Робочий графік голови правління ВАТ «Ватра», що в Тернополі, Ореста Драгана вкрай напружений. Та хай би коли повернувся Орест Маркіянович додому, береться до улюбленої справи — впорядковує свою садибу. Нею можна водити екскурсії. Перед будинком — міні-замок з каменю, подвір’я від городу відділяє стіна із старовинними замками, фортецями, мостами... Стою перед ними зачарована: кожен камінчик витесано, відшліфовано, викладено з великою любов’ю до старовини, до своєї історії. Орест Маркіянович розповідає, що привозив ті камінці з усіх-усюд: від Криму до Карпат. Хоча камінці — умовно сказано. Інколи то було таке каміння, що доводилося просити когось про допомогу. Привозив додому, колов, вирізав деталі майбутнього замку. Варіантів побудови могло бути кілька. Ніколи не боїться розпочати все заново, коли відчуває: щось не те. Он і місток на замковій стіні з минулого року не закінчений, зате тепер автор знає, які саме штрихи мають надати йому довершеності. Часто дідові допомагає старший онук Максим: ріже камінь, шліфує, припасовує деталі. Каже, що робить це із задоволенням.

Усе сімейство Драганів — дружина, двоє дітей, а тепер і онуки, —майстровите, всі мають гарний художній смак. Орест Маркіянович працює не тільки з каменем. Він чудово різьбить по дереву: оригінальні маски є справжньою окрасою будинку. Шаблі, пістолі — також власної роботи. Може відшукати десь у селі старе колесо і припасувати його на стіну літньої кухні. І так воно там «впишеться», що здається — інакше й бути не могло. Цеглині, що випала ще, певно, за Австрії, надасть такого шарму і модерну, що вона стає центром уваги в приміщенні. Сам відлив тротуарні плити: не хотів стандартних та й кошти заощаджував.

Найперша помічниця чоловікова — дружина Марія Степанівна. Вона прикрашає садибу квітами, створює чудові композиції. Навіть звичайний салат, дібраний за сортами і кольорами, утворює барвисту клумбу. Стежить господиня за всіма новинками у садівництві, квітникарстві, благоустрої, передплачує багато періодики.

Про власний будинок Драгани мріяли давно. Обоє родом із села, тож хотілося бути ближче до землі. Мрія здавалася нездійсненною з багатьох причин: потрібні чималі кошти, треба було щовихідних їздити в село допомагати батькам та й брати на себе такий тягар у немолодому віці не кожен відважиться. Але одружилися діти і треба було розширюватися. Купили у приміському селі Великій Березовиці фундамент і дружно взялися до роботи. Майстри звели будинок, а все інше Драгани робили самі. Вставляли вікна, двері, клали підлогу, фарбували, лакували. У вітальні — красивий камін (хто б міг подумати, що із стінок ще австрійських ваг може вийти чудова решітка для нього), оригінальний світильник — самі над ним фантазували, самі пошили красиве «вбрання» для вікон. На східцях, що ведуть на другий поверх, примостилося більше десятка давніх прасок, що «працювали» на деревному вугіллі. Є серед них і «панська» — з латуні. На стіні — портрети гетьманів України: онуки мають знати свою історію. Затишно на кухні: під стелею — старовинний сволок з хрестом, згори звисають пучки перцю.

Здається, що ще можна придумати? Але у господарів ідей багато. Зробити у дворі альтанку, підпорки для елітного винограду, квітник за «замковою» стіною облаштувати. Влітку вони пораються надворі, взимку — у хаті. Інколи до першої-другої ночі. Марія Степанівна, віддавши «Ватрі» понад тридцять років, нині на пенсії. Ореста Маркіяновича з «Ватрою» пов’язують 38 років життя. Прийшов сюди слюсарем-електриком. Спочатку закінчив політехнічний інститут, згодом, коли вже був начальником цеху, — ще й фінансовий. Третій диплом отримав після закінчення Міжнародної академії менеджменту у Німеччині. Володіє німецькою, був заступником генерального директора «Ватри» з питань зовнішньоекономічної діяльності. Робота голови правління ВАТ вимагає повної розумової віддачі і ввечері він із задоволенням переключається на інший вид діяльності, рятуючись від стресів і перевантажень. Задумам немає кінця-краю. Очі бояться такого обсягу роботи, а руки роблять...

Тернопільська область.