«Круглий стіл» у обласній раді

Дні «Голосу України» на Закарпатті

Закарпаття щорічно споживає приблизно 2 мільярди кіловат-годин електроенергії, виробляючи лише 120—160 кіловат-годин, тобто 6—8 відсотків до потреби. І це при тому, що територією області протікає понад 9 тисяч річок і потічків, а гідроенергетичні ресурси краю на одиницю площі водозабору є найбільшими в Україні. За підрахунками фахівців, із 42 мільярдів кіловат-годин потенційної гідроенергії річкового стоку України на Закарпаття припадає 10,2 мільярда. Технічно доцільний потенціал для виробництва електроенергії обчислюється трьома мільярдами кіловат-годин. Цього достатньо не лише для повного забезпечення потреб регіону в електроенергії, а й навіть для продажу іншим споживачам.

Про те, як «запрягти» річки краю для виробництва цього недорогого виду енергії, йшлося на засіданні «круглого стола», зініційованого «Голосом України» під час проведення днів газети на Закарпатті. Своїми міркуваннями з цього приводу ділилися заступник голови обласної ради Михайло Мартин, заступник голови постійної комісії обласної ради з питань розвитку продуктивних сил, виробничої інфраструктури, банківської діяльності та інвестицій Нуцу Марина, начальник головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства обласної держадміністрації Михайло Пригара, начальник відділу управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації Володимир Католик.

Обговорено й такі актуальні проблеми, як раціональне споживання енергоресурсів, використання альтернативних їх видів для забезпечення області енергоносіями. Вважаємо, що досвід закарпатців стане в пригоді й іншим регіонам наших Карпат.

Місцеві ресурси під ногами

Михайло Мартин: — Проблема енергозбереження особливо гостро постала після підвищення цін на природний газ та пальне. Вона змусила іншими очима подивитися на ощадливе використання енергоносіїв, узятися за ретельний пошук місцевих ресурсів. А вони, як мовиться, — під ногами. Найперше маються на увазі потенціал гірських рік, відходи деревини, поклади бурого вугілля. Нині на Закарпатті працюють три гідроелектростанції: Теребле-Ріцька потужністю 27 МВт, Оноківська (2,65 МВт) та Ужгородська (1,9 МВт). А свого часу діяло ще й понад три десятки невеликих міжколгоспних та ліспромгоспних. Проте в роки централізованого електропостачання вони були або демонтовані, або зруйновані. Тому на часі — спорудження цілого каскаду міні-ГЕС на Тисі та її притоках. І початок цій програмі покладено. Нещодавно у селі Білині Рахівського району стала до ладу перша міні-ГЕС.

Михайло Пригара: — Програма енергозбереження в державі, на жаль, здійснюється з великим запізненням. Те ж саме і в області. На її виконання тільки в житлово-комунальній сфері потрібно близько 14 мільйонів гривень. Це заміна зношених тепломереж, встановлення сучасних котлів з високим коефіцієнтом корисної дії, ущільнення віконних рам і дверей тощо. Бо й справді, годі вже обігрівати атмосферу. Нині, нарешті, заборонено приймати в експлуатацію нові житлові об’єкти, що споруджуються за старими технологіями, тобто без додаткового утеплення стін, добре ущільнених вікон і дверей. Саме на це спрямована й програма «Рідний дім». У її рамках тим, хто хоче встановити сучасне автономне опалення, НАК «Нафтогаз України» надає безпроцентні кредити на п’ять років, а для соціально незахищених громадян — і на 10 років.

«Голос України»: — Стосовно індивідуального житла — то тут ніби все зрозуміло. А як із багатоквартирними будинками? Адже не всі мешканці навіть одного під’їзду згодні на такі новації...

Михайло Пригара: — Розбалансування системи допустити не можна. Якщо, приміром, у 25-квартирному будинку таких квартир виявиться п’ять, тепло все одно треба подавати. Нині йдеться насамперед про так звані кризові будинки — тупикові від котелень і ті, де теплотраси вкрай зношені. Підраховано, що переведення будинку на нове опалення зменшує споживання газу на 30 відсотків. А це вигідно і людям, і державі.

«Голос України»: — Які типи котелень найощадливіші?

Михайло Пригара: — Дедалі ширшого застосування в містах області набувають дахові котельні, в тому числі й вітчизняного виробництва. Мережі в них замкнені, тож втрат тепла практично нема. Там, де з якихось причин змонтувати дахову котельню нема змоги, робляться компактні прибудови. Піонером у встановленні автономних котелень для обігріву насамперед бюджетних установ стало місто Мукачево. Проблемами енергозбереження тут почали займатися ще три роки тому і мають серйозну економію. Нині багато робить в цих питаннях і нова влада Ужгорода.

