Біля повороту на Любимівку зупиняється мало не кожне авто, що мчить швидкісною трасою Сімферополь—Москва. Увагу, а радше здивування, викликає у водіїв величезний розкішний... кавун! Він червоніє на високому п’єдесталі, зваблюючи соковитістю «відрізаної» скиби. Уся трава біля підніжжя витолочена — ото стільки бажаючих сфотографуватися тут на згадку. У газетах писали, що то — єдиний у світі меморіал смугастій ягоді!

«Не треба мене знімати на тлі сходів, — опирається журналістському фотооб’єктиву Олександр Ткаченко. — Ось коли зберемо врожай, тоді й приїздіть — «курчат рахуватимемо». За спиною директора господарства — ген, скільки око сягає, простяглися рівнесенькі (жодного бур’янцю!) рядки сої. Різко змінилася картина порівняно з тою, що була лиш торік. Утім, щоб переконатися, досить позирнути у протилежний бік, через дорогу. Тут, уздовж асфальтового тракту, прозваного чомусь «циганським», пишно підносяться в людський зріст рясні будяки. Та не лише вони — вкрила околиці «поля» навіть молода акація, що відбиває парость від лісозахисної смуги. І отаких, зарослих бур’яном, 600 гектарів серед восьми з половиною тисяч, якими володіє Любимівка.

— Оце та земля, яку розпаювали, — пояснює на моє здивоване «чому» Олександр Григорович. — Не в змозі люди впорати сьогодні землю самотужки, приходять, просять: візьміть і наші паї в обробіток. Але ж нерідко на заваді «географічна» незручність — як обробляти гектар-два посеред лану?..

На фасаді контори дослідного господарства «Піонер», що в Нововоронцовському районі Херсонщини, — з червоного граніту вивіска. Збереглася ще від радянських часів. Давно забута абревіатура ВАСХНІЛ сьогодні в багатьох викликає запитання: що то є? А то нагадує про «історичну» місію «Піонера» — впроваджувати в сільськогосподарське виробництво науку, якою переймалася тоді Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені Леніна. Потужне було господарство, гриміло своїми здобутками, на ньому трималося все в Любимівці. Сьогодні про це свідчать фотографії та вирізки із газет, що дбайливо зберігаються у шкільному музеї. «На славних трудових подвигах земляків виховуємо любов та повагу до рідного краю в підростаючого покоління», — зазначає директор місцевої школи Жанна Ткаченко, демонструючи важкуватий том історії села. Освітній заклад і сьогодні у скрутну хвилину звертається, звісно ж, до контори. Але й школа в боргу не залишається: навесні учні залюбки виходять на сапання, чим істотно допомагають господарству, та й собі копійчину, хоч на зошити, все ж заробляють. Заодно й виробнича практика забезпечена.

Утім, свій науковий профіль господарство зберегло, як і за колишніх часів, коли вирощували насіннєвий матеріал пшениці, ячменю, гороху, кукурудзи... Своєрідний «полігон» Інституту землеробства південного регіону УААН — «Піонер» спеціалізується, як і колись, на вирощуванні елітного насіння. Коли півтора року тому Олександр Ткаченко прийшов на посаду керівника, найперше, за що взявся, це за пошук коштів. До столиці поїхав оббивати пороги і таки домігся свого — УААН для своєї «дитини» виділила 100 тисяч «стартових» гривень. Але ж для господарства з боргами попередніх років цих грошей, звісно, замало. І Олександр Григорович знаходить заможнішого партнера в особі підприємства «Продексім». Саме партнера, бо не в оренду землю здав «Піонер», а уклав угоду на спільний обробіток.

— Крім традиційних зернових — пшениці та ячменю, — робимо акцент на нетрадиційних культурах: соя, сорго і навіть льон, на олію якого є нині попит, — зазначає заступник директора ВАТ «Продексім» Андрій Гладиш.— Але головне, що насіння цих культур не заморське, розраховане на ідеальні умови, а своє, адаптоване до нашого середовища і вирощене під пильним «науковим» оком. Є потреба і в насінні кормових культур, що набувають популярності — адже в кожного у дворі тепер, вважай, тваринницький міні-комплекс.

Про присутність науки у всьому виробництві промовисто говорить робочий кабінет заступника — поруч з ноутбуком, факсом та ксероксом в Андрія Андрійовича сусідує звичайнісінький... сачок! Такий, яким юні натуралісти ловлять метеликів для спостережень. Але то лише на перший погляд сачок здається школярським. Усе зроблено класично, каже досвідчений агроном: узяв в управлінні сільського господарства розміри, у дружини випросив тюлеву фіранку, власноруч обшив дротяний обідок. Тепер крокує рапсовим, приміром, полем по науці: десять кроків зробив — і черпнув сачком. Кількість «пійманих» шкідників множимо на площу, от і підраховуємо, скільки й якого обробітку потрібно.

— Вся робота в господарстві ґрунтується на високоінтенсивних технологіях вирощування, — додає до сказаного директор. — Це стосується не лише зернових, а й овочевих культур, з урожайності яких утримуємо лідерство в районі. До того ж без зрошення.

І хоч не спеціалізується «Піонер» на тваринництві, та все-таки і цю, що звично вважається збитковою, галузь, не збираються тут забувати. У найближчих планах — створення тваринницького репродуктора. Тут на підмогу прийдуть підсобні господарства, куди роздаватимуть поросят на відгодівлю, забезпечивши «казенним» харчем.

Звичайно, важкі попередні роки дають про себе знати: хоч і істотно скоротилися, але ще не повністю погашено борги у зарплаті. Завдяки партнерству з «Продексімом» спромоглися погасити шалені борги перед енергетиками. Поточна ж зарплата видається день у день. Звісно, є й невдоволені, хто доволі «розхолодився» в період безладу і неохоче підкоряється дисципліні, що знову запанувала в колективі. Вимагають роздержавлення й виходу з-під опіки наукового закладу. Але ж така спроба вже мала місце кілька років тому, коли на хвилі чергових виборів вибороли й виокремили частину площ під розпаювання. Оте заросле будяками поле — одне з кількох, що під паями. Чекає ефективного власника. Все-таки більшість любимівських селян зважають на міць і спроможність саме тих небагатьох в області держгоспів, що не підлягають розпаюванню

У селі знають: не буде базового господарства — не буде нічого. Бо хіба втримати сільській раді на її вбогий бюджет і школу, і садок, і ФАП, і водогін, і кладовище. Олександр Ткаченко, котрий упродовж багатьох років був Любимівським головою, знає те краще за інших. Тож ніколи і ні в чому не відмовляє односельцям, хоч би з чим звернулися. «Я народився і виріс на цій землі, на ній працювали мої діди й батьки. Хочу, — каже Олександр Григорович, педагог за фахом, — щоб нею пишалися мої діти й онуки. Впевнений, «Піонер» буде першим, кращим, заможнішим...».

Херсон — Любимівка.