Навіть міцним сільгосппідприємствам загрожує цінова пропозиція з багатьма невідомими.

Жнива від жнив різняться. Вони можуть бути такими, як на цих ланах Миколаївської області, а можуть бути й такими, про які йдеться в матеріалі від нашого одеського кореспондента, вміщеному внизу. Хлібозбирання у Прибужанівській виробничій філії сільськогосподарського підприємства «Нібулон» — аргументована відповідь скептикам, які не вірять у силу великотоварного виробництва, підкріпленого «важкою артилерією» — високопродуктивною технікою. За чотири дні тут зібрали озимого ячменю із площі в сімсот двадцять п’ять гектарів. Середня врожайність — 41,6 ц/га. «Могло бути й більше, — кажуть тамтешні хлібороби, — якби не підмерзли сходи взимку». Таку жнивну оперативність, що дає змогу уникнути втрат зерна від осипання, прибужанівцям забезпечують вісім імпортних зернозбиральних комбайнів. За ними одразу йдуть трактори «Фендт», готуючи грунт до осіннього засіву. За словами керівника філії Олени Трічевої, така висока врожайність стала можлива за умови жорсткого дотримання агротехнологій. А це — гарантована заробітна плата, розрахунки за оренду землі, підтримка місцевої соціальної сфери. На Миколаївщині компанія має п’ять таких філій, ще одинадцять — в інших областях. Збіжжя одразу йде на тік, після доробки його надлишки відвозять на розташований у Миколаєві зерноперевантажувальний термінал компанії. Саме на нього припадає 75 відсотків від загального обсягу експортованої через миколаївські порти сільгосппродукції.

Одне з гарячих питань, що зараз непокоїть аграріїв, чи не марні їхні зусилля: досі невідомо, яка складеться ціна на хліб. Чи не повториться узаконений грабіж за сценарієм минулих років? Чи отримають селяни за збіжжя той мінімум, який дає змогу розвивати виробництво? Адже зазвичай після жнив, коли пропозиція колосових зростає — аграрії масово продають зерно, аби мати гроші на збирання пізніх культур та підготовку грунту, — і відбувається обвал внутрішнього ринку. На думку генерального директора СП «Нібулон» Олексія Вадатурського, щоб селяни могли продавати збіжжя за вигідною для себе ціною, треба розвивати експорт. В умовах виробництва стабільних обсягів зерна цей механізм не потребує від держави додаткових затрат, хоча є дієвим чинником забезпечення справедливого ціноутворення.