Скринька відчиняється просто

Сергій Маслієв, заступник голови Старобельської райдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства, кандидат сільськогосподарських наук:

— Секрет успішного господарювання «Нібулону» простий. Потрібно робити всі роботи в оптимальний термін, утримувати всі поля в чистоті. У «Нібулону» є така можливість. Вчасно обробили, дотримують сівозмін — звідси і результат.

А якщо агропідприємства сіють соняшник по соняшнику — чого там можна чекати? Думаю, майбутнє нашого сільського господарства за таким великотоварним виробництвом — жоден інвестор у дрібнотоварне не вкладатиме кошти. На фермерів часто ремствують: понабирали землі, а тепер і з людьми не розраховуються, і лад їй дати не можуть. А до «Нібулону» які можуть бути претензії. Заборгованостей немає ні в зарплаті, ні в податках, орендна плата виплачується вчасно. Адже як я гадаю: якщо взяли землю, то треба пам’ятати, що за нею стоять живі люди, підтримувати школи, утримувати водопроводи, дороги. Так, як робить це «Нібулон».

На селянинові можна заробити, пальцем не поворухнувши

Іван Пшеничний, начальник управління агропромислового розвитку Старобельської райдержадміністрації:

— Добре, що «Нібулон» вчасно викупив контрольний пакет акцій Старобельського елеватора. Адже чимало схожих підприємств на межі вимирання. Тут — стабільно. Нехай і не стільки людей працюють, як 10 років тому, але підприємство виконує свою функцію. Селяни, і не тільки нашого району, його роботою задоволені. На «Нібулон» можна було рівнятися, ще коли все сільське господарство було на межі банкрутства. У нашому районі стосовно цієї компанії немає питань ні щодо зарплати, ні щодо податків, ні щодо оренди.

Можу сказати своє бачення стосовно цінової політики. Це проблема не сільгосппідприємств, не обласного або районного масштабу, а країни. Держава повинна взяти на себе цю місію, інакше будуть скуповувати, перекуповувати, а селянин залишиться з боргами. Була держзакупівля. Торік установили ціну: для пшениці 4-го класу — 700 гривень, 3-го — 800. Визначили елеватори, хто буде закуповувати. Непорядок, що торік зерно брали по 270—300 гривень. У порту в Маріуполі воно тепер коштує 610 гривень. Хтось поклав різницю собі до кишені, не поворухнувши пальцем. Якби в селянина був грошовий запас, він би, звичайно, не продавав, а потримав хліб на елеваторі. Але потрібні кошти для проведення подальших сільгоспробіт. А тут і скупник, готовий заплатити за нього наднизькі ціни. Щоб припинити цей грабунок, держава повинна взяти на себе цю функцію, визначити мінімальну ціну, яка покривала б витрати виробникові. Те саме і стосовно молока.