«Голос України»: — А інші альтернативні джерела?

Михайло Пригара: — У гідроенергетиці — це програма будівництва міні-ГЕС, у теплоенергетиці — утилізація відходів деревини і виготовлення з них висококалорійного палива.

Облік, облік і ще раз облік

Володимир Католик: — На Закарпатті нема великих енергоємних підприємств, тож більшість енергоресурсів споживається населенням, установами і бюджетними організаціями. Наведу кілька цифр. Торік область спожила 841 мільйон кубометрів газу та близько 2 мільярдів кіловат-годин електроенергії. На промислове виробництво припало відповідно 10 та 16 відсотків, решту спожито комунальним господарством, бюджетною сферою, іншими установами і населенням. Тому резерви енергозбереження треба шукати найперше тут. І вони є. Порівняно з 1990 роком торік промисловим комплексом спожито електроенергії менше майже у два з половиною разу. Щодо нових промислових підприємств, то цехи у них компактніші, обладнання перед монтажем проходить енергетичну експертизу, а на деревообробних дедалі ширше використовуються вже згадувані відходи — тирса, стружка, як для сушіння деталей, так і для опалення приміщень. На окремих із них виготовляють пресовані брикети й навіть реалізують їх іншим споживачам. Таке виробництво передусім слід інтенсивно розвивати там, де природний газ не підведений. Це стосується Рахівського та частини Тячівського районів.

«Голос України»: — Повернімося до, як ви вже зазначили, найбільших споживачів енергоресурсів. Що робиться для ощадливого їх використання тут?

Володимир Католик: — Насамперед — облік. Якщо з електроенергією проблем майже нема, то про облік споживаного газу цього поки що не скажеш. Навіть попри те, що лічильники встановлено у 80 відсотків споживачів і за цим показником Закарпаття має перше місце в Україні. Усе, що газифікується, в експлуатацію без приладів обліку не приймається.

«Голос України»: — Як відомо, чіткий облік неможливий без відповідних приладів. Які газові лічильники мають найбільший попит?

Володимир Католик: — Здебільшого це рівненські та виробництва київського «Арсеналу». Маємо вже й власні закарпатські, заводу «Мукачівприлад». Тепер їх доводять до необхідних параметрів. До слова, «Закарпатгаз» для окремої категорії споживачів установлює лічильники власним коштом. Їх передбачено встановити 20 тисяч. Скажу і про котли. У сільській місцевості здебільшого це красилівські, житомирські, рівненські. Вони і менше начинені автоматикою, і дешевші від закордонних, і простіші в експлуатації.

Не можна обійти увагою й облік електроенергії. Бо не секрет, що в окремих випадках дехто використовує її поза лічильниками або в той чи інший спосіб «відмотує» показники в інший бік. Тому область переходить на кабельні системи та встановлення електронних лічильників.

«Голос України»: — А як із використанням альтернативних джерел? Приміром, енергії сонця, вітру, термальних вод?

Володимир Католик: — На сьогодні маємо невеличку геліоустановку в Берегові площею 100 квадратних метрів. Улітку вона забезпечує гарячою водою один із мікрорайонів.

«Голос України»: — Але ж на Закарпатті є багато санаторіїв. Чи не вигідно було б їм мати такі установки?

Володимир Католик: — Пропонуємо їм це зробити, але сміливців поки що нема. А от до використання енергії вітру ще не дійшло. Ми вивчали досвід сусідів і переконалися, що такі установки, як правило, працюють самі на себе, бо агрегати низької потужності. Зводити їх треба на вершинах гір, а це затратно. Тому в основному зосереджуємося на гідроенергетиці. Щодо термальних вод, то в області розвідано шість родовищ. Найбільше їх у Берегівському районі. Але до використання їх для обігріву приміщень треба підходити розумно з огляду на те, що термальні води багаті солями і вони залишають у системі опалення накип. А от для плавальних басейнів такі води чудові. Приклад —відкритий басейн у місті Берегові.

«Голос України»: — Наскільки відомо, Закарпаття має й родовища природного газу.

