Із досьє «Голосу України»

Нефедов Олександр Степанович. Народився 18 жовтня 1959 року. Освіта вища. 1982 року закінчив фізико-металургійний факультет Запорізького індустріального інституту.

Трудова діяльність: з 1982 по 1991 роки — інженер-технолог Дніпровського електродного заводу; працював на керівних посадах у комерційних структурах. Останні сім років (з 1999 р.) — директор Торгового дому «Укрграфіт» (ТОВ «Біант»).

Громадська діяльність: з 2001 року — заступник голови Запорізького обласного відділення Партії регіонів, член політради Партії регіонів. 7 червня 2006 року обраний головою Запорізької обласної ради. Одружений, виховує двох синів. Майстер спорту СРСР з дзюдо (1978 р.). Чемпіон України з дзюдо (1978 р.). З 2002 року — віце-президент Асоціації професійних видів єдиноборств.

— Олександре Степановичу, які, на ваш погляд, головні пріоритети в роботі Запорізької облради нового скликання?

— Сьогодні нам не потрібно «винаходити велосипед»: у регіоні нагромадився великий вантаж проблем, що не вирішувалися роками і дісталися нам у спадщину. Це газифікація і водопостачання районів, підтоплення і погана екологія. Цілком очевидно: ці болючі питання вирішувалися «зі скрипом» не тому, що наші попередники-депутати не хотіли їх розв’язувати. Причина — гостра нестача коштів на капітальне будівництво. Наше завдання — знайти джерела фінансування цих актуальних напрямів. Для цього потрібно домогтися формування бюджету «знизу вгору», зменшення відрахувань до держбюджету, щоб зароблені запоріжцями кошти освоювалися на наших територіях. Треба переглянути цільові, галузеві і комплексні програми. Можливо, деякі з них, фінансово непідкріплені, потрібно закрити, щоб зосередити кошти на інших, першочергових.

У цьому ж ракурсі потрібно активно працювати у справі управління спільною власністю територіальних громад (сьогодні налічується 350 таких об’єктів, із яких 75 відсотків належать до об’єктів соціального призначення). Якщо правильно розпоряджатися майном, то можна одержати солідний внесок у бюджет і значно підвищити рівень послуг населенню. Потрібно шукати і знаходити нові джерела фінансування, постійно контролювати виконання бюджету. Якщо ми навчимося розумно господарювати, то позитивні результати не змусять себе чекати вже в найближчий час.

— Нинішня облрада у результаті виборів абсолютно політизована. Чи вдасться, на ваш погляд, консолідувати депутатів непримиренних політичних симпатій?

— Не думаю, що дії нашого місцевого парламенту вляжуться в рамки трагікомічної формули «Лебідь-Рак-Щука». Усі депутати облради, які представляють різні політичні сили, повинні чітко усвідомити, що виборці чекають від них не словесних баталій, а плідної роботи на благо регіону. Моє завдання, як голови, направити всю енергію і діловий потенціал наших депутатів у робоче русло, поставивши перед кожним з них конкретні завдання і вимагаючи їх якісного виконання. Гадаю, що незабаром ідейні суперники і самі зрозуміють: час розмов минув. Пора діяти!

— Минулого скликання інтереси територій захищали по чотири депутати від кожної з них. А тепер «завдяки» пропорційній системі голосування вийшло, що більша частина депутатів проживає в Запоріжжі і не знайома з потребами провінції регіонів. Як бути?

— Якщо депутати не знайомі з проблемами села, то найближчим часом їм така можливість трапиться. Тепер ми не будемо розділяти депутатів за територіальною належністю. Усі народні обранці, незалежно від їхнього місця проживання, будуть «закріплені» за районами і будуть зобов’язані надавати підтримку і допомогу людям. Дійти до кожного виборця, вислухати і допомогти йому — ось таке буде їхнє завдання. І, природно, депутати раз на квартал повинні відзвітуватися про результати. Таким чином, ми встановимо тісний зв’язок з жителями усіх без винятку населених пунктів області.

