Заступником голови Київської міськдержадміністрації з питань підприємництва, підтримки малого та середнього бізнесу і регуляторної політики призначено Людмилу ДЕНИСЮК. Вперше за останні десять років серед заступників столичного голови з’явилася жінка — міцний професіонал і досвідчений громадський діяч.

Наш кореспондент розмовляє з Людмилою Всеволодівною.

— З якими почуттями заступаєте на нову посаду? Адже відомо, що малий та середній бізнес — сфера непроста, має багато проблем...

— Я усвідомлюю, куди я йду і навіщо. Мені шкода, що роками в нашій країні малий бізнес супроводжувало мале піклування. В Києві, столиці держави, в нього має бути зовсім інший статус. Для підприємців, незалежно від того, чим вони займаються — дрібною торгівлею або новітніми технологіями, — минув час принижень перед владою. Нині підприємництво має вільно дихати і без перешкод розвиватися.

Навести в сфері малого і середнього бізнесу лад, заставити запрацювати нові закони, припинити свавілля чиновників — ось у чому я вбачаю своє завдання. Крім того, я б дуже хотіла допомогти бізнесу змінити своє обличчя: прикметник «малий» не має визначати його роль у системі господарства столиці. Треба дати зелену вулицю тим, хто впроваджує новітні технології, втілює в життя наукові розробки. У столиці для цього є унікальна база — сучасні заводи, інститути, науково-дослідні лабораторії, тут працюють досвідчені, кваліфіковані кадри.

Підприємництву потрібна нова філософія — прагнення до інновацій, участі в інвестиційних проектах. Державна інвестиційна політика не повинна обходити малий бізнес.

Саме за допомогою інвестицій зросте конкурентоспроможність малих та середніх підприємств, які відрізняються мобільністю, готовністю до змін, спроможністю швидко освоїти нові види продукції, нові технології.

— Відчувається, що з проблемами економіки і бізнесу ви обізнані не з книжок.

— Свого часу я очолювала потужну фірму з виробництва модного одягу, яка виконує замовлення для «Грегорі Арбера», італійської «Бокодо». Її представництва є у Мілані, Москві та Харкові.

Робота в бізнесі — це, власне, унікальний досвід, що сформував у мене таке переконання: зможу все. Колись я працювала в Республіканському будинку моделей, викладала в Київському інституті легкої промисловості, об’їздила півсвіту. Однак мої наміри відкрити у Києві власне виробництво модного одягу бувальці сприйняли як затію безнадійну. Мовляв, за такого напливу контрабандних товарів, за такої популярності тіньових схем та ще й з фіскальною податковою системою розвивати власний бренд неможливо.

Взяли ми тоді в оренду корпус «Київприладу» — а там холоднеча, морозний вітер гуляє. У мене ще й грудна дитина на руках. Залишила я її вдома з мамою, а сама помчала подивитися, як газ до цеху підводять. Приїхала, а там, як на лихо, екскаватор вийшов з ладу — земля промерзла, затверділа, навіть залізо не витримує. Треба шукати і привозити новий. Стою на морозі, дзвоню в усі кінці, сльози течуть, з голови не виходить: «Як там дитя моє? Як воно без мене?» Тоді подумала: якщо доб’юся свого, якщо вчасно запустимо виробництво, то надалі я гори зверну!

Кредит у банку взяли аж під 26 відсотків річних. Почали з виробництва трикотажу, випустили першу колекцію, знайшли замовників. З перших днів працювали на італійській пряжі, з німецькими нитками, на японському обладнанні. Зі своїми партнерами з бізнесу, до речі, колишніми киянами, яких зуміла повернути з Мілану, відразу принципово домовилися: жодних схем роботи з давальницькими матеріалами. Правильність цього кроку невдовзі підтвердив час. Після того, як уряд запровадив для «легковиків» двадцяти- відсоткове мито на давальницьку сировину, працювати за цією схемою стало економічно невигідно. І багато підприємств тепер ледве зводять кінці з кінцями або взагалі зупинилися.

— Отже, заступник київського голови з питань бізнесу вміє добиватися економічного успіху, володіє діловим передчуттям. Ви вже вирішили, навколо яких проблем зосередити зусилля?

