Місце, куди не ступала б нога людини, в індустріальній Донеччині відшукати дуже й дуже важко. Але такі місця є. Одне із них — Хомутовський степ, центральне відділення Українського степового природного заповідника. З-понад тисячі гектарів, які займає степ, 250 гектарів є абсолютною заповідною територією — ділянкою, куди людині вхід заборонений.

Своєрідними «вартовими» стоять уздовж стежки кам’яні баби. Їх у заповіднику налічується 42. Лише три фігури розташовані на, так би мовити, рідному місці — там, де вони стояли до 1917 року. Решта «жительок» степу оселилася тут пізніше. Особливо масовим було «поповнення» після аграрної реформи, коли фермери, отримавши паї, заходилися розорювати землі. «Селяни телефонували нам і просили забрати з поля кам’яних баб, — розповідає генеральний директор Українського степового природного заповідника Леонід Мордатенко. — Так поступово в Хомутовському степу сформувалася ціла «колекція», друга за кількістю в Україні».

Перед відвіданням Хомутовського степу генеральний директор застерігає гостей Донеччини від фотографування поруч із кам’яними бабами.

— Зазвичай наші відвідувачі, особливо ті, хто в дикому степу вперше, поспішають сфотографуватися поруч із кам’яною бабою, —пояснює Леонід Петрович. — Але ж кам’яна баба — це для азіатів те саме, що для християн хрест на могилі. Фотографуватися перед хрестом не можна, за винятком випадків, коли цей хрест або культова споруда поставлені во здравіє. Робити свої знімки біля хрестів чи кам’яних баб, споруджених за упокій, небажано, адже це завжди негативна сила. До речі, так само не варто фотографуватися і поруч із обелісками в пам’ять загиблих воїнів.

Знавець «дикого поля» радить навіть передивитися сімейні фото: чи, бува, немає на цих знімках поруч із вами заупокійного хреста чи обеліска? Негативний імпульс може спричинити сварки чи хвороби в родині. Директор заповідника посилається на зафіксований у книжках випадок, коли один поміщик, бажаючи довести давність свого роду, замовив виготовити і встановити в маєтку кам’яних баб. Через три роки рід вимер.

Серед сучасних мешканців приазовського степу ставлення до тюркських ідолів різне. У селі Красна Поляна Великоновосілківського району дві кам’яні баби слугують підпорками для лавки. У райцентрі Мангуш кам’яну бабу можна побачити на звичайному подвір’ї. А в селах вам неодмінно розкажуть історії про те, як ці вартові степу можуть «помститися» людині, яка наважиться зрушити їх із насидженого віками місця. «У наш час кам’яних баб на подвір’ї намагаються поставити багато «нових росіян», — продовжує Л. Мордатенко. — Але не варто цього робити. Таку садибу люди минатимуть».

Утім, споглядання кам’яних ідолів у степу нічим не загрожує. Найстарші баби — скіфські, вони датуються віком близько восьми тисяч років. Тюркські баби стоять уже шість тисяч років. Наймолодші — половецькі — трохи більш як тисячу років. Фахівець легко розрізнить походження кам’яних фігур. «Скіфи поклонялися людській тіні, тому їхні баби мають клиновидний вигляд, вони з вузькими ногами, — пояснює директор заповідника. — Тюрки шанували силу. А хто був сильний? В їхньому розумінні — воїн. У тюркських баб, як правило, наявний якийсь атрибут воїна — спис, лук, ніж. У половецьких баб легко розрізнити, чоловік це чи жінка. Усіх кам’яних баб об’єднують руки, складені на животі. Тому що людина приходить у життя, пов’язана із пуповиною, а потім відходить в інший світ».

А ось відрубані голови ідолів — справа рук не так революціонерів, як татаро-монголів, зазначає Леонід Мордатенко. Оскільки баба ставилася на могилі здебільшого багатої та знатної людини, завойовники були переконані: якщо відрубати голову кам’яній бабі, то сила і влада померлої людини перейде до них.

На інтернет-сайті, де дають свої оголошення колекціонери, час від час з’являються пропозиції придбати кам’яну бабу. У Донецькому обласному краєзнавчому музеї не змогли назвати ймовірну ціну такого раритету. Учені, які займаються розкопками, заперечують якийсь «потойбічний» вплив давніх ідолів на сучасне життя людей. Хоча зізнаються, що існування таких легенд на руку історикам: для відлякування археологів-любителів, які своїми непрофесійними діями нищать цілий культурний шар.

Скептично поставився до порад не фотографуватися поруч із кам’яними бабами член туристичного клубу «Пілігрим» Євген Хомутов із Донецька. Кілька років тому він разом із колегою сфотографувався на пам’ять поруч із бабою поблизу знаменитого своєю водою джерела в селі Карань Старобешівського району. Автор цих рядків попросила туриста пригадати, чи не мало те фотографування якихось негативних наслідків. За словами Євгена, фігура була привезена зі степу, а не стояла на «рідному» місці. Тому «експеримент» був не дуже чистий. А єдиним наслідком можна вважати те, що бабу незабаром відвезли кудись. Хоча на популярності джерела, куди по воду приїздять з усієї області, це ніяк не позначилося.