Володимир Католик: — Так. Серед розвіданих —Солотвинське в Тячівському районі, Русько-Комарівське в Ужгородському, Яблунівське в Мукачівському, Королевське у Виноградівському районах. Проте запаси їх не надто багаті, а в окремих газ із великим вмістом конденсату. Нині триває розвідка родовища поблизу села Тихого Великоберезнянського району. Там теж знайдено природний газ, але про запаси його говорити рано. Принаймні вважаю, що своїм «блакитним» паливом область не обійдеться. Видобуток природного газу з родовищ області не перевищує нині 15 мільйонів кубометрів.

Нуцу Марина: — Дуже добре, що ця проблема зацікавила парламентську газету. Але, на жаль, загальнодержавної програми використання малих річок нема. На рівні області вона започаткована ще в дев’яності роки минулого століття, але через низку чинників, зокрема й політичних, свого логічного завершення не отримала. А серйозна програма потребує серйозних інвестицій. Свого часу норвежці мали намір реконструювати Теребле-Ріцьку ГЕС і вкласти у це 300 мільйонів євро. Проте відштовхнула їх від цього політична нестабільність.

В Україні є й вітчизняні інвестори. Проте їм, мабуть, бракує патріотизму, хоча у програші вони б не опинилися. Окремі потенційні інвестори свої візити закінчують фуршетами. Їх більше цікавить земля, де можна збудувати гірськолижну чи туристичну базу. Та заробити гроші можна й іншим шляхом. Тим більше що суспільство демократизується. А можливо, справа ця потребує більшої реклами? Та, як би там не було, початок зроблено. А добрий початок — половина діла.

Не можна весь час красти

«Голос України»: — Пане Нуцу, як відомо, особисто ви теж причетні до пошуку альтернативних джерел.

Нуцу Марина: — Так. Моя програма стосується виробництва газу із сміття, а також із твердих видів палива — відходів деревини та бурого вугілля. Запаси його є на шахті «Ільницька» в Іршавському районі. Тепер ця шахта не працює, тому їй треба дати друге життя. В цьому напрямі співпрацюю з однією інвестиційною фірмою з Німеччини. Аналогів пропонованій технології виробництва газу поки що в нас нема. Його будемо використовувати для виробництва електроенергії. Закінчуємо підготовчі роботи з цього проекту. І головне те, що, нарешті, нам довіряють працювати напряму, без посередників. Адже не секрет, що донедавна без впливових посередників, за спиною котрих стояв хтось ще впливовіший, з нами ніхто не хотів розмовляти. А це не що інше, як тіньові схеми, що дозволяли, відверто кажучи, красти гроші. Але ж не можна весь час красти, треба й повертати! У цьому сенсі великі надії покладаю на новий парламент і на новий Кабмін. Згадаймо, як сміливо ламала ці злодійські схеми Юлія Тимошенко, очоливши свого часу уряд. І ми, всі енергетики, стали тоді на її бік.

«Голос України»: — А тепер підіб’ємо підсумки засідання нашого «круглого стола». Як кожен регіон, так і Закарпаття має свої особливості у використанні власних енергоресурсів. Тож у чому вони?

Володимир Католик: — Насамперед використання потенціалу річок — для виробництва електроенергії; відходів деревини — і для власних потреб деревообробних підприємств, і для виробництва паливних брикетів. І ще одне, про що сьогодні не йшлося, — виробництво біопального та метану з кукурудзи. До речі, впритул до цього підійшли в Ужгородській державній адміністрації, яку очолює Анатолій Колібаба.

Виробляють на Закарпатті й свої газові прилади. Зокрема, Ужгородський завод газової апаратури може виготовляти газогенераторні установки. Економічні й не гірші від закордонних газові конвектори випускають у Бурштині Тячівського району та в Ужгороді. Але останнім часом їх виробники натрапили на проблему — український ринок окуповують турки. Їхня продукція особливою надійністю та якістю не відзначається, але дещо дешевша. Тому держава мала б справді захистити інтереси вітчизняного виробника.

Михайло Мартин: — Практика проведення таких «круглих столів» заслуговує всілякого схвалення і з іншої актуальної для регіону тематики. Передусім тому, що це спонукає до конкретних дій тих, хто приймає владні рішення.

Леонід БРОВЧЕНКО, Людмила КОХАНЕЦЬ, Іван ГУДЗОВАТИЙ.

Коментар голови Закарпатської обласної ради Михайла Кічковського

Ситуація, що склалася в державі з енергоносіями у зв’язку з їхнім подорожчанням на світовому ринку, змушує владу шукати нетрадиційні методи розв’язання проблеми. На Закарпатті над цим тісно співпрацюють обидві її гілки — обласна рада й обласна державна адміністрація. Стан заходів з ефективного використання енергоносіїв, упровадження енергозберігаючих технологій винесено для обговорення на сесію обласної ради. Акценти ставимо не лише на енергозбереженні, а й на ефективному використанні власних ресурсів. Це засвідчила й предметна розмова, що відбулася за «круглим столом» у рамках проведення днів «Голосу України» в області. До неї прилучились як депутати, так і фахівці обласної держадміністрації.

