєва, наліт на одну з кращих компаній держави не закінчився. Хіба цього разу його організатори, мабуть, спробували «перестрибнути» і Генпрокуратуру, і СБУ, і рішення майже двох десятків судів на користь річфлотівців, і акції протесту широкої громадськості. (Схоже, вони готові хоч сьогодні штурмувати центральний офіс компанії, щоб її захопити.)

Утім, усі ми, в Україні сущі, маємо усвідомлювати, що такі ганебні дії довкола кращих компаній нашої держави — то не просто серія рейдерських атак. Це такий собі антиукраїнський сепсис у всіх сферах державотворення. Зрештою, подивімося, що саме намагаються відібрати в українського народу та «роздерибанити» цього разу. На рейдерську «карусель», схоже, намагаються підсадити не тільки флагман транспортної галузі, одну з найбільших на європейському континенті судноплавних компаній, яка стабільно забезпечує майже 50 відсотків морських та річкових перевезень України і має ділових партнерів у 40 країнах світу! Йдеться не тільки про те, що цей національний перевізник вельми привабливий комерційний об’єкт, прекрасно розкручений суб’єкт господарювання, який будує новий флот і через кожні 4 місяці спускає на воду нове судно-автомат світового класу, презентуючи Україну як морську державу, реконструює річкові та морські порти, споруджує нові термінали та елеватори, відновлює суднобудування на власних суднобудівних-судноремонтних заводах, інвестує у важливі соціальні програми, зокрема в охорону здоров’я, мільйони гривень, збільшує обсяги переробки вантажів (торік на 28 відсотків!), нарощує консолідовані доходи (на 60 відсотків перевищили рівень дворічної давності), збільшує і доводить рівень сплати податків до бюджетів усіх рівнів до 60 млн. гривень, збільшує дивіденди на 16 відсотків... І це прекрасно! Але насправді йдеться про речі значно принциповіші. Це означає, що замахнулися на майбутнє української держави. Адже уся ця дружна річфлотівська родина працює не тільки на бюджет і наше благополуччя, на нові стандарти життя і нашу євроінтеграцію, а й повною мірою розкривають потенційні можливості нашого народу, демонструють віру в його незнищенність.

А тепер кілька слів про тих, хто хоче «з’їсти» цю знакову для нашої спільноти компанію, яка залишається важливим інструментом нашої національної геополітики. Генпрокуратура спільно з СБУ, які розслідують цю справу, вже мають колективний портрет учасників «каруселі». І чого ці добродії вже тільки не робили, щоб захопити підприємство... І підписи конкретних людей під найважливішими документами підробляли (встановлено експертизою!), і кримінальну справу проти керівників компанії під надуманими звинуваченнями відкривали (щоправда, чомусь раніше, ніж надходила сама «заява», що і встановлено судом!), і зобов’язували через суд передати реєстр акціонерів якомусь «тимчасовому» реєстратору (хоча, як зазначено в п. 2 ст. 9 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», це прерогатива виключно загальних зборів акціонерів!), і адресу того «тимчасового» реєстратора вказували, щоправда там його чомусь... не виявилось, і реєстр акціонерів через обшук у незалежного реєстратора вилучали, і рішення суду про повернення реєстру акціонерів ігнорували, і «грізні сигнали» нібито від імені акціонерів, людей, які ніколи не були акціонерами АСК «Укррічфлот», організовували, і витік конфіденційної інформації у ЗМІ допускали (це заборонено законом!), і статистику господарювання компанії всіляко перекручували, і майно компанії через підставних осіб тричі арештовували...

А взагалі ці добродії ще багато всякої капості зробили. Однак найбільший їхній гріх перед широким українським загалом, перед людьми праці полягає в тому, що вони, у т. ч. і чиновники різних рівнів та рангів, схоже, справно обслуговували «рейдерську карусель», ставлячи під загрозу власність 70 тисяч акціонерів від імені України.