— Десятилітній ювілей української Конституції — це привід не тільки для святкування, а й для висновків, аналізу життя держави за цим документом. Як, на вашу думку, чи потребує сьогодні Основний Закон держави доповнень і змін?

— Минуло десять років після прийняття Конституції України, що стала результатом копіткої підготовчої роботи, всенародного обговорення, компромісу політичних сил. Але за цей час в Україні, як у будь-якій молодій незалежній країні, відбулося багато істотних політичних змін. І це природно. Логіка суспільних процесів вимагає подальшого удосконалювання політичної системи держави. І законодавство, у тому числі Конституція, не повинні відставати від вимог часу. Я вважаю, що посилення ролі парламенту — колективного органу, обраного народом, створення політично відповідного йому уряду, гармонізація відносин між центральними органами влади — це не просто данина політичній моді, а рішучий крок на шляху демократизації нашого життя, підвищення ролі громадських і політичних організацій.

Давно вже назріли і реформи влади на місцях і у сфері державного управління, і у місцевому самоврядуванні. Сильна місцева влада сама здатна вирішувати більшість територіальних проблем, бо вона максимально наближена до кожного мешканця регіону. Просту людину, за великим рахунком, не турбує, що записано в Конституції про Верховну Раду, президента, прокуратуру. Народ цікавить реалізація його права, яка сьогодні здійснюється десь «50 на 50». Для того щоб, «де-факто» збігалося з «де-юре», кращої моделі реалізації, ніж місцеве самоврядування, ще ніхто не вигадав.

— Що, на ваш погляд, необхідно зробити, щоб розширити права органів місцевого самоврядування?

— Передовсім для цього необхідні конституційні зміни. Тільки збільшивши повноваження органів місцевого самоврядування, давши їм реальні фінансові й організаційні можливості, можна ефективно працювати в інтересах територіальних громад.

Необхідні зміни й інших законів. Насамперед не обійтися без нової редакції Закону України «Про місцеве самоврядуванні», яка створила б нові умови для розвитку цього суспільного інституту.

Потрібний комплекс змін у законодавчих актах, які регулюють бюджетну, податкову і адміністративну сферу. Усі вони, без винятку, повинні відповідати основній нормі статті 141 Конституції України про те, що місцеве самоврядування є правом територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Відповідно, зміни потрібні й у свідомості представників місцевого самоврядування. Ми повинні чітко зрозуміти, що від позиції рад, кожного депутата будь-якого рівня залежить тепло в будинках, стан автодоріг, освітлення на вулицях, рівень послуг населенню у плані освіти й охорони здоров’я, порядок на кожній конкретній вулиці, у селі, селищі, мікрорайоні чи місті. Зміни в Конституції мають відбитися і на рівні соціальних гарантій, соціальної спрямованості. Це дуже важливо! Сьогодні ми бачимо, що не все, гарантоване Основним Законом, повністю реалізується.

В попередні роки, домагаючись економічної, соціальної стабільності, ми були зосереджені на макрокатегоріях: як наповнити бюджет, підняти ту чи іншу виробничу галузь. Актуальність цих проблем безперервна, але їхня реалізація на сучасному етапі вимагає зміщення кута зору на конкретну людину. Високі темпи зростання і вражаючі показники мають ціну лише тоді, коли кожен їхній відсоток конвертується у підвищення зарплати робітника і пенсії ветерана, коли від темпів виробництва не відставатимуть темпи газифікації і водопостачання сіл, будівництво житла для молоді, екологічна безпека людей.

Ми повинні сформувати матеріальний, соціальний, духовний комфорт наших співгромадян. Кожний з нас має на це право — конституційне і життєве. Загалом, Конституція — це не мертва догма і не красивий фоліант у кабінетах високих посадових осіб. Це живий документ, генератор прогресивних змін. Вона позначає реальні контури нашого життя, напрямок руху вперед і в результаті — наше майбутнє.

Розмовляв Ігор САМОЙЛЕНКО.

Запорожжя.