Ірина Синявська: «Не можна ділити суспільство — ні за кольорами, ні через амбіції»

Із досьє «Голосу України»

— Я пишаюся тим, що Житомирщина — одна з небагатьох областей — показала зразок того, як треба створювати коаліцію. І я дуже хотіла б, щоб рядові виборці підтримали мою позицію. На пропорційних виборах у різних регіонах перемогли різні політичні сили. Але є реальне життя з усіма його проблемами — і окремих громадян, і цілих регіонів. І створення прагматичної коаліції — це найдоцільніший, найреальніший підхід. Не можна ділити суспільство — ні за кольорами, ні через особисті амбіції. Якщо складно домовитися, бо немає єдиного ідеологічного стрижня, то за основу треба брати ті проблеми, що всім нам уже допекли, і намагатися об’єднати зусилля професіоналів для їх розв’язання. В обласній раді — шість фракцій партій і блоків, які перемогли на виборах. У коаліцію об’єдналися фракції «Нашої України», «Народного блоку Литвина», Партії регіонів, їх підтримує переважна більшість депутатів від СПУ і КПУ. На жаль, фракція БЮТ залишилася в опозиції. Переконана, що коли впритул почнемо працювати над вирішенням найгостріших проблем області, нинішня опозиція голосуватиме, як і решта депутатів.

— Говорячи про професіоналів, ви мали на увазі передусім своїх заступників?

— Петро Петрович Рудницький — обраний від «Нашої України» — справжній фахівець у питаннях самоврядування, має великий досвід роботи в обласній раді. Микола Олександрович Вашешников (Партія регіонів) свого часу очолював податкову адміністрацію області. Тож хто краще за нього знає, де беруться гроші в обласному бюджеті і що треба робити, щоб їх там було більше? Нині одне з головних завдань, над яким він працює, — інвентаризація комунального майна.

— Чи виправдала себе пропорційна система виборів на обласному й районному рівнях?

— Однозначну оцінку давати ще рано: потрібно попрацювати рік-два, пройти нелегкий шлях узгодження позицій, врахування думок кожної політичної сили, депутата. Це досить непросто. Навіть зараз під час підготовки сесій відчуваємо, наскільки ми ще не готові до такого розмаїття політичних думок і бачень. Маємо навчитися домовлятись. А це означає не ультиматуми, а поступки один одному, щоб знайти оптимальне рішення. Наші виборці чекають від нас конкретних результатів, а не спалаху політичних амбіцій. Можливо, на рівні невеликих міст і сільських районів пропорційна виборча система і завчасна. Верховна Рада має прислухатися до пропозицій з місць і відпрацювати виборчий закон про майбутні вибори, причому загодя, щоб знову не довелося вносити зміни уже в ході виборчого процесу. Люди звикли до мажоритарної системи, до того, що в них є «свій» обранець, тому домовилися, що депутати будуть приймати виборців в обласній раді щодня, крім неділі, дали про це оголошення в газеті. Фракції закріпили депутатів за районами та містами, щоб і там приймали людей. Робоча група опрацювала питання про права кожної фракції на висловлення своєї думки в засобах масової інформації. Механізм затвердимо остаточно на сесії. Плануємо для цього закласти певну суму грошей, щоб можна було укладати угоди зі ЗМІ.

— А чи не позначиться на діяльності ради те, що бракує, за вашими ж словами, єдиного ідеологічного стрижня?

— Головне, на мій погляд, те, що Україна чітко визначила свій курс — це євроінтеграція. Тому, якою б не була коаліція — на рівні обласної чи Верховної Ради, — це буде курс до творення правової держави. Всі ми знаємо, як далеко пішли розвинені європейські країни у розвитку місцевого самоврядування, і в адміністративно-територіальному устрої, зокрема. У нас це питання залишається проблемним. Є певна невідповідність викликам часу, яку саме на нашу каденцію випадає впорядкувати.

— Ви нещодавно повернулися з конгресу місцевих і регіональних влад, який діє у Раді Європи. Що насамперед впадає у вічі, якщо порівнювати місцеве самоврядування у нас і в європейських країнах, де існують давні традиції організації влади на місцях?

