Головний український орган, король інструментів, може залишитися без будинку: указом від 9 грудня 2005 року Президент розпорядився про передачу костьолу Св. Миколая парафії Римо-католицької церкви до 1 липня 2006 року. (Парафія пропонує перехідний період — орієнтовно два роки. Вона стає господарем костьолу Св. Миколая, але протягом цього часу гарантує надання приміщень храму для проведення концертів артистам НБО КМУ. — Прим. ред). І хоча в постанові йдеться про надання приміщення, поки що невідомо, чи можлива повноцінна заміна звичного будинку костьолу.

Про це ми розмовляємо з директором і музикантами Будинку органної й камерної музики.

Тетяна Стахурська, директор Органного дому:

Чомусь преса пише, що в нас конфлікт з парафією. Річ не у конфлікті з парафією. І не б’ємося ми за те, щоб відвоювати саме цей будинок. Проблема в іншому: свого часу було зроблено одну дурницю, коли віруючих виганяли з храму, тепер робиться точно така само дурниця, але навпаки: виганяється культура з храму. Якби нам дали інші стіни, не було б про що говорити. Але нас намагаються виставити, не надавши нічого взамін. Я чудово розумію, що трапиться, якщо це рішення набере сили: після 1 липня Будинку органної музики просто не буде. У нас з парафією зовсім різні завдання: храм має бути відкритий постійно — музикантам же потрібно репетирувати. У нас працюють дуже відомі виконавці: народні і заслужені артисти, лауреати міжнародних конкурсів. Так, професіоналізм — це Божий дар, але музикант має постійно трудитися. Орган — не той інструмент, який можна поставити вдома. Наш орган має майже 4 тисячі труб. А кубатура концертного залу (щоб орган зазвучав) повинна бути 6 тисяч кубометрів. Проблему можна вирішити лише одним способом: спочатку побудувати або пристосувати приміщення, що зможе прийняти концертну організацію, а потім уже передавати храм.

Ірина Калиновська, органістка, заслужена артистка України:

До концертів готуємося здебільшого вночі: удень ідуть служби, репетирують інструментальні ансамблі і хори. Ми не досипаємо, тільки щоб доторкнутися до інструмента (моя остання репетиція перед сьогоднішнім концертом закінчилася учора вночі, і це звичайна річ) — репетирувати можна тільки тут і тільки коли сцена, вона ж вівтар, порожня. Раніше у нас були найбільш відвідувані концерти у неділю. Тепер у неділя концертів немає, тому що в храмі йдуть три служби: українською, польською і іспанською мовами. Крім того, змістили час початку концертів: вони тепер проводяться не в 19.00, як скрізь, а в 19.30, щоб не було накладок. Мабуть, ви пам’ятаєте чудовий зал у підвалі: раніше там були лекції, концерти камерної музики... Тепер приміщення цілком у руках громади.

Донедавна проблему залу не розв’язували. Існування вівтаря на концертній сцені — це ж образа релігійних почуттів, а якщо зробити його не переносним, а постійним — то що тоді робити жінкам-органісткам? А куди помістити оркестр? А хор? Поки що Мінкультури намагалося вирішити лише цю проблему, але невже нікому в голову не приходять більш глобальні думки?

Я була в Словенії. Любляна — тисяч 300 жителів... і величезний Центр культури! Чотири зали, в одному — орган з чотирма мануалами: іспанський, французький, німецький і мануал бароко. Декілька років тому в Росії відкрили Будинок музики — з трьома залами. Ми ж поки що тільки мріємо про такий комплекс. Наш злочин у тім, що про це ніхто не говорить, про це навіть не думають. Поруч з Жовтневим палацом відбувалося величезне будівництво. Недобудований будинок вирішили віддати під музей. Але ж музей можна зробити в будь-якому місці. Чи не краще побудувати Центр культури? А у нас в Києві, європейській столиці, серед концертних залів —будинок купецьких зборів, тобто філармонія, і органний зал —костьол Св. Миколая. Все. За все ХХ століття не побудовано жодного концертного залу. Це просто знищення нашої культури. Якщо ми говоримо про Київ як європейську столицю, не можна ось так ганебно боятися цієї проблеми!

Максим Сидоренко, органіст:

У Києві біля десятка органів. Думаєте, це багато? У великих містах Австрії, наприклад, рівно стільки само припадає на один квадратний кілометр. Там у кожній церкві, в університеті — найрізноманітніші, з різними типами настроювання інструменти. У Кракові — 90 костьолів, у кожному з них орган, а ще — орган у філармонії, де можна репетирувати і давати концерти з будь-яких, церковних і світських, творів. Орган завжди вважався королем інструментів. Коли в ІХ столітті франкам подарували два органи, вони були так ошелешені, що в літописах записали: «Учора нам подарували орган». Точно так само, як до того писали: «Сьогодні ми завоювали такий-то народ».

Орган будується раз і назавжди для певного приміщення і розрахований на акустичні особливості саме цього залу. Навіть зовнішній вигляд інструмента визначається архітектурно-художнім оформленням приміщення. В органа резонатором є простір, в якому він перебуває (в інших інструментах резонатор є в них самих). Тому будь-які зміни приміщення, аж до маленького декору, неминуче спричиняють значні зміни звукової картини органа і вимагають його цілковитого переінтонування. В історії перенесення органів з одного приміщення в інше траплялося, але ніколи немає впевненості, що це закінчиться успіхом. Якщо наш інструмент переносити, то новий будинок потрібно буде спеціально переобладнати саме під цей інструмент — інакше орган не буде «звучати».

Довідка

У костьолі Св. Миколая спочатку був маленький дореволюційний німецький орган. Перший великий орган з’явився у Великому залі консерваторії в 1971 році завдяки піонеру української органної справи Арсенію Котляревському. Цей орган постійно потерпав від холоду (що очікує й орган костьолу, якщо двері храму будуть відкриті цілий день), а зараз у такому стані, що краще купити новий, ніж ремонтувати старий. З київських органів найвідоміші — в Малому залі НМАУ, у Національній філармонії, оперному театрі і костьолі Св. Олександра. У філармонії неможливо проводити камерні концерти: органіст не бачить ні диригента, ні оркестр. В оперному театрі гарний чотирьохмануальний орган виконує лише роль допоміжного інструмента. У костьолі Св. Олександра два органи: малий і трьохмануальний. Але сьогодні там храм, про регулярні концерти не може бути й мови.

В Органному будинку поки що ще можна проводити цікаві концерти. Дотепер приїжджають дуже гарні органісти — польські, американські, французькі, чеські: Юліан Гембальський, Роберт Грудзень, Мартін Зандер і багато інших. Єдиний зал, куди не соромно запросити професійних виконавців, — це зал Органного будинку. Що буде, якщо Київ втратить це концертне приміщення — навіть важко припустити.

Зовсім незабаром має вирішитися питання передачі костьолу парафії — а отже, і долі концертної організації. Чи залишаться кияни без органної музики? Хочеться сподіватися, що не залишаться.