І словники безсилі пояснити

— Ти Шевченкового вірша пам’ятаєш? Ну, отого, де «хрущі над вишнями гудуть»?

— Хіба таке забувається?

— Так тепер його по-новому написано. От послухай: «Валютний трейдер коло хати, На вишнях ф’ючерс моніторить, На трансфер опціони йдуть, Плей-оф співають в дилінговім центрі, Тінейджери вечерять ждуть...» Ну, як?

— Страшненька, доню, виходить картинка. У світі ваших опціонів та ф’ючерсів я не хотіла б жити.

— А чи ти чула жартівливу формулу, за якою діє теперішній уряд? «Наша мета: детінізація економіки плюс суцільна дитинізація України».

— А що це може означати?

— «Детінізація» — це виведення з «тіні», а дитинізація — народити якнайбільше нащадків.

— Мені така програма подобається, тільки мова якась загранична.

Шановний читачу! Не лякайтеся. Змальована картинка належить завтрашньому дневі. Бо сьогоднішні журналісти ще не готові розмовляти так зі своїми рідними — можливо, соромляться, а можливо, запас забугорних слів незначний. А от з читачами та слухачами — можуть! І в цьому весь фокус. Адже слова, вкладені до уст молодої журналістки, взято з друкованої продукції, з передач радіо та телебачення, з оголошень, розміщених у київському метро.

2. Іще про слова з незрозумілим змістом

Сталася велика біда: як і мама журналістки, я втратив можливість розуміти рідну мову. Ну, не так щоби зовсім, але в багатьох місцях зміст прочитаного в газетах і почутого з ефіру вкривається туманом. Невже склероз? Тож вирішив провести низку експериментів.

Для початку зняв з полиці Івана Котляревського. Писано понад двісті літ тому, а все зрозуміло — і про Енея, і про Низа з Евріалом. Далі взяв Остапа Вишню. Гостро відчувається блиск викладеного. І ніякого туману. В такий же спосіб порозмовляв з кількома іншими письменниками — той же втішний результат. Зрештою переконався, що не моя голова тут причиною. І, тим більше, не українська мова. Принаймні не та, що побутувала раніше. Тут напускають туману нові віяння. Але на те й існують словники, щоб допомагати в подібних випадках.

Обкладаюся одинадцятьма томами Словника української мови, чотирма — Словаря української мови Б. Грінченка, чотирма — «Толкового словаря» В. Даля, Словником іншомовних слів, Економічним словником та іншими, виданими в другій половині двадцятого століття, — і до роботи.

Читаю передвиборну листівку: «Невигідно оголошувати тендер...» І по радіо цей «тендер» уже кілька разів організовували й влаштовували, чим ставили мене в глухий кут. А слово це, між іншим, видалося знайомим. Наче щось чорне двигтить і чути паленим... А, згадав: це ж задня частина паровоза! Перевірився за словниками — точно! Але як можна оголосити, організувати чи влаштувати частину паровоза? Явна нісенітниця, на яку словники відповіді не дають. Може, автори хотіли сказати «конкурс»?

А от сторінка реклами в газеті, яку видають мільйонним тиражем. Цитую текст: «Для повної релаксації можна поніжитись у джакузі». Ви що-небудь уторопали? Я — ні. Зовні поглянеш — абетка українська, а мова явно нетутешня. «Джакузі» у словниках немає, а «релаксацію» вони пояснюють як «ослаблення, зменшення напруги». Нарешті здогадуюся: «джакузі» — це, мабуть, місткість на зразок ванни. Хоча можу й помилитися.

А от цілком серйозне видання повідомляє: «Щоб не консервувати частину земель, фермер диверсифікує виробництво, вирощуючи ті культури, що не квотуються». Що таке консерви та диверсії — знаю, що таке квота —здогадуюсь, а от що хотів сказати автор, навіть словники безсилі допомогти зрозуміти.

Інший приклад: «Після кожної пісні, що звучали майже нон-стоп, Поплавський ледь устигав...» Що б могло означати це «нон-стоп»? Якщо «безупинно» чи «без перерв», то чому б так і не написати? А, може, це щось зовсім інше?.. Ні, мене, читача, вже дістають ці забугорні вибрики доморощених авторів!

Або: «У селі вже правлять бал усюдисущі трейдери». Що це за загадкові люди? За допомогою словників здогадуюся, що вони пов’язані з ремеслами, професією, але на більше мене не вистачає.

«Один з модераторів БЮТу вже оприлюднив...» Словники тлумачать: «Модератор — пристрій у клавішних інструментах для регулювання сили звуку», «пристрій для уповільнення ходу машин». Тож зостається мучитися запитанням: як цьому, пробачте, пристроєві пощастило перетворитися на людину та ще й здатну щось оприлюднювати? Не вірю, що думку автора не можна було подати нормальною українською мовою.

А що означають «діджей революції», «імплементація», «дежа-в’ю», «розпродаж хітів техніки року»? Словники відповідей на ці запитання не дають. Та й чи в багатьох є ті словники? В ефірі все частіше вживають слово «вау!», що має означати вищий ступінь захоплення. Очевидно, це радісний вигук Тарзана, який після довгої перерви знову заліз на дерево.

Отже, висновок: щоб вилучити з процитованого бодай якийсь смисл, треба знати куди більше, ніж відають українські словники другої половини двадцятого століття. Раніше нам, читачам і слухачам, для розуміння українського тексту достатньо було володіти однією мовою. А тепер для розуміння сказаного чи написаного начебто по-українськи треба знати кілька чужоземних мов.