Питання енергозбереження та використання місцевих енергетичних джерел актуальне не лише для Закарпаття, тому добре було б, якби «Голос України» виніс цю тему на свої сторінки й стосовно інших регіонів. Бо кожен із них має якусь свою «родзинку». У такий спосіб досвід одних міг би добре прислужитися іншим. Особливо стосовно використання нетрадиційних альтернативних джерел. На Закарпатті основні з них — енергія гірських річок і потічків та відходи деревообробних підприємств. Те ж саме і в наших сусідів по той бік Карпат. Цікаво й корисно було б знати, що роблять у цій справі й вони. Ми змогу поділитися своїми набутками завдяки «Голосові України» отримали першими. І робимо це залюбки. Отже, гідроенергоресурси.

У березні 2001 року, коли Закарпаття вже вдруге упродовж двох з половиною років постраждало від катастрофічного паводку, обласна влада, економісти, господарники спільно задумались, як запобігти в майбутньому стихіям або принаймні пом’якшити їх удари. У гострих дискусіях, що велися на цю тему, тодішній голова облдержадміністрації Віктор Балога запропонував разом із сусідніми країнами, котрі теж зазнали ударів стихії, створити в Карпатах систему малих водоймищ. Вони могли б не лише акумулювати і стримувати повеневі води, а й послужити добрій справі — виробляти дешеву електроенергію. Для цього треба спорудити каскад малих гідроелектростанцій на Тисі та її притоках. Пропозиція збіглася з напрацюваннями і висновками вчених Закарпатського філіалу державного проектного інституту «Львівпромбудпроект», який тоді очолював Анатолій Петровський. Таким чином і влада, і науковці подивилися на вкрай важливу проблему із спільної точки зору.

Але для будівництва каскаду малих гідроелектростанцій потрібні кошти, яких область не має. Частково вони передбачені державною програмою протипаводкового захисту, але їх мало. Тому обласна влада почала наполегливо шукати інвесторів. Продовжено цю справу й тепер. Нещодавно нинішній голова облдержадміністрації Олег Гаваші мав низку зустрічей з ними. Зокрема, канадська компанія «Starwood Manufacturіng Іnc.», президентом якої є виходець з України Пітер Притула, має намір реалізувати на території Закарпаття кілька бізнесових проектів у малій енергетиці та деревообробній промисловості . А це саме те, що потрібно краєві. Розглядається можливість придбання однієї з деревообробних фабрик для виробництва ламінованих дерев’яних підлог, відкриття кількох міні-заводів із переробки відходів деревини на паливо у вигляді гранул. Мається на меті побудувати кілька генераторних електростанцій, паливом для яких стане тирса чи біомаса, а також низку малих гідроелектростанцій.

Зацікавилися гідроенергетичними можливостями Закарпаття й італійці. Керівники інвестиційної фірми «Селіні» під час зустрічі з керівництвом області обговорили можливість реалізації кількох енергетичних проектів і наразі з’ясовують, де і скільки таких гідроелектростанцій вони можуть спорудити.

Інше джерело — відходи деревообробної промисловості: тирса, стружка, гілки тощо, а також неліквідна деревина, тобто так звані порубкові рештки, що нагромаджуються внаслідок рубок та догляду за лісами. На Закарпатті ними вкрито більше половини території. У цьому плані ми прагнемо використати досвід, запозичений в Австрії, Німеччині, Польщі. Уже сьогодні налагоджуємо зв’язки з підприємцями Німеччини, Канади із залучення іноземних інвестицій для будівництва цілої мережі енергоутворювальних об’єктів. У цьому бачимо велику перспективу, оскільки, за твердженням канадців, за їх технологіями з одного кілограма відходів деревини вони виробляють 6 кіловат електроенергії. А в нас такої сировини, за приблизними підрахунками, майже 3 мільйони кубометрів. Господарське розпорядження цим добром допоможе розв’язати ще одну проблему — природоохоронну. Адже відходи деревообробки, тобто тієї ж тирси, використовуються далеко несповна і нагромаджуються несумлінними підприємцями у найнесподіваніших місцях, у тому числі й на берегах річок, або спалюються під відкритим небом.