— Я уважно вивчала європейську модель організації влади на місцях — порівняно з нею наша система надто складна й нечітка: бракує однозначного визначення повноважень виконавчих і представницьких органів, контролю за їх виконанням, що призводить до дублювання в роботі. Усе настільки переплелося, що розібратися, хто за що відповідає, інколи важко навіть тим людям, які працюють у цих органах. На щастя, у нас це вже усвідомили — починаючи з районних рад і закінчуючи верхніми ешелонами влади. Перший крок уже зроблено: Верховна Рада України попереднього скликання прийняла законопроект щодо змін до Конституції, які стосуються саме місцевого самоврядування. Що швидше запрацює Конституційний Суд і що швидше Верховна Рада прийме цей конституційний закон, то швидше можна буде приступити до вдосконалення місцевого самоврядування. Адже буде відкрито шлях до прийняття низки найважливіших законів, які чітко визначать повноваження, матеріально-технічну базу місцевого самоврядування, а головне — їх відповідальність.

— У нас дедалі голосніше говорять про децентралізацію влади. Але ж відомо: влада в того, в кого гроші...

— Мені, як людині, що добре знає умови діяльності і в адміністративному кріслі, і в органі самоврядування, абсолютно неприйнятні нинішні процеси міжбюджетних відносин. Говорити про перехід на європейську модель місцевого самоврядування на рівні територіальної громади просто не можна, поки на законодавчому рівні не буде створено основи для його фінансової самодостатності. В демократичних державах, де сильне самоврядування, консолідований бюджет держави ділиться в середньому 50 на 50. Тобто половина коштів залишається безпосередньо на місцях, а половина йде до державного бюджету. У нас у місцевих бюджетах — тобто сільських, селищних, міських, районних та обласному — залишається тільки 20 відсотків. Це призводить до того, що територіальні громади мало зацікавлені у збільшенні бази оподаткування. Допоки не буде змінено ситуацію, відчуватимемо постійну залежність від центру. А той стан комунальної інфраструктури, який є нині, дуже м’яко назвати кризовим. Маю на увазі все те, з чим пов’язане щоденне життя людей, — житло, водогінні мережі, дороги тощо.

— На сесіях обласної ради попереднього скликання часто повторювався такий пункт порядку денного, як затвердження чергової програми розвитку якоїсь галузі. Голосували, як правило, без обговорення, після чого про ті програми здебільшого і не згадували.

— Це безпосередньо пов’язане з ресурсним забезпеченням ефективного регіонального розвитку. Проаналізувавши діяльність обласної ради попереднього скликання, ми побачили, що з метою поліпшення соціально-економічної ситуації було прийнято 35 обласних програм. За нашим дорученням усі управління, у тому числі й КРУ, прорахували їх ефективність. З’ясувалося, що 18 з них жодного разу не знайшли свого відображення в щорічних програмах соціально-економічного розвитку області. Бо фінансово вони не були забезпечені, складали їх нерідко тільки тому, що під час перерозподілу коштів дати їх під якісь інші повноваження просто не можна було.

Тому й почали прискіпливо аналізувати ці обласні програми. Про свої висновки доповімо на сесії. Частину запропонуємо об’єднати в один документ, частину —зовсім скасувати. Треба нарешті навчитися мислити прагматично. Має бути 4—5 програм, під які мають бути виділені ресурси і виконання яких перебуває під постійним контролем. А щоб збільшити надходження до бюджету, зайнялися тими галузями, де сьогодні найбільше «тіні», зокрема кар’єрами з видобутку каменю, на який так багата Житомирщина.

— А що найбільше заважає?

— Досі немає чіткого правового регулювання інституту комунальної власності — це борг Верховної Ради перед місцевим самоврядуванням. Результат — надто палкі дебати навколо того майна, конфліктні ситуації, а найгірше — реальні втрати бюджету.

Інтерв’ю взяв Олексій КАВУН.