3. Слова, до яких ми притерпілися

Усі народи світу не соромляться запозичувати чужомовні слова, якщо в них закладено новий, досі не знаний зміст. Без цього просто не обійтися. Тож у словниковому запасі нашої мови багато запозичених та українізованих слів, котрі й досі наражають нас, недоуків, на підвищений ризик.

Ні, про слово «професор» не йдеться. Уже всі, навіть колишні кандидати в президенти, знають, що писати його з двома «ф» не зовсім правильно, бо його пишуть з двома «с», щоправда, не в нашій мові. Якось слухав я по радіо сесію Верховної Ради. Саме виступав депутат і письменник, якого громадяни України щиро поважають за патріотичну громадянську позицію. Та ось він, неборака, вжив слово «компромеНтувати» — і я насторожився. Може, почулося? Але за хвилину він його повторив, і непотрібне «Н» ще раз нахабно й зрадливо вилізло на світ божий, наче шило з мішка, і мене це дуже вразило! Адже це сказав не «тричі несудимий», а той, хто присвятив життя літературі і, до того ж, ходить у чільних письменниках!

Деякі давно відомі українцям чужоземні слова починають набирати несподіваного смислу. Візьмімо слово «гувернантка». Хто раніше за ним стояв? Вихователька чужих дітей у заможних родинах. З цим безневинним знанням заходивсь я читати розділ приватних ілюстрованих оголошень від теперішніх гувернанток у двох виданнях з мільйонними накладами. Жодна з шукачок місця не повідомляє про свою освіту і не посилається на рекомендаційні листи господарів, в яких працювала, зате кожна щось демонструє. Одна — власні очі й розліт брів, друга — гарні босоніжки (більше на пані нічого немає), третя — уже й без взуття, до того ж у позі, котра не допускає двозначностей. Ще й напис: «Цілодобово». І таких фотооголошень із зазначенням телефонів багато.

Одне з цих видань не забуває висвітлювати спорт. Принаймні саме під цією рубрикою опинилася «фітнес-студія «Вумбілдинг». Спасибі редакції, що вона власну загадковість сама й розшифрувала: «розвиток жіночих інтимних м’язів», а рядком нижче зазначила: «індивідуальні заняття». Я так зрозумів, що це курси підвищення кваліфікації для тих «гувернанток», котрі горять бажанням сіяти розумне, добре, вічне як у босоніжках, так і без них. Звісно, такі кадри й за кордоном складуть гідну конкуренцію суперницям з будь-якого континенту.

Отже, відбувається підміна понять. Бо не кожна з цих дівчат готова навіть собі зізнатися, хто вона насправді є. Та й достатньо назвати справжню професію, як газета відмовить у публікації оголошень, а це втрата клієнтури й заробітку. От і називають цілком непристойне явище цілком пристойним словом.

Проте в нашій мові відбувається й протилежний процес. І не лише з запозиченими словами. У далекому 1843 році великий чарівник російського слова Іван Тургенєв написав поему «Параша». Немає сумніву, що для Івана Сергійовича це жіноче ім’я звучало зворушливо й сентиментально... А тепер повернімось у наші розбурхані дні. Якось на мітингу довелося почути коротку перепалку двох груп. Одна закликала: «Юлю, врятуй Пашу!» А друга не так голосно додавала: «Пашу — на парашу!» Зрозуміло, що цього разу малася на увазі зовсім не тургенєвська панночка.

Коли ж сталася така різка зміна естетичних цінностей на обмеженому полі одного імені? Потрібний том Тлумачного словника Даля, виданий 1882 року, пояснює слово «парашник» як «золотарь, дермовщик». А певний том з одинадцятитомного словника, виданий 1975 року, трактує слово «параша» вже як «велике відро у тюремній камері для екскрементів і помиїв». Отже, гарне жіноче ім’я «опустили» в часи розвитку капіталізму в Росії. Можливо, привід до такої метаморфози своєю поведінкою подала якась нещасна Параша.

Дуже може бути, що ім’я Паша в часи розбудови незалежної України теж деградує до рівня чогось сороміцького чи дурнуватого, бо знаний українцями Паша про це добре подбав.

4. Гангрена бездумних запозичень

Усе ж таки ми трохи дикуни. У нас немає власного слова, яке б означало церемонію висвячування народного обранця на президента, і ми слухняно беремо з Заходу їхню неоковирну в нашому звучанні «інавгурацію». Тим часом у нашій історії були моменти, коли козаки обирали гетьманів, отже, була певна церемонія і її якось називали. Було б добре це слово відшукати.

Ще прикріше від того, що непотрібним запозиченням немає кінця. Інакше, як знущанням з мови і з українців, це не назвеш. Лікувати поширену серед пишучих та мовлячих у мікрофони гангрену бездумних запозичень практично нікому. Складається враження, що деякі автори цілком усвідомлено заповзялися псувати мову, щоби потім можна було доводити, наче це зовсім і не мова, а чортибатьказна-що.

Мова кожного народу — це та ж зброя. Якщо зброя, зроблена з криці, силоміць об’єднує в колони, здатні першої критичної миті розбігтися, то мова злютовує в нерозривне ціле людські душі. Хто це розуміє, той знає, що для українців рідна мова — останній рубіж, який нікому й ніколи не можна віддати. Бо далі буде тільки непам’ять, за котрою обов’язково настане нове возз’єднання з чужинцями, яким потрібна наша територія, але не Україна. І знов історія України піде по колу — фатальному й порочному. Кого з українців влаштовує така «перспектива»? Тож тримаймо останній рубіж!