Винна ідеологія?

Наша рубрика «Ніхто не хоче воювати», котра порушує проблему примирення вояків Радянської Армії та ОУН/УПА, викликає дедалі більше відгуків читачів «Голосу України». Пишуть ветерани обох колись ворогуючих сил, представники середнього та молодшого поколінь. Думки дописувачів розділилися, незалежно від віку, політичних симпатій чи місця проживання: одні категоричні і вважають, що примирення неможливе, тому що винні їхні опоненти, інші, посилаючись на християнську мораль, переконані, що всупереч братовбивчій війні громадяни України мають спробувати зрозуміти і самі тодішні події, і простити їх учасників.

На думку авторів деяких листів, цю проблему взагалі не слід порушувати — щоб не ятрити старі рани та не ворушити завданих кривд: все й без дискусій з часом забудеться! Ще частка дописувачів вважає, що у всьому винні тогочасні ідеології — фашистська та комуністична, котрі поставили людей по різні боки барикад і змусили вбивати одне одного. І знову, як це часто буває, постає проблема: писати правду про ті часи, чи ні? Хтось каже, що ні, а хтось вважає, що коли вдавати, ніби проблеми немає, то це означає лише розтягнути «задоволення» в часі: рано чи пізно вона вибухне з новою силою. Чи такий спадок маємо залишити нащадкам? А як думаєте ви? Пропонуємо для обговорення ще одну добірку листів читачів, котрі написали на цю тему до редакції.

Писати історію правдиво

У країнах, де при владі — патріоти своєї держави, пишаються своєю нацією та героями, котрі віддали за неї життя. У нас до влади прийшли ті, хто ненавидів справжню українську Україну, її гімн, прапор і тризуб. Вони стали фальшивими патріотами — аби ближче до дармового корита, не думають про народ, який натерпівся від комуністичного правління. А вояки ОУН/УПА боролися за незалежну українську державу, за народ, а не за корито. Вояки Радянської Армії боролися з фашистськими окупантами, що були не кращі від червоних енкаведистів. У вересні 1939 народ зустрічав радянських бійців хлібом-сіллю, з національним і червоним прапорами. Спочатку офіцери віддавали їм честь, ніхто їх не знімав. Але потім приїхав енкаведист і почав кричати, мовляв, хто повісив петлюрівську ганчірку?! Сам зняв прапор, порвав і розтоптав чобітьми, пообіцявши, що так буде з кожним петлюрівцем. Ми сподівалися, що прийшли наші, а з ними й краще життя. Але «наші» показали, хто вони насправді: почалися арешти членів «Просвіти», громадських організацій, котрі нічого лихого не зробили. А потім був терор з масовими розстрілами ні в чому не винних людей — я свідок цього.

Нині вираховують, хто кого більше вбив. До вашої хати увірвався злодій, а ви маєте його обнімати? Звичайно, будете захищатись. Можна багато наводити прикладів. Але хай це роблять справедливі історики, а не ті, що на угоду владі перекручують усе на її смак, чи так, як кому заманеться. Історію треба висвітлювати правдиво, щоб молодь не коїла нічого подібного в майбутньому.

Михайло МУЛИК.

Івано-Франківськ.

Нам немає у чому каятися

У матеріалах про вояків Радянської Армії та ОУН/УПА здебільшого йдеться про їх каяття і примирення. Моя думка: ні, ніколи! Міжнаціональні конфлікти не зникають безслідно, біль і прагнення помсти не полишають. Війна з бандерівцями тривала до 60-х років, а вони самі постійно ведуть боротьбу за незалежність — від СРСР, більшовиків, москалів, а тепер від Москви. Чи не досить?

Нині запитують: «Коли закінчиться ця війна?» А також — чи примиряться наші батьки, брати, сестри, онуки з тими, хто обірвав життя їхніх предків? Я скажу так: хай вояки ОУН/УПА просять прощення, здають своє озброєння, мундири у військкомати. А нам немає в чому розкаюватися. Не полишає думка, що ця війна не закінчиться, поки західняки не позбавляться звички воювати, поки існуватиме поділ на схід — захід. А може, розбрат закінчиться тоді, коли побудуємо багату, економічно могутню державу? Бодай таку, що була в складі СРСР до перебудови...

П. ДЗЮБА.

Кременчук.

Опам’ятаймось!

Політичне протистояння між ветеранами Великої Вітчизняної війни та вояками ОУН/УПА дратує суспільство, сприяє ворожнечі між людьми. Тому порозумітись — нагальна потреба. Розв’язати цю проблему покликана Верховна Рада. Але парламент попередніх скликань чи не хотів, чи боявся її. Звичайно, подвиг вояків Радянської Армії залишиться в історії людства як неперевершений героїзм. Проте не можна оцінювати їхню перемогу у Великій Вітчизняній війні окремо від інших подій, що відбулися до, під час і після війни.

Так, вояки Радянської Армії боролися з агресором. Але також і нападали на інші держави, поневолюючи їхні народи, які мали право захищатись від непроханих гостей. Проте була війна. Люди вбивали людей і зізнаватися в цьому неприємно. Але чи вони в тому винні? Війна почалася через авантюристичні ідеології — фашистську та комуністичну. Це вони винні у братовбивстві, а не люди, які вбивали одне одного.

Вже нема ні комунізму, ні фашизму. В Україні, як і у багатьох країнах, скасовано навіть смертну кару. І на сучасному етапі цивілізації безглуздо сперечатися, хто вбивав правильно, а хто — ні. Можливо, нинішній склад Верховної Ради не заховається від цієї проблеми, а зробить усе можливе, щоб люди через неї не ворогували.

Станіслав СУХАРСЬКИЙ, учасник Великої Вітчизняної війни.

Феодосія.

Без білих плям

У нашій історії не повинно бути білих плям, принаймні ми не повинні вдавати, ніби в ті часи нічого особливого не діялось. Але за державу проливали кров вояки ОУН/УПА. І невизнання цього — це намагання посилювати поділ українського народу на східняків, західняків, бандерівців, буржуазних націоналістів і ще Бог знає, на кого. Все це робиться для того, щоб не допустити об’єднання українського народу.

Роман РИФЯК.

Львів.