— Передовсім врешті-решт відчинити для бізнесу оте «єдине вікно», через яке майбутній підприємець міг би швидко, без жодних зволікань отримувати всі потрібні документи для започаткування своєї справи. Після прийняття відповідного указу Президента України рух у цьому напрямі було розпочато, але справу належить завершити. Буду дбати про те, щоб й звітуватися підприємець міг у «єдиному вікні».

Треба докласти значних зусиль для належного виконання закону «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності»: скасувати всі типи дозвільних документів, непередбачених українським законодавством. Удосконалення й стабільності потребує податкова система. Сприятимемо законодавчому закріпленню спрощеної системи оподаткування, щоб ні в кого не свербіли руки її відміняти. Водночас необхідно передбачити диференціацію єдиного податку залежно від обсягів реалізації. Потрібно також прискорити розробку та прийняття законопроекту про єдиний соціальний внесок для суб’єктів малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування і мають до десяти найманих працівників.

А для удосконалення фінансової підтримки малого і середнього бізнесу варто прийняти відповідну Державну програму, яка включатиме пропозиції з довгострокового державного кредитування, завдання щодо створення мотивації для залучення комерційних банків до кредитування малого і середнього бізнесу та широких верств населення, прийняти закон про мікрокредитування.

— Людмило Всеволодівно, в Києві вас знають ще й по жіночому парламенту, й як ініціатора проекту «Захистимо майбутнє — підтримаємо родинний бізнес».

— Я завжди міркувала так: саме жінка має дбати про сім’ю, дітей, майбутнє країни. Певна річ — передусім про своїх дітей і родину. Але ми живемо серед людей, і наші діти — поруч з іншими дітьми. Не можна бути «окремо щасливими», коли поруч є безпритульні малюки і сирітство. Добре, що наша країна справді має відчутний прогрес щодо забезпечення прав дітей, позбавлених батьківського піклування. Створюються дитячі будинки сімейного типу. Але маленькі діти виростають... І нове коло проблем — пристойна освіта, робота, житло. Чи допоможуть тут прийомні батьки? Кілька років тому ми з колегами з жіночого парламенту України спробували подивитися на таку проблему ширше. Свого часу нам вдалось зав’язати тісні ділові стосунки з італійським урядом. Тож коли італійська сторона вперше запропонувала через нашу організацію надати фінансову допомогу українським дітям-сиротам, ми вирішили використати ці гроші з максимальною ефективністю. Тоді і виник задум: не одноразова матеріальна допомога, а залучення багатодітних родин до самостійного бізнесу.

Проект буде продовжено. До нас звернулись 10 родин з різних регіонів України, у котрих є бізнес-ідеї. Оголошено конкурс, переможці якого отримають гроші на реалізацію бізнес-планів. Відкриття сімейного бізнесу — це тривалий процес, тут потрібне й навчання майбутніх бізнесменів, і ретельна робота з планування підприємництва, вивчення ринку, організації процесу виробництва. В фіналі люди зможуть отримати фінансову допомогу. Маю надію, що промислово-підприємницька спільнота допоможе розвитку проекту.

— Ви продовжуєте працювати в жіночому парламенті, є заступником голови Партії промисловців і підприємців. Як справляєтеся з таким навантаженням?

— Даруйте за високі слова, але мені допомагає відчуття особливого жіночого покликання — допомогти нужденному. Ви згадали про партійну роботу. Дивлюся на своїх колег-чоловіків. Багатьох з них так і тягне на трибуну, у президію, на телеекран. А я вважаю своїм партійним обов’язком приїхати в маленьке містечко, зустрітися з відірваними від столичних вітрів однопартійцями, які важко і напружено працюють і в бізнесі, і на партійних теренах, підтримати їх дух, допомогти вирішити проблеми і реалізувати проекти. Знаю по собі, що таке товариське плече, і переконана, що для людини з провінції партійна солідарність є головною мотивацією активних суспільних дій. Під час виборчої кампанії я сотні кілометрів «намотала» Київською областю. Рада, що такі підходи поділяє голова ПППУ Анатолій Кінах — керівник, самовідданий справі розвитку економіки, промисловості, бізнесу, дуже порядна і принципова людина.

— А на сім’ю вам часу вистачає?

— У мене чудова сім’я, в якій повно любові і тепла. Я живу поміж двох Олександрів — чоловіка та доньки, маленької Сашеньки. Вони — мій маяк у бурхливому морі життя, заради них я живу і працюю...