Події, пов’язані із саморозпадом однієї коаліції і несподіваною появою нової, повинні нагадати нам, що всі ці метання позначаються на економіці, яка розвивається за своїми законами — еволюційними, а не революційними.

Вагон і маленький візок проблем

Економіка — не політичний велосипед, а тяжкий состав проблем, який, отримавши прискорення ще до президентських виборів, котиться за інерцією. Незважаючи на те, що Кабмін Єханурова усунувся від регулювання процесів економіки, а може, і завдяки цьому, вона продовжує розвиватися еволюційним шляхом. Спроби уряду Тимошенко надати держбюджету соціальної спрямованості призвели багато галузей, чи то бюджетних, чи тих, що потребують держпідтримки, до передкризового стану. Економіка ще жива тільки тому, що її віддано ефективним власникам, які керують металургійними, коксохімічними і машинобудівними комплексами і показують досить високі темпи зростання всупереч негативним тенденціям у промисловості.

У 2005 році зменшили права і пільги не тільки СЕЗам, а й базовим галузям промисловості. Якщо в 2003—2004 рр. зростання промвиробництва перевищувало 10 відсотків, то вже в 2005-му воно становило не більш як 3,1%, а економічні показники металургії, коксохімії і нафтопереробного комплексу впали більш ніж на 20%. Ця негативна тенденція зберігалася й у 2006 р.: у 1-му кварталі зростання у цілому по промисловості — лише 0,2%, а в названих галузях воно знижується. Держава зобов’язана не тільки збирати золоті яйця до свого кошика (держбюджету), а й піклуватися про стан тих, хто несе їх, повинна визначати пріоритети і підтримувати базові галузі, мати стратегію розподілу бюджетних коштів на їхній розвиток і важелі регулювання їхньої діяльності — тарифи, податки тощо. Оскільки пріоритети не визначені, то всі галузі намагаються просто виживати. А оскільки на них чиниться не тільки економічний, а й політичний тиск (політичний і економічний аспекти не розділені), то там задумуються, що їм вигідніше — платити чи не платити податки. Такі думки з’являються тільки у смутні для економіки часи.

За рахунок податкових надходжень держбюджет наповнюється в середньому на 70%, з яких у 2005 р. питома вага ПДВ становила 46%, податку на прибуток — 30%, а в 1-му кварталі 2006-го співвідношення мало такий вигляд як 52% до 25%, з чого видно, що зниження надходжень і прибутку, найімовірніше, відбувається штучно — підприємства приховують його. Але винні в цьому не вони, а держава, яка, не закривши газової проблеми, переклала її на плечі підприємств. Заводи змушені змінювати технології і устаткування, що і довго, і дорого. Посилення конкуренції з російськими і європейськими виробниками теж спричинює зниження прибутків і навіть перехід в розряд збиткових чималої кількості наших підприємств. З другого боку, необхідність оновлення основних фондів металургійної та інших галузей завдяки самостійному розвиткові економічних зв’язків усередині країни дає можливість працювати з прибутком машинобудівному комплексу, темпи зростання якого в 2006 р. становили 11,5%.

Зворотний бік медалі

При скороченні в держбюджеті питомої ваги податку на прибуток і збільшення кількості збиткових підприємств статистика показує і зростання середньої зарплати на 30% на прибуткових підприємствах. Рахунки в ощадбанках поповнилися в 2005 р. на 26 млрд. грн.! Це — майже 6% ВВП. Отже, звіти підприємств не відображають реальності, бо їхня збитковість і зростання зарплати і доходів — взаємовиключні речі. Звідси висновок: підприємства ідуть у тінь навмисно і неухильно, а держоргани працюють неефективно. Політичні заяви про вступ до СОТ, Євросоюзу приємно слухати, але треба не забувати про реалії: українські машинобудівну, мет- і хімпродукцію та інші товари споживають переважно РФ і країни СНД (питома вага торгівлі з країнами СНД у 2005 р. порівняно з 2004 м. зросла з 27 до 32%). І змінити цю динаміку навряд чи можливо.

Є галузі, котрі багато в чому залежать від бюджету, як, скажімо, будівельний комплекс, який у 2005 р., залишившись без підтримки, скоротив обсяги виробництва майже на 20%. Сталося це через зниження фінансування будівництва доріг, магістральних трубопроводів тощо. Такі різкі коливання призводять до втрати не тільки грошей, а й кадрового потенціалу, який відновити буде дуже складно. Його Європа із задоволенням підбирає, а ми вже задихаємося без кваліфікованих робітників. Нам для збереження базового потенціалу після 2010 р., схоже, доведеться привозити таких працівників з інших країн...

Комунальні турботи

Додало проблем підвищення цін на опалення, електроенергію, послуги житлово-комунального комплексу. З 1 липня ті, хто проживає в двокімнатній квартирі, чиї доходи, як правило, обмежені, повинні виплачувати державі близько 300-т гривень на місяць. Частину витрат у вигляді субсидій з державного чи місцевих бюджетів потрібно відшкодувати. Але держбюджет і радий би, та не може цього зробити. Місцеві бюджети і могли б, але їм не дають розвернутися. Держава практично зрівняла всі населені пункти України в доходах на душу населення. А це спричинює утриманство. Містам і районам під час формування бюджету необхідно спиратися на власні закріплені джерела доходу. Нині ж власні джерела у вигляді місцевих податків і зборів не дають їм змогу на забезпечення найнеобхіднішим. Цю ситуацію треба змінювати, як і фінансування лікарень і шкіл. Турботу про них держава зняла зі своїх плечей і переклала на місцеві органи самоврядування, не забезпечивши необхідного фінансування. Бюджетна реформа так і не пішла, а збільшення цього року фінансування місцевих бюджетів на 5 млрд. грн. було лише разовою акцією, що так і не розв’язало проблем на місцях. На звернення міських голів великих міст України, які порушили проблеми місцевого самоврядування, реакції держорганів поки що не було. Сьогодні вже видно, що негативні тенденції в економіці накопичувалися близько 20 місяців. І якщо їх удасться переломити до кінця року, то лише з 2007 р. і тільки за професійного підходу до управління державою можна буде домогтися зростання виробництва.

Втратити легко, а надолужувати складно і довго. І якщо новий склад Кабінету Міністрів не врахує це, то шансу відродити економіку України не буде. Людям набридло воювати. Настав час дати їм можливість творити.

Сергій БОГАЧОВ, доктор економічних наук, завідувач відділу регіонознавства Інституту економіко-правових досліджень НАН України, академік Академії економічних наук.