Таємниця старого альбому

Отже, він. Трохи тривожило, що не збігаються імена —Герасим та Павло. Можливо, соліст Театру муздрами у Петербурзі, а пізніше Маріїнського та Малого оперних театрів, вирішив, що ім’я Герасим не для столиці, і змінив на «царственого» Павла?

А ще газетні замітки з альбому називали Герасима тенором. А Павло мав басовий репертуар. Але ж було й таке, що Шаляпін (до речі, сценічний партнер Павла Журавленка) якось проспівав усю оперу Даргомижського «Камінний гість» — навіть із сопрановими партіями! То чому Журавленко не міг утнути подібне?

Захотілося більше знати про Герасима-Павла.

У спогадах співака С. Левіка він видається амбітним д’Артаньяном, що приїхав 1911 року підкоряти столицю.

«...З двома ідеально випрасуваними костюмами та двома рублями у кишені з’явився в Театрі музичної драми Павло Журавленко, — згадує Левік у «Записках оперного співака». — Точний пробор трохи правіше середини голови, чорне, ледь напомаджене і спадаюче набік волосся, сповнений живої цікавості погляд... Граціозний, середнього зросту, добре скроєний чоловік з гучною мовою та розкотистим сміхом — таким постав перед нами Журавленко 1912 року. Літ 30 він свого молодого лику не міняв».

Він швидко увійшов до петербурзької богеми. Відомо, що був на відкритті знаменитого літературно-театрального кафе «Бродячая собака» у новорічну ніч з 1911 на 1912 рік. Павло Журавленко прийшов туди з Антоніною Поповою, також солісткою Муздрами. Згодом вони одружилися.

Як бачимо, молодий митець досить швидко освоївся в столиці. Можливо, підтримувало Павла й чиєсь вагоме слово, сказане в потрібний час у потрібному місці. Адже в Петербурзі співало багато вихідців з України. Примами Маріїнського імператорського театру були уродженки Єлисаветграда Дарина Захарова, Марія Коваленко, однолітки Журавленка. То чи не з Єлисаветграда походило «вагоме слово», замовлене за молодого баса?

Гортаємо альбом. Сумніви щодо Герасима-Павла зростають. У Герасима до прізвища додавалося — Журавльов, це звучало Журавленко-Журавльов. Так роблять, щоб тебе не плутали з однофамільцями, особливо тими, які обертаються в одній сфері.

За альбомними матеріалами, Герасим Журавленко місяцями гастролював. А Павло Журавленко мав великий оперний репертуар, понад сто ролей. Сам Шаляпін освоїв сімдесят! Отож, чи могла одна людина осилити такий життєвий ритм?

Остаточну певність, що Павло і Герасим — різні люди, випадково знайшли в Інтернеті. Там майже столітня актриса петербурзької оперети Галина Семенченко пише: «... Четвертий і останній мій чоловік — оперний співак Володя Журавленко. З ним ми прожили 20 років. І далі, мабуть, жили б, якби Володю не вбили. Напоїли — і вбили. Ми виступали разом у концертах. Він був молодшим за мене на 12 років!» (вона народилася в 1909-му, а одружилася із Журавленком у 1949 році).

Із повідомлення знавця петербурзького оперного життя Якова Рубенчика дізнаємося, що співак-баритон Володимир, соліст Ленінградського театру опери і балету імені Кірова — рідний небіж співака-баса того ж театру Павла Журавленка. Отже, в оперного маестро був брат або й кілька.

Значить, Павло і Герасим (обидва Максимовичі й обидва уродженці Єлисаветграда) — рідні брати. Якщо так, то матеріали із згаданого альбому лягають на канву геть іншого життєпису.

* * *

Герасим Журавленко народився не раніше 1890-го і не пізніше 1896 року. За документами, він грав у виставі «Жертва егоїзму» в червні 1917 року. До того артист мав здобути загальну і музично-вокальну освіту, що забирало чимало часу. Герасима, не без допомоги брата, взяли у трупу Маріїнського театру, на другорядні ролі, тоді як Павло співав поряд із зірками першої величини. Павло намагався «підтягнути» Герасима, сам брався за вокальний вишкіл брата. Але Герасим мав драматичний тенор, а Павлові не давалися партії драматичного характеру. Тому не міг навчити того, чим і сам не володів.

1 червня 1921 року Герасим поїхав у Єлисаветград із зобов’язанням повернутися до театру до 15 серпня. Але не повернувся. Чому? Припущень кілька. Можливе весілля чи народження дитини. Відомо, що мав дружину Віру та сина Бориса.

Не виключаємо також його участі у бурхливих подіях, що ними було насичене життя краю на початку 20-х років. А може, просто знайшов на місці добрий заробіток. Українську пісню тоді дуже шанували у Єлисаветі. Є свідчення, що ще до революції Журавленки не обминали щочетвергові артистичні салони в будинку нотаріуса В. Нікітіна.

Але від початку 20-х років даних нема — аж до 1925 року, коли Герасим із колегами Дегтярьовим (бас-профундо), Безсаловим (бас-баритон), Пастернаком (ліричний тенор) утворили у Харкові чоловічий вокальний квартет. Гастролі мали добрий резонанс. Газета «Тихоокеанская звезда» із Хабаровська 11 березня 1934 року писала: «Изумительная мелодичность исполняемых квартетом украинских песен сообщает ему в звучании сходство с кобзой. Четкая ритмика исполнения оставляет впечатление глубокой сработанности, взаимного дополнения артистов, создающего иллюзию одного, с громадным диапазоном, инструмента».

* * *