До речі. Нещодавно під егідою Українського союзу промисловців та підприємців була відмоніторена група підприємств, які зазнали рейдерських атак і які виграли у рейдерів більше 140 судів! (Додаткову інформацію про це можна почерпнути на сайті: WWW. ANTІRAІDER. ORG). Результати правового моніторингу, який виконали фахівці УСПП були більш ніж сенсаційними. З’ясувалося, що чималу кількість цих підприємств рейдери «відсуджували», чи намагалися «відсудити», в законних власників в одних і тих самих судах(?), одними й тими ж суддями(???) за участю в юридичних масовках одних і тих самих персон(???), дружно порушуючи одні й ті самі норми чинного законодавства... Нам відомі навіть ситуації, коли тексти ухвал стосовно різних підприємств, винесені суддями різних судів і навіть у різних областях(???) збіглися до літери, і навіть коми?.

Моніторинг опосередковано стосувався і АСК «Укррічфлот». Наскільки нам стало відомо, суддя Московського райсуду Харкова, який заборонив свого часу проводити операції, пов’язані з переходом права власності на акції «Укррічфлоту», «підсвітився» і в атаці проти ВАТ «НВП «Сатурн».

А якщо вести мову про участь Заводського райсуду Миколаєва у другій атаці на АСК «Укррічфлот», то і в цьому випадку помічаємо надзвичайну схожість.

Скажімо, як можна запрошувати представника компанії в суд, який відбувся... чи не два тижні тому?

Як можна було на забезпечення позову на кілька сотень гривень іменем держави заарештовувати мільярдні активи компанії, якщо ст. 152 ЦПК України вимагає: види забезпечення позову мають бути співмірними із вимогами, заявленими позивачем?..

Як можна було в Миколаєві приймати до розгляду позов фізичної особи до іншої фізичної особи, які мешкають у Києві, і де співвідповідачем виступає компанія, чий центральний офіс, знову ж таки, розташований у столиці, якщо в ст. 109 ЦПК України чітко зазначено, що позови до юридичних осіб і, відповідно, до їхніх центральних органів управління пред’являються в суд за їх місцем розташування? Тим паче, що вимог у позивача до дочірньої компанії ДП «Миколаївський річковий порт», схоже, взагалі не було... Це вже не кажучи про те, що позовної заяви, як такої, у справі... ми не знайшли... Є один аркуш паперу з кількома абзацами, тобто з її початком... А її продовження... даруйте, немає? Хоча суддя, приймаючи провадження у справі, зазначає: «форма позовної заяви в достатній мірі відповідає вимогам ЦПК України». Дивина?

Нарешті, чому суд проігнорував усі можливі роз’яснення Верховного Суду України стосовно унеможливлення втручання судів у господарську діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, що категорично забороняється Господарським кодексом України, який гарантує невтручання державних органів у господарську діяльність (а суд, як відомо, є державною структурою!)?

А хіба не свідчать про продовження рейдерського «наїзду» граматичні та фактологічні помилки, які були помічені річфлотівськими юристами в попередньому комплекті документів під час першої атаки? Це вже не кажучи про адекватність шрифтів та особливості розміщення заголовних елементів, які перекочували із попередніх заяв в «миколаївський комплект». Отже, схоже, що все робилося однією й тією ж рукою, на одному й тому ж комп’ютері?..

Думається, найбільшою трагедією України є те, що наша держава ще не навчилася належно захищати тих, хто творить, — від тих, хто її розкрадає. У результаті такої пасивності солідний бізнес змушений буде або закриватися, або тікати за кордон, або барикадуватися за допомогою протитанкових їжаків на теренах нашої України, захищаючись навіть від судів.

Хто ще не розуміє, що рейдерська діяльність є незаконною і пов’язана з прийняттям судами до розгляду «спеціальних» позовних заяв та ухваленням «спеціальних» судових рішень? А якщо ми це розуміємо, то чому у нас і досі не працює стаття Кримінального кодексу України щодо прийняття суддями завідомо неправосудного рішення? Чому жодного із «помагачів» рейдерів так і не було притягнуто до відповідальності?